– Ніколи з таким підходом ти не вийдеш заміж! Ніколи! – сварила Катю мама. – На кого ти чекаєш? На принца датського?
Мама переживала. Каті було вже двадцять вісім років, і всі її романи закінчувалися нічим. А Олена з Миколою хотіли онуків. Катя була у них єдиною дочкою.
Ось зараз, напередодні Нового року, вони нарізали салати, і мама завела свою платівку: дочко, ну коли ж ти вийдеш заміж? А, я знаю, ніколи! Занадто вибаглива.
-Чому -датського? – здивувалася Катя, крадучи шматочки огірка з салату. – Мені цілком підійде і вітчизняний.
-Ну поки тобі щось ніхто не підійшов! Чому ти прогнала Сашка?
-Сашка… ну Сашко… загалом, Сашко – млявий.
-Неправда! – Олена відправила в духовку пиріг, зачинивши її з гучним стуком. – Дуже хороший хлопчик!
-Йому тридцять, – жуючи, відповіла Катя.
-Що? Прожуй, потім говори!
-Мамо, йому тридцять, а з ним навіть порадитися ні про що не можна! Задаєш якісь питання, а він «му» та «ну», і більше нічого сказати не може. «Я не знаю», «Роби, як вважаєш за потрібне ». З таким чоловіком ніколи не вийде ніякого «ми». Завжди і все доведеться вирішувати самій!
-І в результаті ти в двадцять вісім років зустрічаєш Новий рік з мамою і з татом! – сплеснула руками Олена.
-А ти мені не рада, чи що? – образилася Катя. – Новий рік, взагалі-то, сімейне свято!
Кіт Лео застрибнув на табурет і спробував стягнути зі столу упаковку ковбаси.
-Геть, нахаба! – обурилася Олена. – Катюшо, донечко, я тобі дуже рада! Я просто переживаю, що ти можеш залишитися старою дівою. Ти не можеш зрозуміти одну просту істину: чоловіків без недоліків не буває! Не існують у природі. Треба в кожному шукати плюси.
Увійшов батько Каті, Микола. Потягнув носом. З сумом подивився на кухонну навісну шафу.
-Може вже можна почати проводжати старий рік? – з надією запитав він.
-Ні, не можна поки! Скоро можна буде, а поки – ніяк не можна! – суворо сказала Олена.
А Катя з батьком переглянулися, як змовники, і посміхнулися один одному. Микола почухав ніс і запитав:
-То може я чимось допоможу? Швидше за стіл сядемо.
-Ти з верхівкою для ялинки розібрався?
-Розібрався.
-Значить, допоміг. Досить чухати тут ніс! Як тільки все буде готово, сядемо за стіл.
Коля вийшов, а обличчя Олени набуло багатозначного виразу:
-Ну! Що я тобі казала? У всіх свої недоліки! Твій тато вже який чудовий, а дай йому волю, Новий рік зустріне вже о восьмій вечора!
-Мамо, ти до нас чіпляєшся. Завжди. Він не пропонував зустрічати Новий рік! Він пропонував проводити старий!
-Ой! Відчепися. Коаліція.
-Це не ми з татом коаліція, а ти вічно до нас чіпляєшся!
-Я не чіпляюся, я питаю по суті. Ну ось наприклад, Ігор… чому ти розлучилася з Ігорем?
-Мамо, ти що? Ігор – ревнивий дурень! Йому здалося, що хтось там на мене подивився, і він мені мало руку не зламав, коли висловлював своє невдоволення! Скажи спасибі, що від нього взагалі вдалося позбутися.
Він же потім ще ходив і нив. «Пробач мене, я більше так не буду!» Дитячий садок. І очевидно ж, що буде. Навіщо брехати? Знайшов дурепу!
Олена похитала головою. Що за біда? Всі їй не такі. Кукувати Катерині старою дівою. А Олені з Миколою онуків не бачити, як своїх вух. Що ж? Мабуть, така доля! Олена перемішала ложкою салат, спробувала і сказала:
-Гаразд, давай стіл, чи що, накривати. А то ще я овдовію. Піде з життя твій тато від туги!
-Тьху, мамо! Твій чорний гумор, звичайно…
-Та у нас вся родина така, – відмахнулася Олена. – Іди, стели скатертину, і почнемо носити потихеньку.
Вона увійшла з двома салатниками в руках і озирнулася. У кімнаті був порядок. Стіл накритий скатертиною – Катя взяла правильну скатертину, з непомітними сніжинками. Олена підняла погляд і тупнула ногою:
-Миколо! Ну тобі можна хоч щось довірити? Верхівка ялинки крива!
-Мамо! Ну у тата ж коліно болить. Як він тобі туди залізе? – обурилася Катя. – Краще я швидко залізу і поправлю. А навіщо ви таку високу купили?
-Ми думали, ти з Сашком прийдеш… – зітхнула мама. – Давай тоді розберемося з верхівкою, а потім вже й столом займемося.
-Мати, ну чого ти причепилася до неї з цим Сашком? – обурився Коля. – Відчепися ти від дорослої людини! Коли треба, тоді й вийде заміж!
-Коли? У п’ятдесят?
Олена розвернулася і віднесла салатники назад на кухню. Ніякої каші з ними не звариш! Навіть ялинку не можуть прикрасити нормально.
На кухні Лео знову намагався щось вкрасти зі столу. Олена, зітхнувши, підхопила кота під лапи, винесла з кухні і закрила перед ним двері. Навіть кіт проти неї, ну що це таке?
Катя з батьком відсунули в кімнаті стіл. Микола трохи кульгав – на коліні не так давно була зроблена операція. Ще боліло.
-Катю, ти на матір не того… не ображайся…
-Я і не збиралася. Мама трохи… старомодна, чи що. Ніяк не може зрозуміти, як це – не лізти в чуже життя.
-Твоє життя для неї не чуже! Вона тебе на руках гойдала, ночей не спала. Ось вона і думає, що може брати, так би мовити, активну участь. Може, все-таки, я поправлю? Я вище.
-На два сантиметри? – хихикнула Катя.
Вона встала на стілець, а звідти перебралася на підвіконня і почала підкрадатися до верхівки ялинки. Катя подумала, що без безглуздої сріблястої бурульки з кружечком дерево виглядало б краще, їй Богу! Що мама вічно вигадує?
І ялинку під саму стелю купила, бо думала, Катя приведе Сашка… Мало того, що Катя була зростом метр вісімдесят два, що вже зменшувало шанси знайти відповідного чоловіка, так ще й дивні вони всі були якісь, їй-Богу!
Колись давно, в одинадцятому класі, у Каті на мить промайнуло відчуття долі. Доленосної зустрічі.
Вона тоді підпирала стіночку на випускному і відмовляла хлопцям, які дихали їй у груди, але все норовили запросити на танець.
У всіх дівчат вже були якісь стосунки, романи, а у Каті – нічого. Єдиний хлопець, який підходив їй за зростом, до того ж гарний і розумний, Женька Старожук, зустрічався з першою красунею класу, Христиною Марченко.
Катя вже зовсім засумувала, і раптом підійшов Старожук і запросив її танцювати. Каті було байдуже до почуттів Христини – вони недолюблювали одна одну.
Вона погодилася потанцювати з Женькою, хоч і дуже здивувалася. Ніколи раніше він не звертав на неї ніякої уваги, а тут раптом запросив. Катя, яка любила говорити прямо і називати речі своїми іменами, запитала під час танцю:
-З чого це раптом?
-Та так, просто. А що? Ти чимось незадоволена? Навіщо тоді пішла?
-Я всім задоволена! – буркнула Катя. – А ось у Марченко вже дим з вух валить.
Вона побачила незадоволену Христину, і про дим з вух майже не перебільшила.
-Не вигадуй! – сказав Старожук. – Христина – адекватна дівчина.
І начебто розмова була зовсім не романтична, і Женя просто виручив її, щоб вона остаточно не злилася зі стіною, але Катя встигла відчути те саме, живе, трепетне і дивне: цей хлопець міг бути моїм. Я була б поруч з ним щаслива!
Танець закінчився, випускний закінчився. Більше вона Женю не бачила. І навіть нічого про нього не чула.
Чому він раптом згадався їй зараз? Тому, що побоювання мами вже проникли в мозок Каті, і вона сама скоро почне думати: «Я так і буду одна! Все життя!»
-Рівно? – запитала Катя у батька.
-Як на мене, то було рівно! Краще у мами запитати? Олено! – закричав Микола.
І сталося те, чого ніхто не очікував. Від крику батька кіт Лео чомусь розлютився. Він стрибнув на ялинку, а з неї – на підвіконня, в ноги Каті.
Коля тільки встиг повернути голову назад у бік вікна – він покликав дружину і дивився в бік кухні, – а Катя вже летіла каменем вниз, на підлогу. І кинутися, швидко підхопити її, тато не встиг. Дівчина впала і боляче забилася. Їй здавалося, що забилася вона… вся.
– Катю! – закричав Микола і кинувся до неї, долаючи біль у нозі.
-Що тут у вас? – вибігла з кухні мама. – Та як же так?!
-Хай вона пропаде, твоя ялинка! – гримнув Коля. – Катю! Ти жива?
-Так… але мені так боляче!
-Встати зможеш?
Вона спробувала встати і закричала. З очей бризнули сльози.
-Нога! Боляче! Не можу встати!
Микола, радіючи, що ще не випив, – не дочекаєшся швидку в таку годину, – відвіз дочку в травмпункт. Катя навіть переодягнутися не змогла. Приїхала, як була, в домашньому костюмі – футболці і штанах. Як переодяглася, щоб готувати з мамою разом, так і залишилася, куртку тільки зверху накинула. Зачіска, яка була зроблена заздалегідь, розтріпалася. Макіяж поплив. Нога розпухла. Писана красуня, загалом.
Черга була невелика.
-Відмінно! Загіпсуємо тебе, ще встигнемо Новий рік зустріти! – підбадьорював Катю батько.
-Ну ось як це так, га? Тільки зі мною могла подібна дурість трапитися! – страждала Катя.
-Дурниця! З ким завгодно могла.
-Як там паршивець Лео, цікаво? Я його не приби ла, коли падала?
-Та що йому буде? Сховався, значить живий! Катю, ну ти не страждай так сильно! Головне, голова ціла. А нога – що? Нога до весілля заживе!
-Я не страждаю, тату! Просто боляче.
Вона відразу подумала, що до її весілля нога заживе точно. Коли воно ще буде у неї, те весілля. Може і ніколи. І може мама права, треба перестати так категорично бракувати чоловіків. Ну і що, що вони жадібні, ревниві, мляві або зануди? Треба шукати в них плюси!
-Наступний! – почула Катя.
Тато допоміг їй дійти до кушетки, що стояла в кабінеті, а сам вийшов. Молодий лікар щось писав у карті пацієнта, сидячи за столом. Дописав, підвів голову і подивився на Катю. Вона побачила його обличчя і очманіла.
-Старожук?!
– Шваб?
Женя наморщив ніс, встав і простягнув Каті пачку вологих серветок. Вона дістала телефон, поглянула на себе в камеру і скрикнула. Почала стирати з обличчя туш.
-Що сталося, Катю? Танцювати запрошували, а ти йти не хотіла?
Вона, забувши про біль у нозі, розреготалася, як божевільна.
-Іди ти, Женя! У мене взагалі-то перелом. Ти лікар?
-Саме він!
-Лікуй мене.
-Та не питання! Ти скажи, що сталося. Мені ж у картку записати потрібно.
-Мене кіт з підвіконня впустив!
-Зрозуміло!
Женя відвіз Катю на рентген на кріслі. Перелому не було, всього лише тріщина в малогомілковій кістці. Ногу зафіксували і лікар-травматолог Старожук суворо заборонив пацієнтці Шваб танцювати.
-Та мені й ні з ким! – сказала Катя з якоюсь несподіваною образою.
І ніс ще задерла. Собі на зло.
-Зрозумів. Не питання. Ось заживе твоя нога, і я тебе запрошу.
-А тобі – що, теж ні з ким танцювати?
-В даний час, так вийшло, просто абсолютно ні з ким! Ти не повіриш.
-Ти правий. Віриться важко.
Катя зібралася йти, хоч їй і не хотілося. Знову повернулося те швидкоплинне і майже забуте почуття. Напевно, воно помилкове, а всі розмови про танці – просто балаканина. Просто порожня балаканина, і не більше. Женя виглядає… класно він виглядає. Такі чоловіки не бувають самотніми.
Вони з батьками встигли зустріти Новий рік. Катя знову відчула себе дитиною – через ногу їй не можна було ходити, і мама зворушливо за нею доглядала. Під кінець свята з’явився Лео – вирішив, що гроза минула.
Увечері першого січня у Каті задзвонив мобільний. Номер був незнайомим.
-Алло!
-З Новим роком, Шваб! Ну і задала ж ти мені завдання…
Вона впізнала його голос і серце зробило сальто в грудях.
-Яке завдання? Тобто, з Новим роком, звичайно!
-Та ось, думаю, куди можна запросити дівчину в гіпсі. І не можу нічого придумати.
-Давай я тебе запрошу. В гості, – сказала Катя. – Тільки ти забери мене від батьків. Ти на машині?
-На машині. Добре. Заберу. Адресу надішлеш?
-Надішлю!
Він не збрехав? Женя справді один, і нікого у нього немає? Буває ж таке! Ніби й справді… доля!
-Старожук! А звідки у тебе мій телефон?
-Ти що, Катю? Я ж питав, коли карту заповнював! Забула?
-Ой!
-Буває… гаразд, чекай. За годину заїду.
Катя відклала телефон і лежала на ліжку, розкинувши руки. Посміхалася. Думала, а раптом? Раптом вийде? До Жені вона точно не буде чіплятися!
Голосно муркочучи, на ліжко застрибнув Лео. Обережно заліз Каті на живіт. Уважно дивився своїми зеленими очима на неї.
-Іди, я тебе розцілую! – сказала Катя.
– Ти просто чарівник, Лео. Ти навіть не уявляєш, що ти для мене зробив!
Лео фиркнув, мотнув головою і зістрибнув на підлогу. Придумала теж… цілуватися ні з того, ні з сього.
Спеціально для сайту Stories
