– Синку, ну що ти в ній знайшов? Мало того, що з дитиною, так ще й зайву вагу має.
Марина вирішила запросити на вечерю майбутню свекруху зі свекром. З Денисом познайомилися у спільних друзів, він запропонував провести її додому, та так і залишився.
Те, що у неї є дитина від минулого шлюбу, його не злякало.
– Я люблю дітей, завжди мріяв мати сина і дочку. А те, що не рідний син – так нічого страшного, дочку мені подаруєш і повний комплект, так би мовити. Льоню твого не ображу, сином називатиму.
– Добре, Денисе, це радує. Колишній чоловік аліменти справно платить, порядний в цьому плані виявився. Якби не вживав, досі жили б, напевно.
– Аліменти – це добре, гроші зайвими не бувають. У тебе зарплата хороша, я теж щось заробляю, не пропадемо. Квартира у тебе трикімнатна, місця всім вистачить.
Те, що будуть жити у Марини, Дениса не бентежило, навіть навпаки, радувало. Він жив з матір’ю в її квартирі, мріяв колись заробити на свою, але поки це були тільки мрії.
Три місяці він жив у Марини. Її син навчався в п’ятому класі, проблем з ним не було, спокійний, розсудливий не по роках.
До Дениса ставився байдуже, а той і не намагався особливо завоювати його довіру. Пару разів на футбол сходили, і на цьому все.
Денис оплачував комунальні платежі, купував продукти. Іноді ходили з Мариною в кафе. Влітку планували поїхати втрьох на море. Марина повинна була отримати хороші відпускні.
Про батьків Денис мало розповідав. Звичайна сім’я, нічим не примітна. Мама працювала перукарем, батько завгоспом у школі. Була ще сестра у Дениса, заміжня, двоє дітей.
Батьки Марини жили за кілька сотен кілометрів від неї, бачилися рідко. У це місто Марину привіз чоловік, з’явився на світ син. Потім чоловік почав вживати, і Марина вирішила розлучитися. Пішла на орендоване житло. Їхати додому не хотіла, тут у неї хороша робота, подруги. Батьки допомогли купити квартиру.
Але одній було самотньо, хотілося чоловіка поруч. І тут з’явився Денис. Високий, симпатичний, без шкідливих звичок, щедро обдаровує компліментами. Марина і розтанула…
Вона завжди була трохи повненькою, така конституція, але це анітрохи не псувало її, а навіть прикрашало. Все при ній. Носила сукні з декольте, щоб підкреслити достоїнства.
– Денисе, запроси батьків на вечерю. А то незручно якось, живемо разом, плануємо розписатися, а з ними ще не знайома.
– Добре, я їм передам. На який день кликати?
– Давай на суботу. Що вони люблять з їжі? Що приготувати?
– Ой, мама така вибаглива, навіть не знаю. Придумай сама.
Ось і настала субота. Марина з хвилюванням оглянула накритий у вітальні стіл. М’ясо запекла в духовці, кілька салатів приготувала, свіжі овочі нарізала, фрукти, спекла торт. Начебто все нормально.
Денис поїхав за батьками на машині Марини, своєї у нього не було. Льоня сидів у кімнаті, грав у комп’ютерні ігри.
Ось і вони…
– Мамо, Ларисо, знайомтеся, це Марина. Моя… Жінка.
Марина – а це мама Алла Романівна і моя сестра Лариса. Тато не зміг приїхати, справи. Лариса замість нього.
Алла Романівна виявилася невисокою, худорлявою жінкою років п’ятдесяти п’яти, рідкі локони, розмазана туш під очима, намальовані брови.
Сестра була копією мами, тільки молодшою.
– Ось яка вона, твоя Марина… Ну, вітаю. Я відразу перейду на ти. Показуй свої хороми, де мешкає Денис…
Велика квартира, гарна. Штори тільки до шпалер не пасують. А де ви спите?
– У спальні, де ж іще? – здивувалася Марина. – Це вітальня, там кімната сина, а тут наша спальня. Сподіваюся, ви не будете її оглядати?
– Чому ж не подивитися? – Алла Романівна здивовано підняла брови.
Марина прочинила двері в їх спальню. Раз вже так цікаво, нехай подивиться…
– Хм, якось незатишно, картину чи що повісьте, і люстра потворна, плоска, це що, мода така?!
– Мені подобається, і цього достатньо! – Марина зачинила двері перед носом цікавої жінки.
– Люба, ти тут не одна живеш, а з моїм сином, і треба зважати на його думку. Денисе, невже тобі подобається ця річ на стелі?
– Мамо, мені байдуже, яка там люстра, чесно…
– Даремно ти так. Ти повноправний мешканець, і не бійся висловлювати свою думку. Незважаючи на те, що квартира належить Марині. – Це від чоловіка вам дісталося житло?
– Ні, батьки купили. З чоловіком ми не ділили майно, його квартира на маму була записана, від бабусі дісталася.
– І правильно. Чому він повинен був ділити свою квартиру, куплену до шлюбу? Гаразд, давайте вже приступимо до вечері! Чим пригощатимеш?
Гості розмістилися за столом. Марина покликала сина. Він вийшов, привітався і відмовився від вечері. І знову пішов у свою кімнату.
– Дивний хлопчик. Денис у його віці мав звірячий апетит. Він здоровий? І худенький такий, явно не в тебе, Марино…
– У Льоні все гаразд з апетитом, не переживайте…
– Так, давайте за знайомство! Мамо, Ларисо, що будете? – Денис схопив пляшку ігристого.
– Мені б щось міцніше, але його немає, дивлюся… Ну добре, давай ігристе. Марина, а що це за дивний салат? Виглядає не дуже…
– Це новий салат, в інтернеті рецепт знайшла, смачний. З морепродуктів.
– Ой, ні. Отруюся ще. Я м’ясо буду і овочі. Я стежу за фігурою, не хочу виглядати як… Ну, загалом, не хочу бути товстою. У нас в родині всі стрункі, якщо ти помітила…
– Ваша справа, їжте, що хочете… У мене торт ще в холодильнику, сама пекла.
– Сама? Дивно, зараз рідко хто сам пече. Ну, спробуємо. Ларисо, чого ти сидиш, бери м’ясо, воно цілком їстівне. А соус у вас є? Або кетчуп? Марино, принеси. І торт заразом захопи.
Марина пішла на кухню. Взяла кетчуп з холодильника, увімкнула чайник і почала діставати десертні тарілки з шафи.
– Синку, ну що ти в ній знайшов? Мало того, що з дитиною, так ще й зайву вагу має. А що буде, якщо вона дитину на світ приведе? Рознесе її ще більше, – почула Марина голос Алли Романівни.
– Мамо, та все нормально. Дитина не заважає, її зайва вага теж. Зате задарма живу тут. До роботи близько, і квартиру орендувати не треба. Поживу поки, а там видно буде.
– І правильно, синку, треба користуватися жінками. А там зустрінеш нормальну і сім’ю заведеш. А ця товстушка повинна подякувати, що звернув на неї увагу!
Марину ніби облили крижаною водою. Оце новини… А вона думала, що у них все серйозно з Денисом, а він нею користувався. Задарма…
– Марино, тобі допомогти, може? – вигукнула Алла Романівна.
Марина зайшла до вітальні.
– Так, допоможіть. Очистіть приміщення. Задарма закінчилося, Денисе. Збирай манатки і шукай собі нормальну жінку. Без зайвої ваги, без дитини. Так, Алло Романівно?! Хоч би тихіше говорили. Я хоч і товстушка, але не глуха.
– Марино, ти все не так зрозуміла, мила! Ми ж жартували, – Алла Романівна розвела руками.
– Вдома жартувати будете. А себе і сина я ображати не дозволю.
– Яка хамка! Виганяє і не червоніє!
– Мамо, ходімо! – Лариса встала з-за столу. – А вам, Марино, треба б схуднути, інакше заміж не вийдете! Чоловіки люблять струнких!
– Я сама розберуся, що мені робити! Денисе, ти ще тут? Речі в сумку – і на вихід!
– Марино, взагалі-то я оплатив комуналку і маю право тут жити до кінця місяця, якщо вже на те пішло…
– Може, тобі список написати, скільки ти їв, пив за мій рахунок, який одяг я купувала тобі, скільки користувався моєю машиною?
– Фу, яка дріб’язкова. Сказала б спасибі, що скрасив твою самотність. Я дуже старався. А тепер ось подяка… Ти мною користувалася, я тобою – це нормально. Взаємовигідні стосунки!
Денис пішов у кімнату збирати речі, Марина чекала, коли гості виберуться з її квартири.
– Марина, а можна тортика нам з собою, куди тобі стільки? Даремно чи що, пекла? – наостанок заявила Алла Романівна.
– Не даремно, звичайно. Запрошу подруг зараз, відзначимо позбавлення від альфонса!
Денис вийшов з сумкою і кинув на стіл ключі від машини.
– Ти ще пошкодуєш, але буде пізно! – прошипів він на прощання.
Марина зачинила двері. Ось це вечеря вийшла… І як вона раніше не розгледіла Дениса? Ось же артист… І можливо, не вперше таке провертає…
Ну, нічого. Досвід зате буде на майбутнє…
– Мамо, гості вже пішли? Як все пройшло? Я грав у навушниках, нічого не чув.
– Все пройшло просто чудово! Денис більше не буде з нами жити! Ось так, синку. Ми є один у одного, а це найголовніше. Давай чай пити з тортом? Твій улюблений спекла, Наполеон…
Спеціально для сайту Stories
