– Ти заборгував старій з косою. Ти вирвався з її лап, але вона все одно тебе забере. Більше втекти від неї не зможеш, — стара циганка глибоко затягнулася.
– Мені не треба ворожити! Я все одно грошей не дам, — Сергій спокійно дивився на неї.
– А я не ворожу, просто сказала, що бачу. А бачу я с…ть, що стоїть позаду тебе, – циганка кинула недопалок на землю і розчавила його розтоптаним черевиком.
Хлопець підвівся з лавки і пішов на електричку.
Хіба він схожий на того, хто зовсім недавно уникнув с..рті? Хіба на ньому є тавро чи слід від недавніх подій? Хлопець скривився, старанно тікаючи від своїх думок.
Напевно, він і справді перехитрив долю. Всього місяць тому Сергій вийшов із лікарні. Величезне бажання жити, терапія та операція допомогли впоратися зі страшною недугою.
– Ну що ж… У боржниках походжу! А далі буде видно, — хлопець кинув через плече старій циганці, застебнувши куртку вище.
Сергій заскочив у електричку і кинув рюкзак на верхню полицю. Хлопець дістав телефон, щоб зателефонувати другові, на дачі якого планувалася вечірка.
– Алло, Іван, я в електричку сів. Ви ще не почали осінь відзначати? – посміхнувся Сергій, – ага, зрозумів! Значить, не я один запізнююся. Гаразд, до зустрічі!
Сергій трохи нервував, це його перша вилазка в нормальне життя за багато місяців. Напевно, його будуть закидати питаннями про хворобу. Але хлопець уже все продумав.
У рюкзаку лежить старенький етюдник, який дуже довго чекав свого часу. Можна вислизнути з натовпу під приводом зустрічі з музою.
Гучний голос із динаміка попросив шановних пасажирів бути уважними, бо двері зачиняються. У цей момент у вагон влетіла дівчина і, не зменшуючи швидкості, опустилася прямо на брудну підлогу. Вона весело розсміялася.
– Зі мною все гаразд! Я встигла! – дівчина підвелася і звернулася одразу до всіх, хто сидів у вагоні.
Сергій з цікавістю спостерігав і посміхався. Ось воно – життя. У всій красі та яскравості. Забігти в останню секунду у вагон електрички, що від’їжджає. Впасти, а потім повідомити незнайомцям, що все гаразд.
— Молодий чоловіче, допоможіть закинути рюкзак на полицю, будь ласка, — дівчина звернулася до Сергія.
— Ого! Ви їдете будувати будинок і везете з собою цеглу? — хлопець насилу підняв важкий рюкзак.
– Ні! Будинок уже побудований. А я їду туди на кілька днів. До друзів. Ну а куди може поїхати дівчина без своєї косметички? Мене звати Катя, – дівчина простягнула руку Сергію.
– Алло, Іван. Вам усім дуже пощастило: я встигла на електричку. А так би не стала чекати дві години до наступної… І, до речі, вже встигла познайомитися з Сергієм. Так, він поруч. Не влаштовуйте веселощів без нас, — Катя поклала слухавку й посміхнулася, — ну що, Сергію, скучив за хлопцями?
Мені Іван казав, що ви давно не бачилися… Ти ж художник, так? Взяв із собою мольберт і полотна? До речі! Там дуже гарні краєвиди! Я зробила фотографії навесні, ось дивися…
Слухай, якщо ти підеш малювати картини, візьмеш мене з собою? Обіцяю, я буду мовчати!
– Справді? І в тебе вийде? — Сергію сподобалася Катя, хоч вона й базікала без угаву.
Зустріч друзів була радісною. Сергій і не думав, що так скучив за звичайним життям звичайного студента. Приємно сидіти до пізньої ночі біля багаття й сміятися з дурних жартів не зовсім тверезих друзів. Це набагато краще, ніж біла палата з сірими пацієнтами.
Хлопець розслабився, він майже не згадував стару циганку і її грізне «Заборгував».
***
Ранок був похмурим. Легкі хмари лише іноді відкривали низьке сонце.
Хтось ще спав, хтось навіть не лягав. Безлад на кухні навіяв на Сергія тугу. Тому він схопив зі столу трохи засохлий шматок хліба і вже збирався вийти на вулицю.
— Сергію, — почув хлопець змовницький шепіт Каті, — давай я дуже тихо зроблю нам чай. А потім втечемо з твоїм етюдником у ліс. Зараз усі прокинуться і доведеться займатися прибиранням.
— А так у нас буде важливий привід, щоб цього не робити, так? — хлопцеві сподобалася ідея.
Вони вийшли на вулицю, домовившись піти до річки. Іван ще вчора попередив Сергія, що навесні тут пройшов сильний ураган. Тому в лісі багато повалених дерев і глибоких ярів. Бурелом не дасть зайти глибоко. Та й краще цього не робити, щоб нічого собі не зламати.
Катя, як і обіцяла, йшла мовчки, дивлячись під ноги. Сергій насолоджувався. Повітря ще прохолодне, сонце боязко ховається за сірими хмарами. Роса не скоро висохне. А може, легкий дощик додасть ще води.
Вийшовши з селища, вони опинилися на стежці, яка вела до річки. По обидва боки від неї — ліс.
— Дивися… Тут, напевно, було справжнє лихо. Дерева прямо з коренем вирвані. Але красиво, так? — Сергій дивився на повалені дерева.
— См…ельна краса, — сумно сказала Катя, — уявляєш, як це було для лісових тварин?
Хлопець здивовано подивився на Катю. Звичайно, вони знайомі зовсім недовго, але за цей час він уперше побачив її без посмішки.
Сергій розглядав коріння дерев, які тягнулися до неба. Він був вражений цією мовчазною картиною. Могутні дерева нахилилися, міцно зчепившись безжиттєвими кронами. Ті, що все-таки впали, залишили після себе глибокі яри з корінням, що стирчало з них.
— Кать, я, напевно, тут трохи постою, — Сергій повернувся до дівчини, — або… Давай у ліс зайдемо? Ми ж не бігати там будемо. Тут просто так… Ну, мені хочеться зафіксувати це все.
Катя знизала плечима, і вони зайшли в ліс. Обережно ступаючи, Сергій однією рукою тримав етюдник, а другою — дівчину. Хлопець озирнувся і вибрав невеликий пагорб біля яру.
Сергій поставив етюдник, Катя сіла поруч. Хлопець був захоплений, він зосереджено робив ескіз, злегка притупуючи ногою.
Раптом нога зісковзнула, Сергій спробував вхопитися за повітря. Але й під другою ногою земля просто розсипалася. Хлопець плазом полетів у глибокий яр. Він встиг помітити, що прямо під ним стирчить гострий уламок товстої гілки.
Раптом різкий ривок змінив траєкторію падіння, і Сергій опинився на іншому боці. Впавши на сиру землю, хлопець підняв голову вгору. Перелякана Катя не змогла втримати Сергія. Але схопивши його за капюшон куртки, врятувала від падіння на гостру гілку.
— Катю, дякую… — розгублено сказав Сергій, — дякую! Ти врятувала мене…
— Ти будеш винен, — розсміялася дівчина, — давай, вилазь із ями. Раптом там змії…
— Щось я всім заборгував, — хлопець нарешті вибрався і впав на спину.
Катя сіла поруч. Вона підставила обличчя крихітному сонячному промінчику, який ледь пробився крізь каламутні хмари.
– Я ж казала, що мене треба брати з собою! Ну що, натхнення не зникло?
Сергій підвівся і подивився в яму, де він міг би зустрітися зі см..тю.
– Нічого не втрачено. Я закінчу, добре?
***
Увечері наступного дня вся компанія повернулася до міста. Катя та Сергій вийшли з електрички, домовляючись про наступну зустріч.
Хлопець одразу помітив стару циганку, що сиділа на лавці. Йому захотілося, щоб і вона його впізнала. Адже цими вихідними він знову перехитрив с…рть.
Коли вони наблизилися до старенької, Сергій злегка кивнув їй, розтягуючи рот у посмішці.
— А! Живий! А ти не посміхайся! Це вона тебе врятувала, — циганка вказала на Катю, — Її мер…і охороняють. Не знаю, як вони там про все домовилися, але старенька з косою пішла. Ти тепер сам. А за дівчинкою багато народу. Міцні зв’язки, кровні. Гарний у тебе рід, дівчинко.
– Дякую, бабусю, – Катя вигребла всю дрібницю з кишені й віддала циганці, – ходімо, Сергію!
Вони пішли вперед, обдумуючи слова старенької. Нарешті хлопець повернувся до Каті:
— Перед тим, як до Вані на дачу поїхати, я цю циганку зустрів. Вона мені сказала, що я нібито с.ерті заборгував. Тому що вижив і зумів побороти хворобу… А ось що про тебе циганка сказала?
— Ну… не знаю. Може, й справді охороняють. Думаю, що так. Та мене й на цю електричку ніби за руку відвели, щоб я встигла. Ой, дякую вам! Дякую, — дівчина підняла очі до неба.
Катя й Сергій повільно йшли вперед, не знаючи, що перебувають під пильними й добрими поглядами.
Спеціально для сайту Stories
