Христина приїхала в це невелике містечко зовсім недавно. Так вже вийшло, що їхній відділ розформували, всім співробітникам запропонували інші місця роботи, але далеко від дому.
Багато хто просто звільнився. Але Христина не хотіла втрачати роботу, тим більше під Новий рік. Вона не була заміжня, дітей теж не мала, переїхати кудись для дівчини було не так складно. Хоча, звичайно, жити далеко від рідних було сумно.
Христина орендувала невелику квартиру у висотці. З вікна було добре видно річку, труби заводу, де тепер дівчині належало працювати, красиву нову школу з великим стадіоном. Тут можна було займатися спортом, не витрачаючи гроші на спортзали.
Христина переїхала сюди за тиждень до Нового року. Квартира, невелика, але затишна і світла, відразу їй сподобалася. І перше, що купила дівчина, коли трохи розпакувала і розклала речі, це пухнаста, висока штучна ялинка. Мама надіслала коробки з іграшками, так що до свята Христина була практично готова.
Вона сподівалася, що на вихідні приїде брат з дружиною, мама, батько обіцяв взяти кілька днів відпустки, двоюрідна сестра з дітьми, які живуть у передмісті, теж хотіли прийти і відзначити новосілля та Новий рік одним махом.
Дівчина накупила продуктів, склала меню, розпланувала, чим буде розважати гостей, але її планам не судилося здійснитися.
Тридцятого грудня телефон Христини раз у раз відволікав її від роботи і повідомляв неприємні новини. Мама з татом захворіли, брат купив гарячі путівки на море, у двоюрідної сестри затопило квартиру. Загалом, ніхто не прийде.
Прикро! Не те слово, як прикро! Мало того, що всім, ну, крім брата, погано, у всіх неприємності, а дівчина не може їм допомогти, так ще й у неї повний холодильник продуктів, які нікому буде їсти.
Христина не поспішаючи відкрила вхідні двері. У передпокої було темно і якось гучно. Меблів ще було замало, кожен звук відбивався від порожніх стін і розбивався на десятки шматочків.
-Ех!! Адже я навіть тут нікого не знаю, нікого не можу запросити…
Дівчина пройшла на кухню. До холодильника магнітиком був прикріплений список страв, якими вона збиралася пригощати гостей.
Христина хотіла, було, порвати цей вже нікому не потрібний клаптик паперу, але потім замислилася.
Одного разу, ще в дитинстві, вона залишилася на Новий рік з бабусею. Мама приготувала їжу, так само чекали багато гостей, але потім старший брат потрапив до лікарні, мама поїхала до нього, тато був на чергуванні. Тоді мама все журилася, що частування пропаде і всі веселощі зникнуть, але мудра бабуся, піднявши вгору палець і цмокнувши на маленьку Христину, яка почала плакати, сказала: «Зарано ви засмучуєтеся! Раз є частування, значить, і гості знайдуться!»
Тоді вона виявилася права. Накритий святковою скатертиною стіл, незручно завмерлий під кришталевою люстрою, недовго сумував на самоті.
У сусідів знизу щось сталося з проводкою, і вони прийшли зустрічати Новий рік до бабусі, потім приїхала тітка Катя, без запрошення, просто «якось так захотілося», потім приходили ще якісь люди. Нудьгувати не довелося.
-А раптом пощастить і цього разу? – ні на що особливо не сподіваючись, подумала Христина. – Може, спрацює?
Та й вибору-то особливого у неї не було. Або викидати продукти, бо стільки вона все одно не з’їсть, або “заманювати гостей”. Христина вибрала останнє.
Вставши раніше, вона почала з салатів. «Оселедець під шубою», «Ізабелла», салат з квасолею, як любить мама, салат з грибами, як любить брат… Все було порізано, заправлено і виставлено на балкон.
І тут в їхньому будинку сталася грандіозна аварія. Відключили всю воду. Але якось дивно. У жодній квартирі не було води, крім квартир, як у Христини. Їй і кільком іншим сім’ям пощастило більше. У їхніх трубах текла вода.
Невезучі сусіди дружно дзвонили в керуючу компанію, вимагали пояснень, хотіли знати, як можна зустріти Новий рік без краплі води в крані. Але відповіддю їм було мовчання…
Христина чула, як у холі сусідки обговорювали зіпсований обід, не приготовані частування, швидкий приїзд гостей. Дівчина, мигцем глянувши на себе в дзеркало, відкрила вхідні двері і боязко вийшла.
-Вибачте! Доброго дня, я ваша нова сусідка. У мене в квартирі є вода, я можу поділитися з вами!
-Та ви що! Правда!? І ви не проти, якщо я помию у вас овочі, фрукти і візьму води для картопляного пюре? – відповіла сусідка з квартири навпроти, здивовано дивлячись на Христину.
-Ні, звичайно! Я все одно одна, гостей не буде. Ви мені нічим не завадите!!
Варвара Леонідівна і Тамара Андріївна, зрозумівши, що шанс врятувати новорічний стіл збільшився, не стали гаяти часу дарма. Вони швиденько набрали посуду і вирушили до нової сусідки за водою.
-Так-так! Це знову ми! Незручно, звичайно, але… А як вас звати, наша рятівниця?
-Христина. Не соромтеся! Не витрачайте часу дарма! У вас гості на підході!
Сусідки, все ще не вірячи у свою удачу, намагалися зробити все швидко і не маячити перед Христиною. Але все одно мало що встигали.
-А, може, вам допомогти? Я можу щось помити, вам принести, порізати або ще щось зробити…
-Ох! Ну, навіть якось незручно! Відпочивайте! Хоча… А ви вмієте вінегрет робити?
-Звичайно, вмію! Несіть, ми його швиденько поріжемо!
Христина навіть якось підбадьорилася. Томність і самотність вечора кудись випарувалися, поступившись місцем такій улюбленій передсвятковій метушні, стуком ножа об дошку, батареям мисочок і салатників, що вишикувалися на всіх вільних місцях кухні.
Вхідні двері вже не зачинялися, всі снували туди-сюди, щось приносили і забирали, прибігали попередити, щоб солоного огірка поклали поменше, а буряка, навпаки, побільше, ще раз поверталися, щоб зайвий раз сказати «дякую», а потім тікали, бо вода закипіла.
-А до вас, що ж, ніхто не прийде? – тихо запитала Тамара Леонідівна, набираючи чергове відро води. – І ви ні до кого не збираєтеся?
-Так якось вийшло, що ніхто не зможе приїхати, а я тут недавно, тільки переїхала, йти теж поки ні до кого. Та ви не хвилюйтеся! Все добре, правда!
-Ну, що ж хорошого, коли така мила дівчина зустрічає Новий рік зовсім одна! Ви до нас приходьте, у мене і син повинен приїхати, і дочка з онуками! Ви нам так допомогли, давайте і ми вас повеселимо!
-Дякую, але я, напевно, раніше ляжу спати, завтра ще коробки потрібно після переїзду розпакувати.
-Ну, як знаєте. Якщо надумаєте, то ласкаво просимо!
Тамара Леонідівна задумливо подивилася навколо і вийшла.
Тим часом до Нового року залишалося лише кілька годин. Сусідки все рідше приходили, вже зустрічали деяких гостей. Вони не знали, як і дякувати Христині. Зовсім незнайомі люди орудують на її кухні, а вона допомагає, намагається зробити їхнє свято найкращим…
Христина ж зовсім не обтяжувалася такими незвичайними обставинами, вона була рада познайомитися з сусідами, зайняти себе чимось, не мучаючись від самотності.
Але, тим не менш, передбачення бабусі якось не збувалося. Салати все також стояли на балконі, курку Христина навіть не стала ставити запікатися.
Вона, не поспішаючи, підійшла до вікна. З 12 поверху відкривався прекрасний вид на нічне місто. Рідкісні таксі поспішали відвезти запізнілих гостей, з темних хмар валив густий, пухнастий сніг. Христина написала привітання батькам, друзям і знайомим, відкрила на кухні кватирку і вже збиралася йти в кімнату з келихом ігристого, як у двері подзвонили.
І тут дівчина зрозуміла, що тільки зараз і починається новорічне диво. Нарешті настала і її черга приймати гостей.
Вона швидко скинула стару бабусину вовняну хустку, перевзулася із затишних капців у красиві туфлі, які приготувала спеціально для новорічної ночі, поправила локон, що вибився з зачіски, і пішла відкривати двері. На порозі стояв ВІН з порожнім відерцем.
-Можна у вас ще трохи води набрати? – на Христину дивилися зелені очі….
А Тамара Леонідівна тим часом тихенько підглядала в дверну щілину, сподіваючись, що, нарешті, знайшла для свого сина гідну дружину.
Час покаже…
Спеціально для сайту Stories
