Про зраду чоловіка Тетяна дізналася випадково. Як це зазвичай буває, дружини дізнаються про невірність чоловіків останніми.
Тільки потім Тетяна зрозуміла, що означали всі ці дивні погляди колег і шепотіння за її спиною. Ні для кого в колективі не було секретом, що найкраща подруга Тані, Віра, завела роман з В’ячеславом. Тетяна про це не здогадувалася.
Дізналася вона про все того вечора, коли раптово повернулася додому.
Тетяна вже кілька років працювала лікарем у стаціонарі. Того дня вона мала чергувати в нічну зміну. Але наприкінці робочого дня до Тані звернулася з проханням молода колега Олена:
– Тетяно, чи не могла б ти зі мною помінятися чергуванням. Я відпрацюю сьогодні, а ти за мене в суботу. Якщо, звичайно, у тебе немає інших планів. У мене сестричка виходить заміж. У суботу весілля.
Тетяна погодилася. Олена була приємною, чуйною дівчиною. Та й весілля – причина поважна.
Пізно ввечері Тетяна поверталася додому в піднесеному настрої – вона хотіла влаштувати сюрприз для чоловіка. Але сюрприз чекав на неї.
Ледве увійшовши до квартири, Тетяна почула голоси, що долинали зі спальні. Один голос належав Славку, а другий… Його вона теж впізнала, просто не очікувала почути в такий час, в її квартирі.
Це був голос її найкращої подруги Віри. Те, що Таня почула, не залишало сумнівів у характері стосунків цих двох.
Тетяна вийшла з квартири так само тихо, як і увійшла. Ніч вона провела в стаціонарі абсолютно без сну. Як вона тепер буде дивитися в очі колегам? Всі все знали, а вона була засліплена своєю любов’ю до Славка, довіряла йому беззастережно.
Чоловік був сенсом її життя. Заради нього вона була готова на багато що. Від своєї мрії про дитину Тані довелося відмовитися. Кожен раз, коли вона заводила про це розмову з В’ячеславом, він говорив, що ще не готовий, що треба почекати, пожити для себе.
Тепер Таня розуміла, що Славко не хотів заводити дітей, тому що не ставився серйозно до їхньої сім’ї.
У цю безсонну ніч Тетяна прийняла рішення, яке здавалося їй єдино правильним.
Вранці вона написала заяву на відпустку з подальшим звільненням, потім приїхала додому і, поки чоловік був на роботі, зібрала свої речі і поспішила на вокзал. Вона успадкувала від бабусі невеликий будинок у селі. Ось туди Тетяна і вирушила, справедливо припускаючи, що в цій глушині чоловік шукати її не стане.
На вокзалі вона купила нову сім-карту, а свою викинула. Тетяна розірвала всі зв’язки з минулим життям і сміливо зробила крок у нове.
Вже через шість годин, вона вийшла з поїзда на знайомій станції. Жінка приїжджала сюди востаннє майже десять років тому на похорон бабусі. Все тут виглядало так само, як і тоді – тихо, малолюдно.
«Те, що мені зараз і потрібно», – подумала Тетяна.
До самого села Таня доїхала на автобусі, а потім ще хвилин двадцять йшла до бабусиного будинку. Двір за ці роки заріс чагарником так, що жінка ледве дісталася до вхідних дверей.
Кілька тижнів їй знадобилося, щоб привести двір і будинок до ладу. Сама б Таня нізащо не впоралася. Але їй дуже допомогли сусіди. Всі вони чудово пам’ятали бабусю Тані, Зінаїду Іванівну, яка понад 40 років працювала вчителькою початкових класів у місцевій школі.
Не одне покоління сільських хлопчиків і дівчаток вчила Зінаїда Іванівна писати і читати. І тепер багато хто хотів допомогти Тані в пам’ять про улюблену вчительку.
Тетяна навіть не очікувала на такий теплий прийом. Вона була дуже вдячна всім, хто допомагав їй наводити порядок, ремонтувати будинок і облаштовуватися на новому місці.
Чутки про те, що Тетяна лікар, облетіли село дуже швидко. Якось найближча сусідка Тані Настя прибігла в страшному хвилюванні.
– Тетяно, вибач, не зможу сьогодні тобі допомогти. Щось моя молодша захворіла. З’їла, напевно, щось не те, з ранку з животом мучиться.
– Ходімо, я подивлюся твою дочку, – запропонувала Тетяна, взяла свою лікарську валізку і пішла за сусідкою.
У маленької Валі було харчове отруєння. Тетяна допомогла дитині – поставила крапельницю і пояснила Анастасії, як далі доглядати за дівчинкою.
– Дякую тобі, Таню, – Настя не знала, як подякувати сусідці. – Ти, виявляється, лікар. Адже до найближчої лікарні 60 кілометрів. Був і в селі свій фельдшер, але вже рік, як звільнився, а нового все не присилають.
І з того моменту односельці почали звертатися до Тані за допомогою. А вона відмовити не могла, адже вони її так привітно і тепло зустріли, допомагали, чим могли.
Коли звістка про лікаря дійшла до керівництва, Таню запросили на роботу в районну поліклініку.
– Ні, в район не поїду, – твердо заявила Тетяна. – А якщо довірите медпункт в нашому селі, то з задоволенням візьмуся.
Керівництво тільки руками розводило – столичний лікар з таким досвідом і в сільському медпункті хоче працювати. Але Тетяна від свого рішення не відступила.
І через деякий час у селі знову запрацювала амбулаторія, де Тетяна почала вести прийом.
Одного разу в будинок до жінки постукали. Був уже вечір. Але Тетяна не здивувалася такому пізньому візиту – адже хворіли люди не тільки вдень.
Тетяна відчинила двері і впустила в дім незнайомого чоловіка. За його зовнішнім виглядом Таня відразу зрозуміла, що сталося нещастя.
– Тетяна Михайлівна, – звернувся гість. – Я приїхав з іншого села, це кілометрів за 15 звідси. Моя дочка сильно хвора. Спочатку думав, що вона просто застудилася. Але температура не знижується вже третій день.
Прошу Вас, поїдьте зі мною, допоможіть моїй дочці.
Тетяна почала швидко збиратися, по дорозі розпитуючи чоловіка про симптоми хвороби дівчинки.
Коли прибули на місце, Тетяна побачила на ліжку маленьку і дуже бліду дівчинку. Хвора важко дихала. Губи малятка потріскалися, волосся сплуталося, повіки злегка піднімалися в такт диханню.
Після огляду лікарка сказала:
– Стан важкий. Треба везти до лікарні.
Чоловік негативно похитав головою.
– Ми живемо вдвох з дочкою. Її мама пішла з життя незабаром після поло гів. Ця дівчинка – єдине, що у мене є. І я не можу її втратити.
– Але в лікарні дівчинці швидше допоможуть. Я нічого не можу зробити. Потрібні ліки, а у мене їх немає.
– Скажіть, які ліки потрібні, я дістану. Тільки не забирайте в лікарню, прошу Вас. У районі є цілодобова аптека, я швидко привезу все, що потрібно. Але… Мені немає з ким залишити дочку.
Тетяна бачила, як сильно був наляканий і схвильований батько дівчинки. Тільки зараз вона роздивилася чоловіка як слід.
Він був приблизно її віку, високий, стрункий і з дуже красивою копицею каштанового волосся. Очі у чоловіка були темно-зеленого кольору,
– Я залишуся з малечею, – сказала Тетяна. – Як її звати?
– Анна, – ніжно дивлячись на дочку, промовив чоловік. – А мене Володимир. Дякую Вам, докторе!
Тетяна виписала рецепт, і Володимир поїхав до районного центру.
Температура в Анни не спадала, дівчинка металася уві сні, плакала і кликала батька. Тетяна підняла дитину на руки і, наспівуючи якусь дитячу пісеньку, ходила з нею по кімнаті, поки Анна не заспокоїлася.
Через кілька годин Володимир повернувся з ліками. Тетяна зробила дівчинці укол і втомленим голосом промовила:
– Тепер тільки чекати.
Всю ніч вони з Володимиром провели біля ліжка хворої. До ранку температура почала знижуватися, на лобі малятка з’явився піт.
– Це хороший знак, – зауважила Тетяна. Вона падала з ніг, але почуття задоволення від того, що вона подолала хворобу, допомагало їй триматися.
– Дякую Вам, докторе, – не втомлювався повторювати Володимир.
Минув рік. Тетяна, як і раніше, працювала в сільській амбулаторії, лікувала своїх односельців і жителів найближчих сіл. Тільки тепер вона жила не в старому бабусиному будиночку, а в красивому просторому будинку Володі.
Вони одружилися через півроку після тієї жахливої ночі, коли життя Анни висіло на волосині.
Їм ще кілька тижнів довелося боротися з недугою малятка. Дівчинка одужала. Вона дуже прив’язалася до Тані. І Таня полюбила Анну всім серцем.
Але кожного разу, обіймаючи дівчинку, жінка думала про те, що колись втратила шанс стати матір’ю.
Вечорами Тетяна втомлена, але щаслива поверталася до свого нового дому, де її чекали і любили дві найдорожчі людини.
А сьогодні Володя зустрів її на ґанку, обійняв і запитав:
– Ну, як? Підписали тобі відпустку? Я вже продумав маршрут, поїдемо втрьох у подорож.
Тетяна загадково посміхнулася і відповіла:
– Відпустку підписали, а в подорож ми їдемо не втрьох, а вчотирьох.
Володимир деякий час здивовано дивився на дружину, а потім схопив її в обійми і закружляв по двору…
Спеціально для сайту Stories
