Христина вискочила заміж після сильного захоплення – але не сказати, щоб по дуже великому коханню. Петро привернув її тим, що залицявся за вищим розрядом – ресторани, концерти, вистави. І всього через три місяці знайомства запропонував дівчині стати його дружиною. Вона, недовго думаючи, погодилася – хоча, може, це було не дуже розумно.
Якось уже дуже швидко з дня їхнього весілля минуло десять років. Стільки всього побачила Христина разом із чоловіком – і перші кроки в кар’єрі, і роки процвітання, і періоди безгрошів’я, і всілякі проблеми. Вони виховували двох дітей – синочка і донечку.
Однак через десять років у голові Христини почали закрадатися зрадницькі думки про розлучення, хоча зовні все було добре.
Чому? Це важко пояснити, але якось, чи що, з роками в душі накопичується втома одне від одного. Ця втома непроста, вона спричинена безліччю проблем, які людям довелося розв’язувати разом, і частим взаємним нерозумінням. У цьому випадку Христину обтяжувала навіть не духовна розбіжність (хіба мало що буває), а те, що з роками все частіше вони з Петром сварилися на побутовому ґрунті.
Наприклад, чоловік вимовляв Христині – мовляв, неправильно вона варить борщ. А ось, мовляв, його мама завжди готувала ось так (далі йшла докладна розповідь з описом інгредієнтів борщу і секретів його приготування).
– А ти раз-раз, овочів покидала, туди-сюди – і все! А треба душу вкладати» – повчав її чоловік, при цьому, однак, навертаючи ложкою щойно зварений Христиною “некондиційний” борщ.
Вона у відповідь огризалася. Чоловік ображався і, доївши борщ, демонстративно йшов у вітальню, де проводив час за переглядом футболу з хокеєм.
«І такі сварки траплялися в нас частенько. Це при тому, що ми кохали одне одного і не уявляли собі життя з іншим чоловіком або жінкою. Але первісна пристрасть минула, а на зміну їй так і не прийшло нічого путнього», – скаржилася Христина подругам.
А тут ще Христиною захопився один чоловік приємний – Іван – вона з ним давно перетиналася по роботі, але в якийсь момент вирішив діяти активно. Виходити вона якось після роботи, а він тут як тут, з букетом величезним і каже:
– Христино Іванівно, можна покликати вас у ресторан?
Вона йому відповіла, що треба спершу дітей забрати з дитячого садка, а там… А там буде видно. Ще кілька разів Ваня її запрошував кудись, і нарешті вона здалася. Вечір цей виявився незабутнім.
– Я дуже самотній, задушевно говорив Ваня, зі знанням справи доглядаючи за нею за столом. – Так, я багато чого досяг у своїй роботі, але немає жінки, яка б чекала мене вдома вечорами.
Христина тихо мліла від такого звернення.
-Ще коли я вперше побачив вас, щось у моїй душі наче проспівало – ось моє кохання! Але я знав, що ви заміжня, і тільки зараз от не витримав, – не відставав Ваня.
І інші подібні фрази – звичайні начебто фрази з любовних романів, але Христина «купилася» на них. Її чоловік Петро в ту хвилину здавався нудним занудою, який занапастив її молодість і красу – а натомість вона отримала тільки дим і чад домашнього вогнища.
Але тепер, вирішила Христина, є ще порох у порохівницях і не можна упускати щось, коли життя саме пропонує тобі це. Загалом, у них із Ванею почався роман.
Коли Петро дізнався про нього (таке рано чи пізно відкривається), він був просто розчавлений. А потім, у помсту, теж завів собі пасію, Люду, і навіть привів її одного разу додому, «чаю попити».
Зрештою, вирішила вона подати на розлучення – адже Ваня вперто кликав заміж, а з Петром, як Христині здавалося, її вже ніщо не пов’язувало.
Вона одразу ж запросила Ваню познайомитися з її дітьми. Однак нащадки прийняли його погано, та й він сам не дуже загорівся бажанням стати потоваришувати з ними – мабуть, як будь-який бездітний чоловік, уявляв дітей янголятами, які завжди говорять тихо і слухаються старших.
Три місяці, що залишилися до розлучення, Христина прожила, з кожним днем дедалі більше розуміючи, що сильно напартачила. Життя удвох із Ванею виявилося жахливим, він дратував її в побуті в сто разів сильніше, ніж Петро колись.
Коли вони зустрілися в РАГСі в день розлучення, Христина глянула на свого майже колишнього чоловіка і зрозуміла, що все ще кохає його. Зібравши всі сили, вона взяла його за руку і тихо сказала:
– Давай не підемо в цей кабінет. Давай почнемо все з чистого аркуша і попросимо одне в одного вибачення.
– Мені буде нелегко пробачити, але я це зроблю. Із Людою в мене все одно не клеїться, – відповів Петрик.
Вони вийшли пліч-о-пліч із РАГСу і живуть разом ось уже третій десяток років – тому що вчасно схаменулися, але все ж були за крок від фатальної помилки. А сварки – та в кого їх немає. Усе можна подолати, якщо є любов! А з приводу борщу «не як у мами» Петро вже п’ятий рік мовчить.
