Був спекотний літній день, коли Ліда визирнула у вікно і не повірила своїм очам.
Вона знала, що до сусідньої квартири в’їжджали нові люди, речі яких ще вчора стояли у дворі. Але, коли Ліда побачила ту саму червону сукню в квіточку та зачіску, вона присіла на стільці і ледве не пролила чай на себе. Це була Поліна. Головний ворог Ліди, котрий і не знав про це.
Колись вони товаришували і навчалися разом, але потім доля розвела дівчат у різні боки.
Поліна з батьками перебралася до іншого району міста, і Ліда зітхнула спокійно. Вона не могла перенести успіху Поліни і марно намагалася її наслідувати. Поліна мала якусь особливу чарівність і красу, яка привертала до неї увагу чоловіків.
Хлопці один за одним призначали дівчині побачення, хоча Поліна була звичайною зовнішністю. Довге русяве волосся, сірі очі, легкі сукні в квіточку і мінімум косметики на обличчі робили її такою ж, як усі, і особливою одночасно.
Лідія даремно намагалася фарбувати своє руде та яскраве від природи волосся, підбирати косметику до своїх карих очей, носити квіткові сукні. Вона здавалася хлопцям надто дорослою і не дуже подобалася.
Всі хлопці звертали увагу на Поліну, а Ліду оминали. Вона сподівалася, що просто не настав її час, але коли Микола, який Ліді дуже подобався, приніс квіти до вікна Поліни, Ліда не витримала і розплакалася.
Посваритися з подругою вона просто так не могла, але й бачити дівчину не хотіла, до якої хлопці липли як оси на мед.
Нарешті Поліна переїхала, і Ліда зітхнула спокійно. Вона навіть рада була, що не вступила того року до інституту, і одразу вирушила працювати. Може, тоді хлопці звернуть на неї хоч трохи уваги?
Але особисте життя дівчини все одно не клеїлося.
На той момент, коли Поліна знову переселилася до сусідньої квартири, Ліда вже встигла побувати заміжньою та розлучитися з двома хлопцями. Ні, все було не те. І ось тепер вони з Поліною знову житимуть по сусідству. Для Ліди це було нестерпно, але цікавість брала свою:
— Привіт, Поліна, як твої справи?
— О, привіт, подруго, давно не бачилися, — сказала дівчина, — та я ось за Миколу заміж вийшла, ну ми так і живемо разом. Вирішили квартиру обміняти двокімнатну на трикімнатну, тільки не знали, що ти тут живеш. Як справи? Тобі вдалося вийти заміж.
– Мені й розлучитися вдалося, – відповіла Лідія, – ну нічого, думаю, що моє щастя на мене чекає попереду.
— Ну що ж, тепер у гості ходитимемо, спілкуватимемося, свята разом зустрічатимемо. Я пам’ятаю, коли твій день народження.
Ліда криво усміхнулася і подивилася на чоловіка, який допомагав Поліні. Серце мимоволі стискалося від заздрості та образи.
Це був той Микола, який дуже подобався Лідії. Він став більш солідним, красивим, і, судячи з одягу, займав дуже гарну військову посаду. Так, за таким чоловіком будь-яка дівчина буде як за кам’яною стіною. Ось уже Поліна у сорочці народилася.
На вигляд Поліна мало змінилася з того моменту, як переїхала до іншого будинку. Той самий стиль, висока, стильна. Жодної зморшки не з’явилося на обличчі, ані слідів утоми життям.
Лише Ліда засмучувалася темнимими колами під очима, які з’являлися не від недосипання, а тому, що Ліда сильно переживала. І тепер думала, як їй витримати щастя Поліни, яка тепер перед носом ходитиму тому, що вони знов з нею стали сусіди.
У той же час в голові Ліди виник план, заради якого довелося б терпіти успішність подруги.
Вона вирішила просто відбити у неї чоловіка, щоб відновити справедливість. Ліда вважала, що Микола мав одружитися з нею, а не з Поліною. Все одно Поліна його не так цінувала і любила, як Лідія. Ось чому дівчина вирішила діяти, вдававши, що справді рада і що мріяла б з нею спілкуватися, одночасно вивчаючи Миколу та продумуючи план своєї помсти.
Ліда не поспішала, щоб його здійснити. Їй треба було зрозуміти, на які слабкості подруги варто придивитися, щоб потім діяти.
Вдалий для цього день випав перед Новим роком. Поліна чепурилася і хвалилася новою помадою, яку замовила в якомусь дорогому закордонному магазині. Цей відтінок був дуже рідкісний і красиво виглядав на дівчині. Поліна збиралася на свято, і Ліда, дочекавшись, коли подруга піде, зателефонувала до її чоловіка і сказала.
— Микола, ти вдома? – Запитала вона чоловіка подруги.
– Так, а що сталося?
— Слухай, ти не міг би подивитись, що в мене з телевізором трапилося? Перешкоди йдуть, то показує, то не показує, а звернутися нема до кого.
— Ну, давай, я вільний.
І прийшов до Ліди. Одразу спитав:
– Ну показуй ,що трапилось?
Телевізор дійсно показував не дуже добре, і Микола швидко усунув проблему.
— Ось, — сказав він дівчині, — тепер має нормально показувати. Так що не хвилюйся, скоро все полагодимо. Працюватиме.
— Слухай, ну я просто не знаю, як тобі віддячити. Може, повечеряєш зі мною? У мене котлетки є, картопля дуже смачна. А то Поліна все одно повернеться пізно.
– Звідки ти знаєш?
— Я й інше знаю, — м’ялася Ліда, — але розумію, що мені це не можна говорити. Поліна мені під слово честі все розповіла, але мені тебе шкода, от я і не розумію, що відбувається.
І розповіла досить яскраву історію про те, що Поліна нібито захопилася одним цікавим та яскравим чоловіком, з яким Ліда разом працювала. Вигадала і те, що в салоні машини знайшла ковпачок від дорогих чоловічих парфумів. Це було дивовижно. Микола був у сказі.
— Та я вже давно це підозрюю, — сказав він Ліді, — нічого. Потанцює вона в мене. Я покажу, як гуляти, і знати її більше не хочу.
І, розгніваний, вирушив додому.
Потім він прийшов до Ліди, і вони опинилися у ліжку.
Коля діяв на зло, бо був дуже засмучений вчинком дружини. Поліна справді прийшла пізно, але чоловік вигнав її без пояснень. Невдовзі вони розлучилися.
А з Лідою у них почався чудовий роман, який згодом перейшов у щось більше. Вони одружилися, а Поліна поїхала до себе на квартиру батьків, які мешкали в іншому районі міста.
Але Ліда й сама не розуміла, кого пригріла. Микола влаштовував їй скандали та сцени ревнощів. Кричав , якщо Ліда не так картоплю посмажила або не так приготувала котлети.
Ліда з жахом зрозуміла, що зробила добру справу для Поліни, відбивши чоловіка, і більше не заздрила Поліні. Незабаром вона змушена була розлучитися з Миколою тому, що він виявився гіршим за колишнього чоловіка. Причому на людях поводився так, що ніхто б і не подумав би, що він може собі дозволити.
Заздривши іншим людям, ми часто бачимо лише один бік медалі, але не помічаємо всіх інших. Так сталося і з Лідою.
Тому заздрість – погана порадниця, навіть якщо здається справедливою.
