Мама подзвонила і якимось тонким дитячим голосом сказала: «Христино, ти можеш приїхати…» Серце одразу впало в район шлунка, такий голос Христина вже чула, коли дідусь пішов у засвіти. Тоді вони всією сім’єю поспішно вобирали чорне вбрання, бо чорний був тільки у її старшого брата.
Потім довго їхали в задушливому поїзді і безцільно тинялися чужою похмурою квартирою. Дідусь був художником, і в нього було багато знайомих, але ховати його не було кому, крім єдиної дочки. Голос у мами тоді був такий самий.
-Що сталося? – нервово запитала Христина, уявляючи, що скаже Вадим, якщо весілля знову доведеться перенести.
Вперше довелося перенести, бо Христина поїхала кататися на лижах із подругами та зламала ногу. Вадим тоді так кричав на неї – його батьки вже квитки купили, щодо відпустки домовилися, а вона… Він же попереджав її: нема чого їхати, якщо кататися не вмієш! Але тут начебто вона не винна…
– Бабуся хворіє. Щойно приїхали з лікарні, аналізи погані.
Що бабуся здавала аналізи, Крістіна знала, і якби мама почала з цього, вона б, звичайно, засмутилася, а так… Так їй навіть легше стало: якщо ніхто не помер, то й весілля не доведеться переносити. Навпаки, треба встигнути, доки бабуся… Горло в Христини перехопило, думати про це було страшно.
Скільки вона пам’ятала, бабуся завжди була поруч. І мама розповідала, що коли дідусь пішов, залишивши їх з бабусею в буквальному значенні на бобах, вона, не шкодуючи себе, у три зміни працювала, тільки щоб у мами все було. Це потім, коли мамі було 17, «великий» художник зійшов до своєї дочки.
З того часу допомагав, але все дитинство бабуся одна маму на собі тягла. Та й досі норовить і мамі, і їм із Васею грошей підкинути, і як умудряється зі своєї пенсії відкладати? Бабуся трималася бадьоро, навіть жартувати пробувала.
– Нічого, ягідка, все добре буде. Хімію робитимуть, може, й допоможе. Жаль тільки, що волосся доведеться зістригти, адже я все життя з цією косою, навіть і не уявляю себе без неї.
Волосся у бабусі було шикарне – довге, густе. Щоправда, останніми роками посивіле.
– Давай пофарбуємо їх на весілля? – запропонувала Христина. – Будеш у мене найкрасивіша!
Бабуся зраділа, але тут же полізла в гаманець по гроші.
– Ну що ти, бабусю, не треба грошей, я сама куплю!
– Яка сама, у тебе весілля на носі, ніби я не знаю, як все зараз дорого. Бери, не сперечайся. До речі, у мене тобі подарунок є, постривай, зараз дістану.
Бабуся довго копалась у шафі і шаруділа пакетами, поки, нарешті, не дістала невеликий рожевий пакет.
– Три місяці в’язала, очі вже не ті, – сказала вона, і Христина відчула, як бабуся турбується і чекає на оцінку своїх праць.
У пакеті лежала невагома біла накидка, трохи старомодна, але все ж таки неймовірно гарна. Христина відразу вирішила, що одягне її на весілля.
– Дякую, бабусю, вона просто чудова!
– А Рита сказала, що ти таке не вдягнеш, – ображено сказала бабуся. – Вона завжди всім незадоволена була – пам’ятаю, пошила їй сукню таку, жовтеньку, з рукавами реглан, так вона навмисне її зеленкою залила, тільки щоб не вдягати…
Голос у бабусі тремтів, і Христина поспішила запевнити її, що мама зробила це ненароком, вона сама про це говорила. Брехня злетіла з губ Христини легко. Поки вони говорили, поки чай попили, поки волосся пофарбували, вже й вечір настав. Телефон Христина залишила в коридорі, тож не чула, як він дзвонив.
Та й не було від кого чекати дзвінків, що ще сьогодні могло статися? Постукали у двері, Христина побігла відчиняти, по дорозі помітивши, що на телефоні купа повідомлень. На порозі стояв брат та його друг Кирило. У руках у них була коробка, а в коробці руде кошеня з цікавими очима.
– Маріє Тихонівно, дивіться, що ми вам привезли! – закричав Кирило.
Бабуся, побачивши кошеня, заохала, а потім розплакалася. Три роки тому помер її улюблений кіт Кузя. Рудий з нахабними янтарними очима, він був її компаньйоном протягом 20 років, вона сильно страждала, коли його не стало і відмовлялася заводити інших котів.
– Ну куди мені кота, я ж помираю! – сказала вона. — Куди його потім, адже на вулицю викинете.
– Ображаєш, ба, – втрутився Вася. – По-перше, ніхто нікого не викине, а по-друге, доведеться тобі тепер не вмирати.
– А годувати його чим? У мене і молока немає!
– Я схожу! – зголосилася Христина.
– Я з тобою, – обізвався Кирило. – Купимо чогось до чаю і так.
Насправді Христині не дуже хотілося залишатися наодинці з Кирилом – щось було в його погляді таке, від чого було ніяково, а вже коли простягла йому запрошення на своє весілля, той узяв його і без тіні посмішки сказав: «Жаль. Я все сподівався, що маю шанс»
Але при бабусі не хотілося сперечатися, і Ваську з собою тягти начебто безглуздо. Довелося йти удвох. Даремно вона хвилювалася – Кирило здебільшого мовчав. Тільки сказав, що йому дуже шкода бабусю і що він сподівається, що вона видужає.
Коли Христина запитала, чи прийде Вадим на її весілля, відповів: «Звісно.» І більше нічого не додав, хоч вона бачила, що йому хочеться ще щось сказати. Купили торт та чебуреків, які бабуся забракувала і сказала, що вона краще смажить.
Вася хвалив колір бабусиного волосся, а Кирило попросив Христину приміряти накидку і дивився на неї як заворожений. Гарний вийшов вечір, шкода тільки, що мами не було – у неї робота, і підмінити нема кому. Христина взяла телефон, щоб мамі зателефонувати.
Ось тоді вона побачила повідомлення від Вадима. Виявилося, що вона зовсім забула, що на сьогодні була запланована вечеря з його батьками, і він страшенно сердився, що вона зникла.
– Я ж сказала, що поїхала до бабусі, – виправдовувалася Христина. – Їй діагноз поставили, і вона…
– Вона вже своє віджила, – відрізав Вадим. – А нам нема чого життя псувати. Мамо моя, знаєш, як засмутилася?
Довелося швидко збиратися та їхати додому, заспокоювати майбутнього чоловіка. Вася зголосився її підвезти, а Кирило обіцяв побути з бабусею. Вдома, звісно, був скандал. Вадим говорив, що Христина безсовісна, що вона зовсім не думає про свої обов’язки і не вміє розставляти пріоритети.
А коли побачив накидку, яку подарувала бабуся, сказав, що це несмак і що вона в цьому на весілля не піде. Даремно Христина сподівалася, що Вадим заспокоїться і все зрозуміє – так вони до самого весілля і лаялися, як кішка із собакою. Напередодні весілля бабусю поклали до лікарні.
Христина заїкнулася було, що краще все скасувати, немає настрою святкувати, але Вадим відразу нагадав і про гроші, втрачені від першого весілля, і те, що друге вже повністю оплачено, та й гості всі приїхали. А бабуся нехай лікується, все одно їй на весіллі робити нічого.
Христина пам’ятала, що Вадиму не сподобалася накидка, та й бабусі на весіллі не буде, так що краще було залишити її вдома, але ж фото потім залишаться, а бабуся її три місяці в’язала, старалася, хотіла їй приємне зробити. Христина вирішила, що одягне накидку, чого б їй це не вартувало.
– Дочко, ну навіщо ти цю серветку начепила! – засмутилася мама. – Таку сукню тобі красиву купили, навіщо все псувати! Я розумію, що бабуся…
Тут мама, звичайно ж, розплакалася, довелося її заспокоювати і по-новому фарбувати очі. Добре, що наречений приїхав, мама відразу відволіклася, почала метушитися – нічого ж не готове ще, а вже викуп! Христина не хотіла всі ці безглузді викупи, ляльку на машині, але батьки Вадима наполягли.
Звичайно ж, Христина погодилася, бо не хотіла ображати нових родичів. Чекати, доки наречений дійде до неї, було хвилююче, особливо з огляду на те, що подружки пішли проводити викуп, тому Христина бабусі вирішила зателефонувати.
– Може, заїдете до мене, – невпевнено попросила бабуся. – Так хочеться на вас подивитись.
– Звичайно, заїдемо! – Зраділа Крістіна, хоча не була впевнена, що Вадим розділить її ентузіазм. – А кошеня з ким, я все забуваю запитати?
– Так Кирюша його взяв до себе, – пояснила бабуся. – Такий гарний хлопчик…
Кирило сьогодні зголосився їх із нареченим возити, а Василь сказав, що на весіллі сестри святкуватиме як слід! Права, звичайно, бабуся, гарний він, і чому Христина раніше цього не розглянула? Так що тепер…
Коли Вадим побачив на ній накидку, насамперед почав вимагати зніти її. Навколо юрмилися подруги. Родичі, оператор та фотограф. І всі спостерігали цю неприємну сцену. У Христини зачервоніли щоки.
– Припини, – зашепотіла вона. – Це моє весілля, і я хочу бути в цій накидці.
– А я хочу, щоб моя дружина мене слухала!
– Я тобі ще не дружина!
І його мати, і її намагалися якось розрядити обстановку, але Христина раптом відчула, що не хоче за нього заміж. Не хоче вона слухати його вічні зауваження, прогинатися, відсувати свої бажання подалі, тільки щоб йому було добре.
– Я хочу до бабусі, – сказала вона. – Відвезіть мене до неї.
– Ти з глузду з’їхала, – зашипів Вадим. – Яка бабуся?
Христина спробувала відштовхнути його та пройти, але Вадим схопив її за руку, стиснувши зап’ястя так, що стало боляче.
– Не смій її чіпати! – почувся чийсь голос.
Христина обернулася. Це був Кирило, який дивився на Вадима шаленими очима. І тут втрутився Вася. Він врізав Вадиму кулаком у ніс, взяв Христину за руку і сказав: «Погнали до бабусі?» Всі кричали, сперечалися, мама намагалася виправдати Христину, свекруха поливала Васю добірною лайкою.
Але Христині було все одно – вона йшла за братом і думала про те, що бабуся на неї чекає. Вона знайшла поглядом Кирила і безмовно покликала його за собою. І він пішов, наздоганяючи їх із Васею на прикрашених кульками під’їзних сходах….
