Михайло привів познайомити свою Оленьку з батьками. Батько, Павло Іванович, весь час мовчав осторонь. І не скажеш по ньому, сподобалася йому невістка чи ні. Відразу видно, що не він господарює тут.
А ось мама, майбутня свекруха Олі, так і норовила ще десять запитань задати. Прискіпливо Анна Тимофіївна до вибору сина поставилася. Щось їй відразу підказало, що не пара ця Оля сину.
Непримітна, маленька, одягнена скромно, замість зачіски косички. Сусідська Настя ось яка дівчина помітна. А тут і подивитися-то нема на що. І що він у ній знайшов?
У Насті і батьки важливі. Батько – завідує молочним комбінатом у місті, а мати в бухгалтерії керує. Михайло Насті дуже подобався, це було помітно. А тут. Привів.
А Михайло Оленьку дуже любив. В образу не давав. Тільки мама відвела його в сторону, щоб нагадати про Настю, та й заяву свою зробити, що недовподоби їй ця …
А він матері й слова вимовити не дав. Сказав, як відрізав, що подобається Оля йому, що заяву вже подали.
Весілля зіграли скромне. Так Оля захотіла, мовляв, навіщо гроші витрачати, та на вітер пускати. Мама Михайла була не задоволена. Вона все-таки рідного і єдиного сина віддавала цій… Але Михайло не дозволив сперечатися.
Йшов час. Молодята жили у батьків, поки Михайло не втомився вислуховувати від Анни Тимофіївни, що його дружина і прибирати не вміє, і готує не те, та й за ним зовсім не доглядає.
Михайло вирішив орендувати квартиру, хоч це й накладно для молодої сім’ї, але слово Михайла — закон.
Якийсь час було важко, а потім Михайло ще й будинок вирішив побудувати. Ще важче стало, та й Оля вчитися пішла в педагогічний інститут, не допомога чоловікові зовсім. Все на його плечі лягло. Але на мамині голосіння він завжди відповідав, що він чоловік у сім’ї.
Оля закінчила інститут добре. Щаслива була, прийшла радістю з Анною Тимофіївною поділитися. Все вона хотіла до неї по-доброму. Мама все ж, хоч і чужа. Але чоловіка вона любила більше за життя, а значить і маму любити повинна.
Але Анна Тимофіївна не зраділа, а лише пробурмотіла, що її сина Оля замучила. .
Пішла Оля зі сльозами на очах. Але чоловікові не стала скаржитися.
Виховувала Олю одна мама, але вона була дуже непутяща. Добра, але любила пляшку. Через це всі проблеми в родині, батько пішов, втомився боротися з нею. Олю він спочатку взяв, але та кричала і просилася до мами. І що з неї взяти, дівчинці тоді виповнилося 5 років.
Батько і перестав чинити опір, віддав матері. Та, коли була твереза, відчувала себе винною: намагалася щось смачне приготувати, балувати, а ось коли прикладалася до чарки, несолодко ставало.
Після школи Оля на вечірці у подруги познайомилася з Михайлом. І якось у них вийшло так, що та навіть і думати забула, що вчитися потрібно далі.
Це Михайло вмовив її піти віднести документи. Ну ось у неї вже і диплом є, і Михайло. Одне її засмучувало, що Ганна Тимофіївна все не приймала її.
Час минав. Оля спочатку вчителем стала працювати, а потім і завучем, подобалося їй в школі. У них народилися дітки. Два сини: Кирило і Тимофій. На подив, онуків мама любила. З радістю возилася з ними і завжди погоджувалася няньчити.
А ось з Олею стосунки так і не склалися. Вони просто не спілкувалися, тільки якісь слова привітання і прощання.
Хлопчики швидко виросли, і спорожнів будинок Михайла та Олі. Сини поїхали вступати в інше місто. Спочатку один, а потім інший. А виучившись, залишилися вони там.
Ох і важко ж було всім без дітей. У Анни Тимофіївни пішов з життя чоловік, він дуже сильно хворів, залишилася вона одна, але до Олі так і не приходила.
Того дня в Олі був ювілей. Будинок був повний гостей. Сини приїхали зі своїми дівчатами, подруги з чоловіками, та й Анна Тимофіївна завітала, сиділа осторонь.
Щось погано стало Олі, голова закрутилася, вона сіла на стілець, щоб відпочити. Всі злякалися, почали думати, гадати. Вирішили, що завтра ж Оля піде до лікаря. А сама вона подумала, що все, старість вже не за горами.
Прийшла з лікарні Оля з новиною, яка її приголомшила.
Розповіла Михайлу тут же, як тільки той ввечері з роботи прийшов. Вона чекає дитину і що робити не знає, сини великі, у старшого весілля скоро, а там дивись і онуки підуть.
Михайло помовчав, а вранці сказав, що мовляв пізно їм дітей народжувати, йди-но ти, матір, позбудься, що людей смішити. По-доброму сказав, але защеміло щось всередині у Олі, невідомими тисками стиснулося серце всередині.
У неї була відпустка і вранці вона пішла до свекрухи. Мати Олі на той час вже пішла на той світ, поговорити то і ні з ким. Знала, що свекруха не схвалить, прожене, наговорить чогось. Подумала, нехай ще вона скаже, може від її злості легше буде зважитися на цей крок.
Анна Тимофіївна мовчала. Дивилася на Олю, а потім заплакала.
Оля злякалася, не було такого, щоб свекруха їй душу виливала.
Почала вона розповідати про своє: про те, як Михайло хворим, та кволим народився, як боялася вона за нього. Вигодовувала, по лікарях бігала. Їй було страшно. Оля мовчки слухала, а потім підійшла, обійняла чужу маму і теж заплакала, було що згадати зі свого дитинства таке, що і зараз не давало спокою.
І Оля почала розповідати Ганні Тимофіївні, як жила в дитинстві, як голодувала, коли мати валялася, як боялася цих друзяк матері.
Того ранку обидві жінки провели разом, напевно, годину.
Оля пішла додому, так і не вирішивши, що ж їй робити.
А ввечері прийшла Анна Тимофіївна до них додому. Михайло злякався, що це мати так пізно гуляє. Що сталося? А вона сказала, що не до нього вона, а до Оленькі. Від цього слова – “Оленька”, у Ольги сльоза навернулася, ніколи її так ні свекруха, ні мати не називали.
Анна Тимофіївна сіла за стіл, Оля їй чай налила, і та заговорила. Каже, щоб Оля не думала робити переривання, все буде добре, дитину виростять, встигнуть. Діти – це щастя і не кожному воно дається в дім. Цьому радіти треба. А Михайлу вона сама скаже.
Народилася у Олі дівчинка Анна. Така гарна, така красива, що очей не відірвати.
Забирали її Михайло і Анна Тимофіївна. Свекруха поміняла свій будинок на інший, ближче до сина з невісткою, щоб Олі допомагати. І щодня вона, як на роботу, бігла до онуки і до Олі.
Кращими подругами вони стали за рік, поки малятко підросло. І так вони мило спілкувалися, так таємничо розмовляли удвох, що і водою не розірвеш їхню дружбу. І Олі стало тепліше. Не було у неї ніколи такої мами, хоч і чужої, але мами.
Спеціально для сайту Stories
