Після трьох років стосунків я нарешті-таки вийшла заміж. Нам обом під тридцять років, і я вважаю, що шлюб – це один раз і назавжди. Деякі мої подруги радять мені розслабитися і ставитися до ситуації легше, але я з ними не згодна. Ми кохаємо одне одного і хочемо створити міцну сім’ю.
А це означає, що пора закінчувати з дитячими звичками і ставати серйозними людьми. За останній рік я припинила спілкування з багатьма людьми. У небуття пішла дружба з якимись несерйозними знайомими і людьми, у яких завжди по життю свято.
Це зручно, коли ти навчаєшся в школі або навіть в інституті, але не коли тобі вже скоро піде четвертий десяток. Далі забуттю віддалися номери телефонів і акаунти соцмереж усіх моїх колишніх залицяльників. Запасні варіанти мені ні до чого, а значить, геть минуле. Коханий теж пішов за моїм прикладом.
Але розлучитися з деякими друзями, а скоріше знайомими, він не захотів. Гаразд уже, чоловіче спілкування, я розумію. Не розумію тільки, про що можна годинами розмовляти за кухлем пінного, і щоп’ятниці я це терпіти не буду. Нехай бачаться раз на два тижні або краще раз на місяць.
На весілля у мене теж були свої конкретні плани. Єдине, чого нашій парі не вистачало, – так це окремого житла. Квартира, в якій ми жили всі ці роки, була орендована, і за неї ми щомісяця платили дуже пристойну суму. І заради чого? Краще б іпотеку оформили, так хоча б якийсь толк був.
Мої батьки живуть в іншому місті, і зайвих коштів у них немає. Через це вони й на весілля не приїхали. На жаль, переїзд коштував би дорого, їм ніде було зупинитися, тож ми вирішили вчинити ось так. Жодних образ чи злості, і ми їхнє рішення повністю прийняли.
Моя свекруха розлучена, але почувається дуже непогано. Навіть завела собі кавалера, років на 20 її молодшого. Вже не знаю, чому батьки чоловіка розлучилися, але він каже, що ніхто з них від цього не страждає. Я особисто проти того, щоб сім’ї руйнувалися.
Але моя думка в цьому питанні нікому не цікава, тож я і вирішила тримати її при собі. Тим паче що свекруха всім своїм виглядом показує, як їй добре живеться, а свого свекра я поки що не бачила особисто. Вся річ у тому, що він за кордоном. Переїхав туди відразу після розлучення.
Перевіз бізнес в іншу країну і, за чутками, тільки ще більше розбагатів. Я розмовляла з ним телефоном кілька хвилин, і він здався мені милою, вихованою людиною. Тільки й питав про те, чи не ображає мене його колишня дружина, чи слухається мене його син, а ще багато жартував.
Загалом, вони обидва, звичайно ж, теж отримали свої запрошення до нас на весілля. Я була б рада будь-яким подарункам від родичів, але, виходячи з потреб нашої сім’ї, очікувала все-таки якоїсь нерухомості. Адже це найголовніше, найпотрібніша підмога для будь-якої молодої пари.
Однак вийшло по-іншому. За кілька днів до весілля зателефонував тато коханого і сказав, що не зможе прилетіти на весілля. У нього в останню мить змінилися плани, і справи не дозволили відлучитися. Він дуже вибачався й обіцяв прибути, щойно в нього з’явиться така можливість.
Що поробиш, бізнес. Того дня ми запросили деяких свідків прийти на розпис, і моя свекруха теж там була присутня. Із самого ранку ця жінка ледве стояла на ногах. Вона була не просто веселою, але якоюсь розгнузданою і особливо активною. Постійно вимагала сфотографуватися з нами біля пам’ятних місць.
Крім того, вона сварилася телефоном зі своїм новим кавалером. Ближче до вечора, коли всі вже розсілися по своїх місцях в одному затишному ресторанчику і почали веселитися, я через відеозв’язок зателефонувала батькам. Показала їм, що у нас все добре, отримала їхнє благословення.
Хвилин через десять моя свекруха раптом згадала, що так і не вручила нам свій подарунок. Тож під дзвін келихів вона принесла нам якийсь пожуваний конверт, у якому сиротливо тулилася самотня банкнота всім відомої закордонної валюти. Не більше і не менше.
Тоді я була в такому шоці, що подумала, можливо, це жарт. Деякі наші друзі подарували нам більше, але, як виявилося, свекруха була серйозна і вважала за краще відпустити єдиного сина в самостійне життя тільки в компанії своїх “мудрих” напучувань і суми грошей, якої ледь би вистачило, щоб пообідати.
Як зі своїм свекром я ще не знайома особисто, але мені чомусь здається, що він – нормальний мужик і не залишить сина з дружиною животіти в орендованій хрущовці. Тепер я розумію, чому він вирішив сховатися від дружини аж на іншому континенті, я б, напевно, зробила так само.
Цікаво, коли він уже прилетить, і чи купить нам пристойну квартиру? Раніше я б сказала, що мені начхати, але тепер, коли я стала дорослою, вийшла заміж мої погляди теж зазнали змін. Та й узагалі, у нас ціле життя попереду, кому, як не нам, думати про окреме житло?
