– Валю, ти ввечері збери на стіл чого-небудь. Ми з Михайлом після роботи до нас прийдемо. Сьогодні футбол по телевізору буде, – зателефонував дружині з роботи Захар. Валя прикрила мікрофон у телефоні рукою і попрощалася з відвідувачами.
– І коли я маю все це встигнути? – обурилася вона, коли двері за спортсменами з фітнес-клубу, де вона працювала адміністратором, зачинилися. – Я ж перед тобою приходжу.
– Ну ти що? Ти ж у мене найкраща у світі господиня! – підлизувався чоловік. – Ти ж як фея: один помах і стіл накрито!
– Умієш же ти переконувати, – розсміялася Валя. – Гаразд, так і бути, придумаю що-небудь. Після роботи вона забігла в супермаркет, накидала в кошик продуктів і поспішила додому.
Ось-ось мав приїхати Захар із другом. Удома вона швидко переодяглася, розібрала пакет і почала готувати. Нарізала ковбаси, сиру, зварила яйця, почистила картоплю. Відкрила банку шпрот, наробила різних бутербродів.
Коли закинула смажити картоплю, у квартиру ввалилися веселі чоловіки, обговорюючи майбутній матч.
– Валюшко, ми прийшли! – крикнув із передпокою Захар. Валя виглянула з кухні:
– Ну молодці, раз прийшли. Привіт, Михайле. Ідіть у кімнату поки що. Я принесу все.
– А ти нам пінного взяла? – задоволений поступливістю дружини, поцікавився чоловік.
– Совість є в тебе, Захаре? – сторопіла Валя. – Я й так, як віслюк, перла пакет із продуктами.
– Ну гаразд, гаразд! – заспокоїв її Захар. – Ми передбачали такий результат справи, тому самі подбали.
Вони з Михайлом дістали з кишень пляшки і продемонстрували Валі. Вона лише похитала головою.
Чоловіки розташувалися на дивані перед телевізором, підсунувши ближче журнальний столик
– Валюхо, ми готові! – крикнув Захар.
Валя склала на тацю тарілки із закусками і принесла в кімнату.
– Поки перекусіть. Зараз картопля посмажиться, поїсте нормально, – переставила вона тарілки з таці на стіл.
– Ого! – вигукнули чоловіки, потираючи руки, – ось це сервіс!
Весь вечір Валя тільки й робила, що підкладала в тарілки закуску, різала, смажила. А з кімнати лунали крики:
– Ноги б… такому гравцеві!
– Давай, давай! Ну, ну! Ще трохи! Го-о-о-ол!
– Валю!
І Валя несла, прибирала, підкладала.
Після закінчення матчу два вболівальники ще трохи посиділи, обговорюючи “кривоногих” і “косооких” гравців, і Михайло почав збиратися додому.
– Валентино, ви прекрасна господиня! Стіл був чудовий! Давно так смачно не їв! Дякую! – розкланявся гість.
– Завжди будь ласка, – Валя вже не могла дочекатися, коли гість піде. Ноги гуділи, хотілося впасти й заснути, – заходьте, якщо що.
Якби вона знала, яким необачним було це останнє запрошення.
– Захаре, ну ти хоч посуд помий. Мене вже ноги не тримають, – Валя зазирнула в спальню. Чоловік спав без задніх ніг, сопучи у дві дірочки.
– Захар…! – розлютившись тупнула ногою дружина, але після футболу сон був особливо міцний і солодкий.
Валя не любила залишати посуд на ніч, тож довелося їй іти на кухню і вставати до раковини.
– Щоб вас усіх… На поле, до ваших кривоногих! А потім на кухню, до плити! І змусити мити купу жирних сковорідок на додачу! – сердито бурчала вона, перемиваючи гору посуду.
Оглянувши прискіпливим поглядом відмиту кухню, вона задоволено кивнула і, повернувшись до спальні, привалившись під бік до чоловіка, одразу ж заснула.
Наступного дня Валя вирішила після роботи пройтися магазинами одягу, придивитися собі якусь обновку. Телефонний дзвінок Захара застав її в примірювальній, коли вона міряла сукню.
– Валю, ти де? – стурбовано запитав чоловік, помітно нервуючи.
– У магазині, сукню вирішила приміряти, – крутячись перед дзеркалом, відзвітувала вона.
– Валю, ми з Михайлом прийшли повечеряти, а тебе немає. Ти скоро? – голос Захара був нещасним і засмученим.
– Та йду вже, йду, – Валя ще раз оглянула себе з усіх боків, зітхнула та переодяглася у своє, із сумом проводжаючи поглядом сукню.
– Прийду іншим разом, – сказала вона дівчині-консультанту, – не можу так, наскоком.
Та розуміюче кивнула.
Валя заскочила дорогою додому в продуктовий, купила листкового тіста, потрібних для піци інгредієнтів і поспішила до голодних чоловіків. Сьогодні їм себе навіть зайняти було нічим, тому вони клацали пультом від телевізора, перемикаючи програми.
– Ось! Залиш це! – почула, входячи у квартиру, Валя. До її вух долетіла музична заставка передачі про кохання. Вона тихенько пирснула.
– Чим би дитя не тішилося, – похихикала Валя. Настрій трохи поліпшився. Вона прогриміла ключами, телевізор одразу переключився на інший канал. Товариші скромно сиділи на дивані й витріщалися на оперну співачку.
– Вітаю, Валю! – підвівся Михайло. – Ось, не зміг відмовити Захару, коли він мене на вечерю до себе запросив. Ви така господиня відмінна!
Валю вже не так тішили ці відверті лестощі. Вона втомлено посміхнулася і зникла в надрах кухні, знову заступивши на другу зміну. Валя знову різала,терла, розкочувала, випікала.
Поки готувалася піца, Валя накрутила рулетів із лаваша з різними начинками, відкрила заготовки з огірками, помідорами, принесла все в кімнату.
– Люблю свою дружину! – нахвалював Захар Валю своєму товаришеві. – Така гостинна вона в мене, а господиня яка!
– Я вже помітив! – відгукнувся Михайло, відправляючи в рот черговий рулетик і прицмокуючи від задоволення.
Знову вечір у Валі пройшов на кухні. Холодильник помітно спорожнів. Тепер добре проглядалася задня стінка з прилиплим до неї листочком салату.
– Захаре, – зайшла до спальні ввечері Валя, коли весь посуд уже було перемито, – ти хоч би пляшки викинув із кімнати.
– Валюшо, давай, не сьогодні! Завтра викину, – застогнав чоловік, повертаючись на інший бік, закрившись ковдрою з головою, і звідти донеслося:
– Спати дуже хочеться, після такої ситної вечері! Лягай уже теж.
Валя, лаючи чоловіків, на чому світ стоїть, сама склала порожні пляшки в пакет і залишила біля вхідних дверей, щоб урочисто вручити його вранці чоловікові, коли той піде на роботу.
“Сподіваюся, завтра нікого не принесе”, – засинаючи, подумала Валя.
Уранці вона показала чоловікові напівпорожній холодильник.
– Ну, треба сходити, затаритися, – погодився Захар. – Давай, після роботи сходимо разом, а то мені одному нудно, та й тягнути важко.
– Захаре, у тебе совість є? – обурилася Валя. – Я два дні по магазинах бігала, з повними пакетами тяглася.
– Гаразд, гаразд, – заспокоїв її чоловік, – за компанію зі мною. Ну і сама вибереш, що потрібно купувати, а то буде, як минулого разу.
Валя здригнулася. Як минулого разу вона більше не хотіла.Замість звичайних яєць чоловік приніс перепелині. Замість картоплі притягнув батат: “Я ж бачив – написано “Картопля!”, а що солодка, не помітив”. Замість звичайних вершків приніс збиті: “Це ж теж вершки”, – щиро дивувався він, коли Валя схопилася за голову.
Тож, більше його одного вона в магазин не відправляла, навіть зі списком.
Після роботи вони зустрілися в домовленому місці і вирушили до супермаркету.
– Ти куди стільки набираєш, як на голодний рік? – Валя здивовано дивилася на візок, що наповнювався. Усе, що вона складала туди, Захар подвоював, а то й потроював.
– Про всяк випадок, – пихтів чоловік, перекладаючи на касі продукти в пакети.
– Ну й тягни тоді, – пирхнула Валя, підхопивши невеликий пакет.
Захар стійко доніс пакети до будинку. Щоправда, він одразу звалився на диван, наче мішок картоплі, і не піднявся з нього до самої вечері.
– Я втомився! – ось і вся розмова. Але Валі вже було добре, що ніяких гостей сьогодні не передбачалося. Можна було видихнути і готувати спокійно, собі на втіху.
Вона замаринувала курячі ніжки, поставила тушкувати овочі та варити бульйон зі свинячих реберець для борщу. О шостій вечора пролунав телефонний дзвінок. Дзвонили Захару. Він поговорив трохи і винувато заглянув на кухню.
– Валю, тут це… Михайло зі своєю в гості йдуть, – втиснувши голову в плечі й замружившись випалив чоловік. Прочинивши одне око, він побачив люте обличчя дружини і важкий ополоник у руці.
– Захаре! Я тебе ..! – підняла ополоник Валя і зробила крок до чоловіка. Дзвінок у квартиру не дав здійснитися правосуддю.
– Це вони! – Захар кинувся відчиняти непроханим гостям.
– Привіт, Захаре, – почула Валя голос Михайла в передпокої і жіночий голос його дружини:
– Вітаю, Захаре. Михайло сказав, що ви запросили нас на вечерю. Це дуже люб’язно з вашого боку.
– Так, звісно, проходьте, – розпинався перед гостями господар. Валя вийшла в передпокій.
– Вітаю, Валю, – на весь рот усміхалася дружина Михайла, низенька, кругленька рожевощока жінка. – Михайло сказав, що мені потрібно у вас повчиться готувати. М-м-м, як у вас пахне. Свининою. Мене, до речі, Міла звати.
– Дуже приємно, – видавила із себе Валя, хоча приємно їй зовсім не було. Вона ледь стрималася, щоб не закричати й не вигнати непроханих гостей. Краєм ока Валя зазначила, що в руках у тих, хто прийшов, було порожньо. Ні тортика, ні пляшки, ні коробки цукерок, ні виноградинки, ні-чо-го!
– Проходьте, проходьте, – метушився Захар, намагаючись не дивитися на Валю. Він не хотів ударити в бруд обличчям перед гостями, але й сваритися з дружиною не планував.
“Ну, почекайте! – кипіло все всередині у Валі. – Знайшли кухарку!” Вона згадала, що у неї в загашнику лежить локшина швидкого приготування. Покопавшись в кухонних шафах, вона знайшла локшину. “Ну ось, якраз зі смаком свинини, – усміхнулася Валя, – буде вам королівська вечеря!”
Вона заварила дві пачки в красивій супниці, дала їм настоятися. На кухню заглянув чоловік.
– Ну що там? Скоро на стіл накривати? – він помітив супницю і потер руки. – Ух ти! Сьогодні, прямо, ти перевершила сама себе.
– На ось, – Валя віддала йому кошик із чорним хлібом, – віднеси на стіл і приходь знову.
Потім вона дістала чайні пари. У кожну поклала по пакетику чаю, на блюдця – по два шматочки рафінаду і віддала їх та чисті тарілки чоловікові, який повернувся.
Супницю вона гордо винесла сама.
– Будь ласка! Зі свининою, як і хотіли! Вибачте, мені потрібно відлучитися. Викликали терміново на роботу, – поставивши на практично порожній стіл каструлю з локшиною, Валя поспішаючи вийшла з кімнати і швидко вискочила з дому.
Вона багато б віддала, щоб побачити обличчя гостей і чоловіка, коли вони відкрили кришку супниці.
– Повертайся, вони пішли, – сумним голосом зателефонував їй Захар за півгодини. Валя не поспішала. Вона ще погуляла вечірнім містом і, відпочивши, зі світлою головою і міцними нервами повернулася додому. Захар мив посуд.
– Як пройшла вечеря? – спокійно запитала в нього Валя. – Сподіваюся, твоїм гостям усе сподобалося?
– Вони образилися, – буркнув чоловік.
– Та годі? Для тебе це важливо? А те, що я безвилазно, який день, стирчу на кухні, готую, обслуговую всіх, як офіціантка, прибираю за всіма. А ніхто, навіть дохлої мухи, до столу не приніс – це для тебе нічого не означає? Гарний же чоловік!
– Я думав – тобі подобається зустрічати гостей, – понурив голову Захар.
– Гостей так, а не нахлібників! Невже, ти не бачиш різниці? – Валя присіла за стіл і обхопила голову руками. Вона й не підозрювала, що чоловік у неї такий тугодум.
Захару знадобився час, щоб усе обміркувати, усвідомити і прийти до дружини.
– Валюхо, я ж хотів, щоб усі знали, яка ти в мене… Класна! Ну вибач мені!
– Господи, Захаре, та мені байдуже, що думають інші, мені головне, щоб я для тебе була класною! Яка ти в мене ще дитина, – обійняла вона чоловіка і чмокнула в лисину, яка починалася.Спеціально для сайту Stories
