Вона була негарна. Не те що це упереджена думка Вікторії, як суперниці, зовсім ні. Просто жінка справді була негарна. «Міль», – подумала Вікторія. Вона тримала в руках яскраві, глянсові фотографії, з негарною жінкою та її чоловіком. Так, вона опустилася до стеження.
А що робити, якщо відчуваєш, що твій благовірний пішов гуляти, вирвався з-під контролю… Детектив, лисуватий, із черевцем, їв очима Вікторію, напевно вже нафантазував собі купу всього, знає вона таких, вони до самої старості почуваються хижаками.
-Ось ще, Вікторія Сергіївна, і ось…, – детектив все сипав і сипав підтвердження зради Андрія.
-Заберіть, – відштовхнула від себе вона глянцеву гидоту.
Лариса з’явилася у них у відділенні банку непомітно. Іде якось Андрій, дивиться нове обличчя. Жінка на той момент нічим його не зацікавила, просто нова людина.
Потім ще довелося зіткнутися, і ще, потім був суботник, вони всі поїхали прибирати парк біля будинку для літніх людей, Лариса виявилася волонтером, приходила до дідусів і бабусь, читала їм книги, пили чай. Та й так допомагала. Лариса дуже цікавий співрозмовник.
Не начитана заучка, а саме співрозмовник. З нею легко і просто, Андрій і сам не зрозумів, як так вийшло, що вони стали таємно зустрічатися. Мало того, що він одружений давно і має двох уже самостійних дітей, так ще й в одному колективі, що було категорично заборонено.
А найголовніше, Лариса була зовсім проста, не привертала до себе уваги, як Вікторія. З нею Андрію було легко і просто, а з Вікою складно все життя. Віка була красунею, вона зрозуміла це років до 14, коли на вулиці почали захоплено дивитися на неї.
Навіть мамин друг, дядько Жора, дивився на Віку масляними очима, і все намагався погладити по руці. Мати швидко зреагувала і перестала запрошувати його в гості, але й без нього світ був сповнений чоловіків. Вони всі співали дифірамби юній красуні і морочили їй голову.
Он навіть молодий учитель, з дивним ім’ям, не відводив погляд від красуні Вікторії і відчайдушно червонів і заїкався, коли вона дивилася на нього впритул, вдаючи, що уважно слухає. Юна чарівниця відточувала на всіх на кому тільки можна і не можна свою майстерність.
При цьому одягнена завжди була скромно, але гідно, і несла себе по цьому життю, з 14 років із високо піднятою головою. Біля її ніг міг опинитися хто завгодно, але вона обрала Андрія, який навіть мріяти не міг, що ця королева зверне на нього свою увагу. Мама і всі навколо були в шоковані.
-Навіщо тобі цей сморчок, – грубо говорила мама, – ти збожеволіла? Ти з легкістю можеш обрати будь-кого…, а обрала це?
-Мамо, я знаю що роблю! Повір, ти переконаєшся ще в цьому. Мої діти ніколи не будуть рости без батька, і я ніколи не ревитиму вночі в подушку від самотності та безвиході. Чи ти думаєш, я нічого не знаю? Чи багато ти отримала щастя з моїм батьком? Тож не тобі мене вчити.
Для багатьох був шок, що Віка обрала нічим не примітного Андрія. Кажуть десь намагався накласти на себе руки від нерозділеного кохання молодий вчитель фізики, з дивним ім’ям. Коли Андрій зрозумів, що це не жарт, що ця королева справді його дівчина, він довго не міг повірити своєму щастю.
Душа хлопця співала, і щоранку він вигадував чим здивувати свою кохану. Як і всі, він був під її чарами. Вони разом вступили до університету, чи треба говорити, що Андрію доводилося не солодко, маючи в подругах таку красуню.
Він навіть записався на самбо, бо неодноразово доводилося оборонятися, у буквальному значенні слова. На Андрія нападали нишком і відкрито, наймали якихось незрозумілих особистостей, думали ніби принизивши фізично вони змусять його відмовитися від дівчини.
Не тут було, адже це ВОНА обрала його, сама. Якщо вони ходили вдвох на дискотеку, то обов’язково зав’язувалася бійка, причому Вікторії нічого не потрібно було робити, просто стояти і дивитись своїм чарівним поглядом. Після університету вони одружилися.
Народився Віталік, за ним слідом Вірочка. Віка стала ще гарнішою. Він молився на свою богиню. В сім’ї була гармонія, її жартівливі накази виконували миттєво. Вони ніколи не сварилися, взагалі ніколи. Не було приводу.
-Все так нудотно солодко і правильно, – із заздрістю шепотіли подруги, – аж верне…
Мама задоволено кивала головою і хвалила дочку за прозорливість. Вона любила зятя, за те, що робить щасливою її дочку, але іноді, випивши солоденького-червоненького, мати катувала Віку, що приїхала їй чимось допомогти:
-Віка, ти ж не кохаєш його?
-З чого ти взяла, мамо? Я кохаю Андрія і у нас все чудово
-Угу. Та я бачу, по тобі бачу. Віка, коли жінка кохає, вона як кішка, а ти… Ех мені б твою красу, та років хоча б двадцять скинути… Ось я кохала, я горіла, я вся палала, а ти? Ось природа пожартувала, га? Така краса і пшик, – сміялася мати…
Після таких розмов Віка лежала вночі та думала, аналізувала. Вона багато прочитала книг, як обрати хорошого чоловіка, все вона зробила правильно. Мати ж просто заздрить, що свого часу не на того поставила, що тепер вона стара, і крім сусіда, дядька Іллі ніхто не дивиться на неї із захопленням…
І Віка ображено засопіла, нормальна вона. Андрій постарався і допоміг Вікторії, щоб вона хоч щось могла сказати на співбесіді. Їй пощастило, співбесіду проводив сам директор, якось так вийшло. Звісно з усіх кандидатів він обрав Вікторію. Вона не дурна, швидко зрозуміла все за фахом.
Директор же зрозумів, що цей горішок йому доведеться важко дістати зі шкаралупи, але все ж таки дістав. Віка розуміла, про що говорила мати. Про горіти. Але робила все обережно. Приховувала так уміло, що жодна чутка, навіть найменша не могла зганьбити її добре ім’я.
Були й інші, Вікторія скакала, а не крокувала кар’єрними сходами, але ніхто не міг її ні в чому дорікнути. Ніхто й не здогадувався, які пристрасті киплять у душі цієї холодної, як усі думали красуні. Андрій, здається, здогадувався, що у дружини з’явилося нове захоплення.
Якимось неймовірним чином він розумів це. Нервував, хвилювався, а довести нічого не міг. Навіть намагався стежити за нею, нічого. Параноїк, лаяв себе Андрій, а вона, вона сама чеснота. «Тобі дісталася найкраща з жінок», – лаяв себе чоловік. Отак і жили.
Мати продовжувала викривати її в брехні, в нелюбові до чоловіка, подруги продовжували заздрити, чоловік іноді ревнувати, а Вікторія горіти, правда в чужих руках. Андрійко періодично присягався у вічному коханні і просив вибачення, за те, що образив мерзенними підозрами.
Вона продовжувала його прощати, торкаючись волосся на його голові. Так було до останнього часу, поки поведінка чоловіка не змінилася. Віка була старим конспіратором, і вона відчула загрозу відразу, але не було доказів, а тепер є. Віка дивилася і дивилася в обличчя цій, безликій і не розуміла…
Вона не розуміла що він в ній знайшов? Що? Мишачого кольору волосся, зав’язане в якийсь мишачий хвіст. Сорочка, джинси. Ні краплі косметики на обличчі, білі вії, невиразного кольору очі. Руки, такі важкі, робочі, з квадратними, коротко обрізаними нігтями. Віка розглянула її всю. Нічого!
Що його привабило в ній? До тридцяти років, коли діти трохи підросли, Віка виявила бажання вийти на роботу. Вона вирішила сама все побачити. Сховалася у взятій напрокат машині, начепивши перуку та окуляри. Вона побачила їх, що весело регочуть. «Їм добре разом», – кольнуло Віку.
«Та він любить її, зрозуміла вона, він справді любить її… З нею він так себе не поводив, ніколи. З нею він був улесливим, трохи принижується … а з цією … Дивіться, як чоловік», – зло подумала Віка.
Так і хочеться зняти перуку, весь цей незрозумілий одяг і підійти до них, побачити його реакцію та її, цієї безликою мишки. Хоча ні, яка вона мишка, мишки симпатичні. Вона щось, субстанція для якої не має імені. Знає що він одружений, що дружина та діти, а ні лізе, погань.
І він молодець, розтікається як сироп вишневий, перед цією прісною оладкою. Віка вже вирішила точно підійти, але потім передумала. «Ну ні, голубчики. Кохання у вас? Думаєш переграти мене, щось бліде, кисіль? Фіг тобі. Я нічим не видам, що знаю про тебе.
Я буду в тисячу разів ніжнішою до нього, я обгорну його своїм коханням… Він мій, а ти скоро підеш з нашого життя, мерзенна, безлика істота. Кохання у вас? Ну-ну … А в мене досвід, я знаю як керувати цією людиною. подивимося, як далеко ти підеш на своєму коханні…»
Віка старається. Вона не вивалює на Андрія купу всього, а тихесенько перетягує його назад і він знову опиняється в її тенетах. Йому соромно перед дружиною, що він має коханку, але він хоче вирватися із цього солодкого дурману. Та голос дружини тягне назад, у вир, в якому він живе багато років.
-Ти Йдеш до неї? До дружини? Я розумію, що не маю права нічого вимагати.
-Пробач, я не знаю … Заплутався … я коли з тобою, не пам’ятаю нічого і хочу піти до тебе, жити з тобою, дихати на повні груди… А як тільки бачу її…
-Зрозуміло …
-Та нічого не зрозуміло, Ларисо! Я хочу жити з тобою, розумієш…
-Ну, так живи!
-Як ??? Як???, – у відчаї вигукнув чоловік.
-Це вже я не знаю, терміну тобі тиждень. Ти доросла людина, хоч раз прийми сам рішення.
І Лариса пішла, щось змінилося в ній. Якась упевненість з’явилася. Звичайно, гірко посміхнувся Андрій, відбити мужика у такої красуні. Він їхав додому і думав… Дружина вже була вдома. Він не міг дивитися їй у вічі. Йому хотілося вибачатися, повзати на колінах, аби вона пробачила.
Хотілося доти, доки не глянув ненароком у дзеркало, вона не думала що він дивиться на неї, а він зрозумів, за виразом її обличчя, що вона знає. Вона просто чекає… Павучиха, яка вичікує свою жертву, плете павутину …
– Віка, я йду
-До неї?
Він хотів збрехати, хотів сказати що хоче побути один, що так буває, що це криза середнього віку, але не збрехав і вивертатися не став, він зрозумів, що по-справжньому кохає Ларису. Отак буває.
Живучи з найбажанішою і найпрекраснішою на землі жінкою, він покохав іншу, безлику. Такою спочатку йому здалася Лариса, а тепер життя без неї не уявляє…
-Так … до неї.
Вона не сказала жодного слова, не заплакала, не дорікнула. Просто відвернулася до вікна.
-Іди…
Вона королева. Андрію чомусь захотілося побачити її справжню з емоціями, живу, палаючу, адже така краса, яка з роками стала, як дороге вино… Він захотів зробити їй боляче, щоб відчути цю хвилю, і тоді… можливо тоді він і залишиться зі своєю королевою, але ні… Вона дивилася спокійно та байдуже.
-Я пішов?
-Іди, – знизила вона плечима, – речі коли забереш
-На вихідних, можна?
-Так …
І він ступив за поріг. Поки що не було почуття свободи, яскравих відчуттів, але почуття легкості вже з’явилося. Діти? Діти зрозуміють, він точно знає. зрозуміють і пробачать…
