– Ну все, подруго, з завтрашнього дня я у відпустці, – з щасливою посмішкою сказала Саша Гвозденко, коли дівчата в обідню перерву пили каву,.
– Їхати нікуди не збираюся, буду блаженно нудьгувати біля телевізора. Тож приходь в гості, у мене є варення з айви, смачне-е. Але, якщо принесеш тортик, не ображуся.
Тиша. Валя подзвонила ще раз. Потім голосно постукала. Вона засумнівалася, чи вдома подруга, але ж вони точно домовилися про зустріч. І з полегшенням зітхнула, почувши тихі кроки. Двері відчинилися, але на порозі стояла не Саша, а невисока, худорлява бабуся років сімдесяти.
Старенька кілька секунд привітно і з цікавістю дивилася на дівчину, а потім голосно запитала:
– Ти хто?
– Я Валя, а Саша вдома? – дівчина була здивована, подруга не розповідала їй, що живе з бабусею.
– Саші поки що немає. Ти голосніше говори, онучко, я зовсім погано чую, – відповіла старенька, повернулася і махнула рукою, запрошуючи за собою.
Валя злегка знизала плечима, роззулася в передпокої, але пройшла не на кухню за бабусею, а в кімнату, з цікавістю озираючись по сторонах.
Тут було дуже затишно. Світлі штори в дрібний квітковий візерунок, квітучі орхідеї на підвіконнях, диван, застелений яскраво-жовтим пледом, від чого здавалося, що сонця тут навіть більше, ніж на вулиці.
Але найбільше Валю вразили фотографії. Безліч старих знімків на стіні. Вони були в рамках і без. З них дивилися жінки, чоловіки, діти, хтось сміявся, хтось хмурився, але обличчя у всіх були добрі, відкриті.
Їх можна було довго розглядати, придумуючи, хто вони і ким були в реальному житті. Напевно, і бабуся Саші теж була серед них, але Валя ніяк не могла її відшукати.
– Це вся наша з Сашенькою рідня, а ось я, – почула дівчина гучний старечий голос і простежила за рукою бабусі.
Валя побачила молоду, красиву жінку, яка довірливо притулилася плечем до ставного високого чоловіка, мабуть, чоловіка.
– Нікого вже не залишилося на цьому світі, – затремтів голос старої, – Тільки я та Сашенька.
Валя подумала, що Саша ніколи не розповідала про своїх батьків, і ось, виявляється, вона сирота. Жах.
Дівчина побачила на підвіконні велику миску з водою і м’яті газети. Валя зрозуміла, що старенька мила вікна. Дивно, чому не Саша? Невже подруга всю роботу по дому звалює на свою стареньку бабусю?
– Давайте, я Вам допоможу, мені не важко, – голосно сказала Валя і, не чекаючи відповіді, взялася за роботу.
У квартирі було всього три вікна, так що дівчина впоралася досить швидко, до того ж вона не помітила, як пролетів час. Бабусю звали Гертруда Іллівна, по-простому баба Герта.
Вона розповіла Валі, що в молодості була секретарем на великому заводі. Там і з чоловіком познайомилася.
Бабуся Герта із задоволенням згадувала, як вони з іншими хлопцями організовували різні концерти, суботники, допомагали молодим, дурним хлопцям знайти правильний шлях у житті, зберігали сім’ї, якщо чоловік або дружина задивлялися наліво або починали вживати.
І у них виходило: і допомогти непутящим, і врятувати сім’ї. Тому що все робили від душі, по совісті.
Ще бабуся Герта розповіла про батьків Саші. Вони були дуже хорошими людьми, працювали геологами. Їх не стало одинадцять років тому, вертоліт, що перевозив їх групу, розбився.
Старенька потерла очі, що блищали від сліз, і замовкла, опустивши сиву голову.
Сашу Валя так і не дочекалася, і телефон подруги не відповідав. Випивши з бабусею чаю і з’ївши по шматочку дуже смачного торта, Валя пішла додому, пообіцявши бабусі Герті обов’язково прийти наступного дня, адже з Сашею вона так і не побачилася…
Олександр Чернишев цієї суботи пізно прийшов додому. Вранці він посварився зі своєю дівчиною і принципово не дзвонив їй.
Варя теж мовчала. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому Сашко не став купувати їй симпатичного пухнастого цуценя, якого вона знайшла в інтернеті і яким дуже хотіла похвалитися в інстраграммі, як Ритка, її подруга.
Сашко чомусь не кинувся виконувати її бажання, а запитав, чи готова вона взяти на себе відповідальність за довірливу тварину, яка через рік виросте і стане не такою кумедною, а дорослим собакою, якого потрібно вигулювати, виховувати, а головне, любити?
Варя, недовго думаючи, відповіла, що, мовляв, якщо набридне, віддасть у притулок, а там забере хто-небудь, ну або присплять, проблеми то.
Їй так хотілося цю живу іграшку, що вона образилася на Сашка, обізвала його нудним і жадібним і виставила за двері.
Настрій у хлопця був зіпсований, і він поїхав до друга, за місто. І застряг там до пізнього вечора, а телефон вимкнув, не хотів розмовляти з Варею, з якою зустрічався вже пару тижнів, але тільки зараз зрозумів, яка вона легковажна і жорстока.
Коли Сашко повернувся додому, бабуся розповіла йому, що до нього приходила чудова дівчина Валя, допомогла їй вимити вікна і пригостила тортом, який сама спекла. Сашку теж залишили шматочок. Хлопець спочатку нічого не зрозумів, а потім здогадався:
– Бабусю, може, не Валя, а Варя?
Бабуся замислилася і знизала плечима:
– Може, і Варя, зовсім глуха я стала. Але дівчина аж надто гарна! Одружився б ти, мені душа-помічниця і тобі дружина-господиня. Може, я б правнуків дочекалася, дуже вже хочеться твоїх діток побачити.
Сашко засміявся і, обійнявши, закружляв бабусю по кімнаті. Йому було дуже приємно, що Варя все ж виявилася не такою вже й пустою, як він сьогодні про неї подумав.
Напевно, він просто її не зрозумів. Вона, виявляється, переживала, прийшла сама до нього додому. І зовсім вона не погана, а дуже навіть класна!
Дзвонити Варі він вже не став, пізно було, а ось завтра поїде і купить їй цього цуценя, нехай дівчина порадіє, заслужила.
Вранці наступного дня Сашко помчав до Варі. Але спочатку зателефонував господині собачки, добре, дівчина скинула йому її номер, по дорозі заїхав у ветаптеку, купив корм, миску, все необхідне для цуценяти і забрав його, посадивши в новеньку переноску для тварин.
Потім подумав і купив у бабусі на зупинці букет бузку.
У двері квартири Варі Сашку довелося дзвонити кілька разів. Нарешті вона відчинилася і звідти виглянула сонна дівчина.
– Що, вибачитися вирішив? – незадоволено запитала вона, побачивши бузок, – Міг би і троянди купити.
– Варенька, я, напевно, вчора тебе зовсім не зрозумів. Але ти виявилася зовсім іншою, бабусі дуже сподобалася, а вона у мене в людях добре розбирається.
Та ще й твій торт, це ж здорово, коли дівчина вміє готувати. Загалом, ти мене здивувала, в хорошому сенсі, шкода, що так мене і не дочекалася, я ще, дурень, і телефон вимкнув.
– Що? – нахмурилася Варя, – Яка бабуся? Який торт? Готувати я терпіти не можу, і жити з твоїми родичами не збираюся, ти це врахуй, до речі, коли зберешся мені пропозицію робити. І нікого я не чекала, ще чого.
Сашко завмер. Йому чомусь зовсім не хотілося миритися з Варею. Він сунув бузок дівчині в руки і пішов вниз по сходах.
– Гей, ти куди? А вибачатися хто буде? – крикнула йому вслід дівчина, але Саша не обернувся.
Він сів у свою машину і задумався, хто ж приходив до нього вчора? У нього більше немає знайомих дівчат на ім’я Варя. Або все ж Валя?
Хлопець струснув головою, знайомих Валь тим більше немає. Він почухав потилицю і тут почув тихе скиглення. Цуценя! Сашко не брав його з собою, хотів Варі сюрприз зробити. Але ні, тепер він їй цуценя точно не віддасть.
Доведеться везти додому, буде другом.
Піднімаючись до себе на другий поверх, Сашко думав, що бабуся проти цуценяти заперечувати не буде, вона дуже любила собак.
Вона завжди згадувала Річі, дуже розумного, вірного пса, який прожив з нею і дідом Петром майже вісімнадцять років.
Сашко його теж добре пам’ятав, хоч і був ще дитиною. З посмішкою згадуючи дитинство, молодий чоловік відкрив двері в квартиру і несподівано почув дзвінкий дівочий сміх.
Легкий і дуже щирий.
Сашко зайшов на кухню і побачив там свою улюблену бабусю і незнайому дівчину. Вони розмовляли про щось явно веселе. Побачивши Сашка, бабуся Герта вигукнула:
– Ну нарешті, Сашенька, ми тебе зачекалися. А хто це у тебе?
Сашко не відповів бабусі, він дивився в величезні від подиву очі незнайомки, яка почервоніла від сміху, і не міг відвести погляд.
Дівчина не була красунею, вона була просто приємною, такою милою, що йому здалося, ніби він знав її вже дуже давно. Може, він її вигадав, а вона і прийшла?
– Ви Саша? – здивовано запитала Валя, – Але я чекала свою подругу Сашу. Вибачте, – збентежена дівчина встала з-за столу, – Я, мабуть, помилилася адресою.
Валя дістала з кишені джинсів листок з адресою і подала його бабусі Герті. Старенька прочитала і кивнула:
– Точно, помилилася. Тобі потрібен був будинок шістдесят чотири, а наш шістдесят чотири «А». Справа в тому, що ці два будинки побудували впритул один до одного, вийшло чотири під’їзди, по два в кожному будинку. Хто не знає, завжди плутається.
Тільки думаю я, – вона хитро посміхнулася, подивившись на застиглого онука і розгублену дівчину: – Правильно ти прийшла, так і було потрібно. Дуже вже нам твій торт сподобався, правда, Сашенька?
Через кілька хвилин Валя і бабуся Герта з розчуленням тискали пухнасте цуценя з чорними оченятами-намистинками.
А Сашко дивився на них і був дуже вдячний будівельникам, з вини яких і сталася ця плутанина.
Міккі, так назвали цуценя, і кошеня Васька дуже навіть подружилися. Звичайно, їм же тепер доведеться жити разом.
Тому що Олександр через тиждень зробив Валі пропозицію руки і серця. А бабуся Герта їх з радістю благословила.
Що стосується Олександри, то вона про візит подруги благополучно забула вже на наступний день.
І залишивши свій телевізор на самоті, поїхала до своєї старшої сестри в Одесу, все-таки відпустка!Спеціально для сайту Stories
