Арсеній закохався в неї з першого погляду. Вона оселилася в квартирі старої ,яка нещодавно пішла з життя. Нібито вона була її племінницею, але анітрохи не схожа на стару відьму.
Зіна була не тільки непристойно красива, але ще й добра як ангел. Раніше повз квартиру 36 всі проходили мало не перехрестившись, і все одно – то на сходинці спіткнешся, то ключі впустиш.
А зараз кожен сповільнює крок в надії зустрітися з прекрасною Зіною. Варто з нею поговорити – і головний біль відступає, рішення будь-якої проблеми приходить само собою, а посмішка потім весь день не сходить з обличчя.
Жив Арсеній у квартирі 29, тому у нього не було потреби підніматися вище другого поверху. Але він все одно піднімався – старі пошарпані двері з коричневою оббивкою так і манили його.
Іноді йому щастило, і він дійсно зустрічав Зіну – вона виходила в магазин, розпустивши свої темні кучері по плечах, а поверталася з роботи, притихла і втомлена.
Вона ніколи не шкодувала посмішки для Арсенія, завжди зупинялася, щоб поговорити про те, про се. І питала про голуба.
Саме він їх і познайомив. Арсеній відібрав голуба у сусідського кота, який встиг неабияк пошматувати нещасну птицю. Лапка була зламана, крило подряпане, навколо кров і пір’я. Чесно кажучи, він не знав, що з ним робити далі. І тут якраз повз проходила вона – тільки-но заїхавши в квартиру номер 36.
Повернула до нього і сказала:
– Ой, бідненький. Хто його так?
– Гордій, – Арсеній жестом вказав на незадоволеного кота, який не втрачав надії отримати свою жертву назад. – Не можна голуба тут залишати, він його точно дістане.
– Звичайно, не можна, – погодилася Зіна. – Потрібно його вдома потримати, поки не одужає. У тебе є велика коробка?
– Знайду.
– Ось, посади його в коробку. Нехай відсидить кілька днів.
– А чим його годувати?
– Та гречкою, пшоном – чим знайдеться. Хліба тільки не давай, від нього у них кишки болять. І води в чашку налий.
Вона взяла голуба з рук Арсенія і уважно оглянула.
– Так, його б полікувати… Ходімо до мене, я тобі мазь одну дам і краплі.
Так Арсеній побував у квартирі номер 36. Поки була жива стара, розповідали , що там на стінах висять жаб’ячі голови і зміїні хвости, на кухні у великій клітці сидить ворон, а вода з крана тече – вся проклята.
Але, або дівчина все тут неабияк почистила, або чутки були дуже далекі від істини.
Звичайнісінька квартира – чиста, світла, на стінах тільки картини висять. Пахло в ній чистотою і свіжістю.
– Тебе як звати? – запитала вона.
– Арсеній.
– А мене Зіна.
Так і познайомилися. Голуба у нього і справді вийшло виходити – з кожним днем він набирався сил і майже вже не кульгав. Але відлітати не прагнув. Та й сам Арсеній не дуже хотів від голуба позбавлятися – це була та ниточка, яка пов’язувала його і Зіну, та й звик він до нього.
Його кохання до Зіни було таким ясним, таким сильним, що сумнівів не було – це на все життя. Він довго не наважувався зізнатися їй у своїх почуттях, підозрював, що вона лише розсміється у відповідь. Так і вийшло.
Одного разу, коли цвів бузок, він нарвав величезний оберемок, піднявся на третій поверх і почав чекати, коли вона прийде з роботи.
Мешканці, що проходили повз, дивилися на нього то з подивом, то з насмішкою. А Арсенію було все одно.
Вона з’явилася, як завжди, о 18.45. Побачила його, посміхнулася.
– Привіт! Ти на мене чекаєш?
– Так, – ледве вимовив Арсеній і простягнув букет.
Зіна взяла квіти, піднесла до обличчя, вдихнула аромат бузку.
– Скажи, ти вийдеш за мене заміж? – випалив Арсеній.
І Зіна розсміялася. Легко так, світло. Але все одно стало сумно і трошки прикро.
– Дурнику, я ж старша за тебе на п’ятнадцять років! Коли ти виростеш, я буду вже старою.
– Ну і що, – похмуро сказав Арсеній.
– Не ображайся, малюк, – вона погладила його по маківці. – Але боюся, нічого не вийде.
– А якби я був старший?
– Тоді так, – погодилася Зіна. – Будь тобі років двадцять п’ять, я б точно вийшла за тебе заміж.
Арсеній кулею побіг вниз. Йому терміново потрібно було щось придумати, знайти якийсь засіб, щоб за один день подорослішати.
Хто сказав, що в дев’ять років не можна кохати по-справжньому? Всередині щось так боліло, що сил немає. Ще більше, ніж зуб, який йому лікували два роки тому, більше, ніж рука, яку він зламав, впавши з дерева минулого літа. От якби сталося диво!
Арсеній зайшов у свою квартиру, промчав повз маму в кімнату.
– Гей, а вечеряти? – покликала вона.
Яка може бути вечеря, якщо серце розбите… Арсеній вийшов на балкон, щоб перевірити, як там його голуб у коробці. Заглянув – а там його немає. Немов вищі сили змовилися в цей день, і разом із втратою своєї єдиної любові він повинен втратити ще й друга, до якого встиг прив’язатися…
Хлопчики не плачуть, це просто крапелька дощу впала на його щоку. І ще одна. Звідки в цей ясний вечір дощ?
Він ще раз глянув у коробку, немов голуб міг там з’явитися. Голуба не було. Але біля стінки він помітив паличку. Не просто гілочку з дерева – вона була явно виточена майстром, розмальована різьбленими візерунками, немов це була… чарівна паличка.
Не вірячи своїм очам, Арсеній взяв її в руки. Махнув. Повітря немов пронизала жвава бджола. Так, це точно не проста паличка.
Бажання прийшло саме. Арсеній заплющив очі, змахнув паличкою і сказав: «Хочу стати старшим за Зіну…»
***
Комарі пробивалися навіть через сітку, примудрялися вкусити крізь товсті штани, але Арсеній так звик до цих укусів, що вже й не відчував їх.
До вечора м’язи приємно боліли звичною втомою. Майже без слів вони з товаришами розпалили вогонь, приготували нехитру вечерю. Поїли. Хтось дістав пляшку, розлив.
– Ну за свято, чи що, – кивнув бородатий Сергій.
Сьогодні Арсенію виповнилося тридцять п’ять років. Він уже давно старший за Зіну. І саме тому на всі свої дні народження їде в експедицію, щоб уникнути подарунків і привітань. Як пояснити родичам і друзям, що для нього це зайве нагадування про те, що він зробив.
Зіну збила машина, того ж вечора – вона пішла в магазин за хлібом.
На похоронах був весь двір, плакали всі, від малого до великого. Один Арсеній не проронив ні сльозинки – він стояв соляним стовпом і не міг повірити, що все це правда.
Їй було двадцять чотири роки. Ще п’ятнадцять років він був молодший за неї, а потім вони зрівнялися. А далі час почав відміряти його роки, роблячи старшим ,за ту прекрасну дівчину з темними кучерями, яку він буде кохати все своє життя.
Спеціально для сайту Stories
