Коли я дізналася, що при надії, то мій чоловік не зрадів. Він не був готовий до появи малюка, але на тому, щоб я йшла до лікарів, не наполягав. Та й я б ніколи на таке не пішла.
Звичайно, мені було важко, оскільки я не відчувала особливої підтримки від чоловіка. Перший час чоловік до дитини навіть підходити боявся. Він абсолютно не брав участі в житті нашого сина.
І від цього мені ставало ще болючіше. Але потім він потихеньку почав танути. Ми стали більше говорити про наше майбутнє. І він нібито побачив, що роль батька йому личить.
Щоправда, за будь-яку помилку нашого маленького сина чоловік дуже сильно його лаяв. Мені доводилося захищати дитину від нападок чоловіка, нагадуючи йому, що наш малюк ще досить малий.
Проте зовсім скоро чоловік зрозумів, що таке життя не для нього. Він пішов. Причому це була не зрада. Чоловік прямо сказав, що не хоче жити зі мною і сином, він мріє знову стати холостяком і забути все це як страшний сон.
Уявіть, у якому шоці я була в той момент. Нашому маленькому синові й п’яти років ще не було, але він усе розумів. Він навіть запитав, чи тато йде на завжди. Я чесно сказала, що разом ми більше не житимемо.
Я щосили намагалася не заплакати, але не змогла. Відтоді чоловіка я не бачила жодного разу в житті. Йшли роки, мій син ріс і ставав для мене справжньою опорою.
Він пообіцяв мені, що виросте і купить мені великий будинок, щоб я могла жити в ньому і ні в чому собі не відмовляти. Дивно, але все сталося саме так. Син захопився програмуванням ще в 15 років.
Він активно займався самоосвітою, закінчив університет і став працювати в дуже престижній компанії. Зараз йому 26 років, а він уже багато чого домігся! Свого слова син дотримав.
Я живу за містом у своєму маленькому затишному будинку. Нашу квартиру ми продали, гроші я віддала синові, хоча він не хотів їх брати. Пообіцяв інвестувати всі кошти, щоб я завжди могла на нього покластися.
З чоловіком ми жодного разу не спілкувалися більше. Син знає, що він нас кинув. І він його мало не ненавидить. Мені гірко від цього, але я розумію, що це позиція мого сина. Це його право.
Коли ми з чоловіком розлучилися, я не шукала нових стосунків. Були швидкоплинні інтрижки, але я, як і раніше, самотня. І все в моєму житті складалося добре, поки одного чудового дня на порозі не опинився колишній.
Він висуває претензії. Він дізнався про те, що наш син купив мені будинок, і тепер хоче тут жити. Мовляв, має право, бо він його батько. Мені смішно стає від таких заяв. Виявилося, що в нього купа проблем.
Якось через знайомих він дізнався, де я живу. Приїхав із надією, що я його прийму в себе. Каже, що житиме в гаражі. Але хіба це нормально? Мене з колишнім взагалі нічого не пов’язує.
Мені огидно перебувати з ним в одній компанії більше хвилини, а він вимагає, щоб я його в себе поселила. З іншого боку, якось шкода його по-людськи. Боюся говорити синові про візит батька.
Не уявляю, що він із ним зробить. Колишній телефонує щодня, запитує, що я вирішила. А я чомусь не можу прямо йому відмовити. Що ж робити? Казати синові про його батька чи ні?
