― Та вона трохи у нас поживе, Харків подивиться, потім назад поїде, ― Галина дивилася на кисле обличчя чоловіка і намагалася говорити переконливо, але він лише похитав головою.
― Не подобається мені ця затія…
Галині й самій не подобалася ідея тимчасово прихистити свою племінницю в їхній квартирі.
Родичка була натурою навіженою, примхливою і хамською. І Галина дуже сумнівалася, що племінниця змінить свої звички в гостях, адже на всіх сімейних посиденьках вона ніяк себе не стримувала.
Але у Галини були вагомі причини погодитися. І тепер, щоб переконати ще й чоловіка, вона підключила всю свою чарівність.
― Вітю, любий, це все-таки моя рідна кров! Недобре буде відмовити… До того ж це і правда зовсім ненадовго. Твою маму ми ж завжди раді зустріти.
― Моя мама найдобріша душа! А ця… ― ледь не спалахнув Віктор, але все ж здався, поглянувши в благальні очі дружини. ― Гаразд, нехай поживе. Під твою відповідальність!
― Ти найкращий! ― зраділа Галина.
Але радість швидко змінилася справедливими побоюваннями.
Ледь Діна ― так звали племінницю Галини ― зійшла з поїзда, везучи з собою дві величезні валізи, як вона тут же радісно скинула багаж на Віктора. Галина тільки здивувалася, навіщо стільки речей на два тижні.
― Так все потрібне! ― відмахнулася Діна.
І сім’я поїхала на таксі додому.
Швидко почалися перші складнощі. Галина, звичайно, підозрювала, що племінниця не буде слухняною, але Діна в гостях поводилася огидно. За якихось три дні перетворила виділену їй кімнату на справжній свинарник, ніколи не прибирала за собою на кухні, їла, як не в себе, і при цьому навіть не заїкнулася про те, щоб хоч раз купити продукти.
І до всього іншого без сорому ходила по квартирі в нижній білизні, чим вкрай бентежила Віктора. Зауваження або ігнорувала, або огризалася.
Але Галина зі своїх причин героїчно все терпіла, втішаючись тим, що потерпіти залишилося всього тиждень.
Однак, коли настав час від’їзду Діни, Галину і Віктора чекав неприємний сюрприз.
― А я залишаюся! ― оголосила племінниця, коли Галина м’яко натякнула, що пора б уже і додому. ― Тут класно, а до універу ще місяць, так що у мене є час.
У Галини від такої нахабності просто відвисла щелепа, а Віктор був близький до припадку сказу. У терміновому порядку ввечері того ж дня була скликана сімейна рада, природно, без Діни ― Галина і Віктор вирішували, що робити з нахабною гостею.
― Я все розумію, ― м’яко почав Віктор. ― Вона твоя рідна кров, і тобі буде незручно перед сестрою, але це вже ні в які ворота! Пора б Діні забиратися геть, і ти повинна їй про це сказати прямо і чітко!
Від категоричного тону чоловіка Галина вся стиснулася.
― Я не можу! ― випалила, ледь не плачучи.
― Але чому?
― Я… я… ― Галина запнулася. Вона не могла зважитися розповісти чоловікові про той тягар, що вже давно лежав у неї на серці. З одного боку, вони були одружені вже три роки і весь цей час намагалися бути чесними і відкритими один з одним, з іншого, цю таємницю Галина вважала особистою.
Вона пильно подивилася на чоловіка, на його статну фігуру і суворе обличчя, і зрозуміла: незважаючи ні на що, вона завжди знайде у нього підтримку і розуміння. Тоді вона все ж висловилася:
― Я дуже винна перед матір’ю Діни!
― У чому?
― Коли мені було тринадцять, а сестрі п’ятнадцять, я розбила улюблену мамину вазу. Але сестра взяла провину на себе, і її тоді дуже сильно покарали, а мені було страшенно соромно.
― І це все? ― Віктор був роздратований. ― Тому ти терпиш всі сестринські примхи, включаючи її нестерпну доньку? Через якусь вазу?
― Ти не розумієш! ― спалахнула Галина. ― Мама дуже дорожила цією вазою і до самого відходу згадувала той випадок! І я так і не сказала їй правду!
На очі Галини навернулися зрадницькі сльози, і Віктор поспішив втішити дружину. Найменше йому хотілося бачити її засмученою і нещасною.
― Гаразд-гаразд, не переживай, потерпимо ми ще цю Діну, не назавжди ж вона тут.
― Ні, я подзвоню сестрі, ― не хотіла пускати все на самоплив Галина, ― може, вона зможе якось вплинути.
Але сестра Галини, Лариса, ситуацією не перейнялася.
― Та нехай погуляє, коли ще малятко велике місто побачить!
― По-перше, вона вже не малятко! ― обурювалася Галина. ― По-друге, нам не шкода, але їй би навчитися поводитися.
Ларисі такий тон не сподобався.
― Хто б говорив про поведінку, ― холодно відповіла вона, ― сама в дитинстві пам’ятаєш , справ скільки наробила! І хто потім отримував ― пам’ятаєш?
Галину зауваження сестри застало зненацька. Вона відчула себе тією самою маленькою тринадцятирічною дівчинкою, якій страшенно соромно, але яка все одно боїться зізнатися в скоєному і мовчки слухає, як старшій сестрі роблять серйозну догану.
І тоді, і зараз до болю захотілося провалитися крізь землю, аби тільки все припинити. І вона готова була зробити все, що завгодно, аби тільки сховатися від моторошного, всепоглинаючого почуття нескінченної провини.
― Так, ти права, ― жалісно пролепетала Галина. ― Ми всі були молоді, нічого страшного Діна не зробила, нехай живе спокійно.
На цьому розмова завершилася. І в підсумку все залишилося як є. А через тиждень у Галини намітилося відрядження на роботі, а у Віктора захворіла мама, і їм обом потрібно було виїхати з дому.
Галині не дуже хотілося залишати квартиру в розпорядженні Діни, хоч і всього на три дні, але вибору не було.
― Зрештою, вона вже достатньо доросла і не влаштує тут пожежу! ― віджартувалася Галина, коли вони з Віктором збиралися в дорогу.
Чоловік нічого не відповів. Він був сповнений поганих передчуттів, але повага до почуттів дружини була сильнішою за занепокоєння, тому він прийняв і це. А Галина з усіх моральних сил сподівалася на розсудливість племінниці.
Але сподівання не виправдалися.
Як виявилося, поки господарі були відсутні, Діна вирішила влаштувати вечірку з усіма витікаючими наслідками. І до приїзду Галини в квартирі панував справжній погром.
Всі меблі були забруднені або взагалі зламані, телевізор розбитий, а скільки сміття було всюди — складно уявити. Будь-хто, хто поглянув на це, міг подумати, що по всіх приміщеннях пронісся ураган. І посеред усього хаосу, як ні в чому не бувало, тинялася Діна.
― Ти… Ти що наробила?! ― до останнього не вірила своїм очам Галина.
― А що такого? Трохи повеселилася з новими друзями, а у вашій халупі давно вже пора робити ремонт, ― знизала плечима Діна.
Але бачачи, як червоніє обличчя Галини, навіть нахабна племінниця зрозуміла, що перегнула палицю. Однак замість вибачень вона вирішила піти в атаку.
― Ви ж теж не біла-пухнаста, розбили дорогу бабусину вазу, а моя мама потім отримувала!
Галина сама від себе не очікувала такої реакції, але на безпардонне, жорстоке і підле звинувачення племінниці вона просто вголос розсміялася, раптом ясно побачивши і порівнявши дві картини ― розгромлену квартиру і якусь вазу.
Тут же на думку спали слова чоловіка, і все, що відбувалося, здалося безглуздим жартом, настільки поганим, що стало навіть весело.
І дійсно, скільки вона натерпілася через злощасну вазу, з тих пір потрапивши до сестри мало не в рабство!
Всі прохання Лариси беззастережно виконувалися, всі найкращі іграшки та солодощі відтепер віддавалися сестрі, а коли вони виросли, то почався період постійних безповоротних позик.
Суми були невеликі, але неприємний сам факт, що борги ніколи не поверталися, і доводилося мовчки терпіти, адже ваза! І ось до чого все в підсумку прийшло. До зруйнованої навіть не квартири, а до майже зруйнованого життя.
І Галину як відпустило! Вона відчула таку неймовірну легкість і свободу, що хотілося гори згорнути.
Але спочатку треба було розібратися з нагальними проблемами. Відсміявшись, Галина відрізала:
― Так, Діна, у тебе десять хвилин ― збираєш свої речі і забираєшся звідси! Мені байдуже, де ти будеш жити і що робити, але в моєму домі тебе більше не буде.
Зрозумівши весь жах ситуації, Діна вдалася до сліз і погроз все розповісти мамі, але Галину це анітрохи не зворушило, і, пригрозивши племінниці поліцією, вона вигнала родичку на вулицю.
А потім почала потихеньку прибирати. Роботи було багато, хотілося зробити хоч частину до повернення чоловіка. Але Галину масштаб проблем не лякав. Головне прибирання в своєму житті вона вже зробила, так що тепер справа за малим.
Спеціально для сайту Stories
