Олег прийшов до інституту, і ще на вступних примітив її. Валю.
Вона була дуже розумною, а розум у жінках приваблює чоловіків найменше. Але Олег був не як усі. Його привабив розум Валентини.
Вона стояла з розкритою книжкою, з менеджменту ,перед очима і спокійно відповідала на всі запитання схвильованих, переляканих абітурієнток. Спокійно і зі знанням справи. Відривала від підручника погляд своїх великих очей, як у оленяти, і відповідала.
Потихеньку всі дівчатка збилися в зграю біля Валі, і вона, зітхнувши, відклала книжку.
Висока, струнка, розумна. Обличчя її не було красивим у звичайному, класичному розумінні цього слова, але Валя була симпатичною і милою. Ще б вона не була милою, з такими-то очима!
Олег тоді не підійшов, як і інші хлопці. Кожен із хлопчиків-абітурієнтів стояв осібно, хоча вони може теж нервували, хвилювалися. Боялися.
Потім Олега викликали, і він пішов у кабінет, складати іспит. Тоді ще не було ЗНО, і іспити у ВНЗ приймали як годиться. Власне, економічні факультети з’явилися теж не так давно.
Вони обидва вступили. І Олег, і Валя. Олег був у міру скромним хлопцем. Не так просто було йому підійти до дівчини і сказати, що вона йому подобається. Поки він роздумував, як це зробити якнайкраще, до Валі встиг підійти Славко Ткаченко.
Теж високий, видний хлопець. Щоправда, Олег був упевнений, що це ненадовго. Що скоро Валя Славку набридне – були в них у школі такі красені. Дурні й легковажні.
Ось вони в усьому були ненадовго – у гуртках, у секціях, у коханні та дружбі. Щоправда, Славка не варто було недооцінювати, хоча б тому, що він усе ж вступив на економфак.
З дівчат Валя потоваришувала з Наталею. Вони багато часу проводили разом. Олег не намагався долучитися до їхньої компанії, але іноді, коли кудись ішли всією групою, спілкувався з дівчатами.
Спілкування це давалося Олегові непросто: він давно зрозумів, що симпатія до Валі переросла в щось більше. Заповнила душу. Проникла в кров. Він кохав Валю всім серцем.
Кохав і розумів, що чекає даремно. Це було дуже дивно, але зі Славком у Валі було все серйозно. Помилився в ньому Олег, чи що?
Он він як дбайливо кутає Валю у свій піджак, коли вона ледь пересмикнула плечима від вечірнього холоду. І квіти купив у вуличної торговки, коли вони просто проходили повз усім натовпом.
“Дурень, – думав про себе Олег, – усі з порожніми руками, а Валя – з букетиком, як дурничка”. Дурничка… ласкаво, і ніяк інакше.
Валя була майже найрозумнішою на курсі, не рахуючи ботана Василя Семенова. Олег завжди думав про неї з ніжністю. Кохав.
Наталя ні з ким не зустрічалася. І якщо Олег свої почуття до недоступної Валі приховував, то Наталя свою симпатію до нього приховувала погано.
Олег розумів, що не варто цього робити. Не варто відповідати взаємністю Наталі. Адже він нічого до неї не відчуває. Ну… симпатична, недурна. Набридлива трохи. “Олеже, а ти підеш із нами в кіно?” “Олеже, ти в нашій п’ятірці на залік?” “Олеже, яка тема у твого реферату?”
Він ніколи не грубіянив Наталі, навіть якщо зовсім вже набридала… та й не міг не визнати, що вона гарна і приваблива. А з Валею вже прямо так явно нічого не світило… загалом, одного разу він здався.
Олег обійняв Наталку за плечі ніби ненароком. Вона притиснулася до нього міцніше. Так у них у групі утворилася ще одна пара. Щоправда, вчотирьох вони проводили не надто багато часу.
Наталя з Валею дружили, а Олег зі Славком дружити не міг. Категорично не міг. Як можна дружити з тим, хто в тебе на очах обіймає і цілує твою кохану жінку?
До Наталі Олег звик і досить швидко. З’явилася якась прихильність. Наталка стала… рідною, чи що. Жінкою, утикаючись у шию якої, Олег міг на якийсь час забути про своє нещасливе кохання. Ненадовго, але міг.
Нещасливе, чи нерозділене кохання? Питання… до певного часу Олег був дуже нещасний. Але потім відволікся на Наталку.
Час минав, усі були, начебто, щасливі. Валю Олег розлюбити не міг – не виходило. Але в іншому все якось кудись ішло, і одного разу прийшло. Перед самим дипломом Наталя повідомила Олегу, що вона чекаю дитину. Дівчина була,до речі, дуже налякана.
– Ти чого так трясешся?
– Ага. Диплом на носі, ще й це!
– Сонечко, але ж я з тобою! З дипломом уже точно допоможу.
– Та я чула, що всякі неприємні прояви на ранньому терміні трапляються. Нудота, запаморочення. І потім… що скажуть батьки?! Диплом ще не отримала, а в подолі вже принесла.
– Чому в подолі-то? – здивувався Олег. – Я ж не відмовляюся.
– Правда? – Наталя якось дивно на нього глянула.
– Ну звісно! Це ж моя дитина?
– Дурень! А чия ж іще?
– Ну й чудово! Моя дитина. Отже, будемо ростити разом. І до батьків разом підемо здаватися. І взагалі, Наталко, ну що за малодушність? Ми дорослі люди, нам уже по двадцять два роки!
– Дорослі. Але грошей-то самі поки що не заробляємо! Я ось про що.
– Ну, значить буду заробляти. Не треба тільки трагедій розігрувати. Або… ти не хочеш дитину? – примружився Олег.
– А ти-то хочеш? – раптом запитала Наталя, уважно дивлячись на нього. – Хочеш цю дитину? Кохаєш мене?
Ситуація була така, в якій роздумувати було ніколи і недоречно. Нерозумно навіть, а дурнем себе Олег не вважав. Тоді не вважав. І він збрехав, не моргнувши оком, що кохає.
Звичайно, кохає. А може й не збрехав. Адже він був прив’язаний до Наталі. Що ж стосується дитини…Ні про яких дітей Олег поки що не думав. Але коли це вже доконаний факт, може воно й на краще. Буде дитина, буде сім’я, і тоді, може, не буде часу думати про дурниці.
А що таке кохання, якщо не дурість? Он він, сохне за Валею майже п’ять років уже. Страждає. Хоч очима навчився не пожирати, і то добре. Навчився-то, до слова, давно. От би він вигляд мав у колективі, якби пожирав очима дівчину, яка з іншим! У цьому плані Олег досить швидко взяв себе в руки.
А от угамувати тремтіння в цих самих руках поруч із Валею він не міг ніяк. І биття серця не контролював. А серце калатало, як скажене, коли Валентина була поруч. Ніхто не знав. Не міг знати. Жодного разу в житті Олег ні з ким не поділився тим, як сильно кохає Валю.
Сильно, безнадійно, болісно.
Він збрехав Наталці, або майже збрехав, і закрутилася карусель під назвою “Скоро весілля”.
Батьки з обох боків посварили нащадків, звісно. Сказали щось на кшталт: “Ай-ай-ай, такий час відповідальний. Переддипломний! А ви тут нам такі сюрпризи підкидаєте!” Але швидко заспокоїлися, скооперувалися, почали готуватися до весілля.
– Ваше завдання – закінчити інститут. – сказав батько Олега. – З весіллям ми розберемося, де будете жити – теж вирішимо.
Тут Валя раптом кинула Славка. Щоправда, красунчик Славко сумував недовго – одразу ж закрутив з іншою, з Мариною з другого курсу.
Олег сидів у їдальні на гордій самоті – Наталя вдома страждала від головного болю. Олег думав про весілля і тужив. Чи точно він готовий? Чи точно впорається? Адже він навіть не літає на крилах кохання… так, йому добре з Наталею. Вони майже й не сваряться.
Їм цікаво, весело, затишно поруч одне з одним. Навіть якась-ніяка пристрасть у ліжку присутня. Але серце-то від Наталі в Олега не стукає схвильовано. Не тремтить.
Затріпотіло, до речі… а це Валя підійшла з тацею – він і не помітив. Олегу останнім часом було не до Валі.
– Я присяду?
– Навіщо ти питаєш? Вільно ж. – спокійно відповів Олег, відчуваючи, як пітніють долоні.
– Як Наталка? Я думала відвідати її, але такий дурдом. Госи ці, диплом. До всього треба готуватися. Жах!
– Жах! – кивнув Олег.
Витер руки об штани, щоб не впустити компот. Узяв склянку, відпив. Цікаво, бачить вона, як у нього тремтять руки? Чому вони тремтять? Та тому, що кохання – хвороба. Залежність.
– То як Наталка?
– Та нормально Наталка .З унітазом усе більше обіймається, ніж зі мною.
– Одружуєтеся, значить?
– Ну так. А куди діватися?
– Олеже… ти ж не кохаєш її!
– А кого я кохаю? – грубувато уточнив він. – Тебе, може?
– Ну, так. І я давно це знаю.
– Чого-о? Зовсім уже, Валю? Що на тебе найшло?
Він раптом страшенно перелякався. А Валя продовжувала міркувати:
– І я теж… зглупила зі Славком цим. На зовнішність повелася. Начебто ж розумна я, а ось… зваляла дурничку.
Олег відчував, що підлога і стеля кудись поїхали, немов збираючись помінятися місцями. Взявши себе в руки, він сказав:
– Валю, не треба нічого складати. У нас із Наталкою дитина буде. А ти дуже фігова подружка, якщо такі розмови ініціюєш!
– Так. І порядний ще. – усміхнулася Валя. – Ну я точно дурепа.
І тут до Олега дійшло. Вона сидить і щось прораховує в голові. Насправді, Валі плювати на всіх. І на Славка, який чимось не догодив. І на Олега, який усі ці роки зітхав за нею, як останній… їй плювати, але Валя розумна. І, звісно, помітила, як він ставиться до неї. Олег встав:
– Мені тебе дуже шкода. У тебе душа порожня. І на що я тільки запав!
У Валі у великих красивих очах промайнув вогник.
– А я знала! – сказала вона.
– Вітаю! Сподіваюся, ти теж коли-небудь покохаєш.
– Почекай!
Валя підскочила і схопила Олега за руку. За всі роки навчання в інституті вона доторкнулася до нього вперше, і він був упевнений, що воля і порядність негайно ж покинуть його. Як блискавкою шарахнуло. Кров закипіла, потоком кинулася до Валі, перетікаючи в руку, за яку вона тримала його. Олег різко вирвав свою руку із її руки.
– Ні! – грубо сказав він і пішов.
Після Валя поводилася так, немов цієї розмови не було. Ігнорувала Олега. З Наталею вона теж спілкувалася по мінімуму – у всіх свої справи, всім ніколи. Нормально. Ніхто нічого й не помітив.
На випускному Олег постійно був із Наталею. На Валю намагався не дивитися. Його серце немов розламалося на дві частини. Одна частина була з Наталею, а друга – тягнулася до Валі. Він думав, що більше її не побачить. Намагався не думати, але думав. Страждав.
А зовні посміхався своїй нареченій, без п’яти хвилин дружині. Запевняв її, що сукня підібрана ідеально і її живіт, що трохи округлився, нікому не видно. Обіймав і цілував Наталю. Він мав бути щасливим, і Олег дуже, дуже старався.
Потім почалося доросле життя. Весілля, поява доньки. Робота. Справи сімейні. Ну й нічого, що рано. На перших порах батьки допомогли, потім вони з Наталею вже справлялися самі.
Олегу було добре в його родині. Чи буває краще? Він не знав. Щоправда, щодня йому доводилося себе переконувати, що в них із Наталею – справжнісіньке кохання, а Валя була просто міфом. Мрією, з тих, що не збуваються. Міражем у величезній спекотній пустелі. Може, так воно й було. Після інституту Олег жодного разу її більше не бачив. На краще, напевно.
Вони прожили з Наталею вже десять років і привели у світ двох дітей, вирішивши на цьому зупинитися, коли одного вечора в їхній квартирі пролунав дзвінок.
Олег стежив, щоб молодший, Стьопа, остаточно не роздер його робочий портфель. Старша, Аліна, дивилася якусь казку по телевізору.
– Стеж за братом! – сказав Олег доньці.
Йому раптом стало не по собі. Холодок пройшов по спині. Він ніколи не прислухався, з ким і про що говорить телефоном дружина.
Стосунки в родині будувалися на довірі. Але Наталка там щось ахала і схлипувала. Що таке сталося? Якби біда з кимось із близьких, вона б уже поклала слухавку і сказала.
А тут балакає, але засмучена. Чому так холодно спині? Немов Олег притулився хребтом до холодної металевої конструкції взимку.
Серце раптом почало пропускати удари.
– Хто телефонує? – запитав Олег і не впізнав свого голосу.
– Староста наша, Надя Романова. Уявляєш, Валя потрапила,її більше немає.
Олег розвернувся і пішов у кухню. Треба було повторити Аліні, щоб стежила за Стьопкою.
Але Олег пройшов у кухню і зачинив за собою двері. Що там може зіпсувати син? Портфель із паперами? Чорт із ним, із портфелем! Навіщо він? Світ усе одно завалився. Коли світ припиняє існувати, робота не потрібна.
Олег підійшов до холодильника, дістав пляшку і почав пити.
Коли Наталя прийшла на кухню, чоловік сидів за столом і плакав гіркими сльозами. Ридав.
Наталя дивилася на нього всіма очима:
– Що з тобою?
Він витер сльози і розгублено подивився на дружину.
– Ти Вальку оплакуєш? – ахнула вона і сіла на табуретку,
– А ти? Не оплакуєш? – не надто виразно запитав Олег.
– Ми не бачилися давно… десять років не бачилися.
– Але ж ви дружили!
– А ти кохав її. – жорстко сказала дружина. – Так виходить?
– Наталко… ну не треба! Не зараз, га?
– Адже вона говорила мені. На самому початку. Казала, що ти сохнеш за нею. Я не повірила. Я не помітила… Боже, та я осліпла, чи що? І ти… усі ці роки… а жив зі мною?! Кохав Валю, і жив зі мною?
– Усе. Немає більше Валі!
Олег впустив голову на руки і заплакав ще гірше. Наталя з жахом дивилася на нього. Потім сказала:
– Іди геть!
– Чого? – він підняв на неї погляд.
– Йди геть! Не буду я жити з чоловіком, який кохає іншу!
– Куди я піду?
– Значить, проспись і йди!
Рано вранці Олег прокинувся і побачив, що його речі зібрані. Наталка постаралася.
Почувався він… дивно. Не було горя, хоча вчора здавалося, що він потоне в цьому горі. Нічого не було. Порожнеча якась…
Олег пішов. Щоправда недалеко. Він купив собі кави і сів у парку на лавку. Довго сидів, намагаючись щось відчути щодо Валі. Дивно… не було нічого взагалі. Начебто Валя пішла і його кохання пішло разом із нею.
Олег подумав про дружину й дітей. Раптом так захотілося додому, до сім’ї. Без них, як виявилося, було дуже сумно. Але ж він ледь від дому відійшов.
Дорогою додому Олег купив букет троянд. Подумав, що це дуже нерозумно, ну і нехай.
Він увійшов додому тихенько. Поставив сумку і рюкзак у кут у передпокої. Роззувся і пройшов у спальню. Наталка не спала. Дивилася в стелю, очі дружини були заплакані.
– Не кохаю я Валю, Наталко. Не знаю я, що на мене вчора найшло. Я тебе кохаю. Дітей наших люблю.
Наталя покосилася на нього.
– І чого ти там стоїш із цим букетом? Іди у воду постав.
– Ага. – кивнув Олег.Коли він повернувся в кімнату, Наталя так само дивилася в стелю.
– Ну що таке-то! Я не брешу.
– Та годі. Устаканиться все якось. – зітхнула Наталя.
Олег роздягнувся і ліг із нею поруч. Обережно обійняв. Наталя уткнулася носом йому в плече. Він зарився носом у її волосся, вдихнув запах.
– Тебе кохаю. – переконано сказав він.
Нарешті він це відчув.
