Рішення бігти далося Поліні нелегко. Вона буквально тремтіла, замикаючи двері будинку. Усе її життя, усе те, чого вона так довго домагалася, буквально валилося як картковий будиночок.
“Нічого, я спробую почати з чистого аркуша…” – думала вона, заспокоюючи себе, хоча всередині все буквально кипіло.
Поліна вирішила, що зможе вийти за межі житлового комплексу і вже на вулиці викликати таксі… Але не тут-то було…
Буквально біля воріт виявилося, що водій чоловіка Поліни стояв біля будинку. Чоловік немов був готовий до того, що Поліна втече.
– Куди вас відвезти? – запитав водій, одразу ж перехопивши жінку і відчиняючи дверцята авто перед нею.
– Я… Можу доїхати сама.
– Мені дано розпорядження бути поруч. Ваш чоловік турбується про вас, йому доповіли, що вам загрожує небезпека. Але я, звісно, не хочу вас лякати. І все ж я відвезу вас. – Тоном, що не терпить заперечень, відповів водій. Поліні довелося сісти в машину.
– Куди ви хотіли їхати?
– На… на шопінг, – ледь дихаючи відповіла вона. У голові був суцільний туман. Зібравши речі й бажаючи втекти від чоловіка, молода жінка забрала з собою велику сумку, але водій, на щастя, не запитав, навіщо на шопінг такий величезний баул.
Опинившись замкненою в автомобілі, Поліна розраховувала, що зможе втекти з торгового центру, але і тут її спіткала невдача. Водій, немов охоронець, ходив за Поліною по п’ятах.
А через годину в кафе, куди присіла Поліна, щоб обміркувати свої подальші дії прийшов і сам Пилип.
– Ти хіба не повинен бути на роботі? – запитала Поліна, побачивши чоловіка і здригнувшись.
– Я подумав, що ми занадто мало часу проводимо разом, люба. Я взяв відпустку. Ми відлітаємо. Сьогодні. Я хотів зробити тобі сюрприз… Але тобі все розповів мій син, так?
– Пилип взяв руку Поліни у свою. – Тому ти зібрала речі? Водій сказав, що ти з багажем.
– Так… – бліда Поліна ледь змогла кивнути.
Її план втекти зазнав краху… Вона ледь не попалася на гарячому.
– Не хвилюйся, поруч зі мною тобі нічого не загрожує, – сказав Пилип і накрив її долоню своєю.
Навіть на березі моря Поліна не могла заспокоїтися…
Вона здригалася від кожного шереху, ловила кожну інтонацію в голосі чоловіка, намагаючись зрозуміти, чи знає він щось. За обідами вона стежила за його поглядом, з тривогою вдивляючись у його обличчя. Іноді їй здавалося, що Пилип зрозумів усе, що його син, Ігор, усе розповів.
Але вона переконувала себе, що це всього лише плід її фантазії.
Увечері, через кілька днів після повернення, Поліна не витримала і спробувала обережно поговорити з чоловіком.
– Пилипе, – почала вона, – як ти думаєш, Ігор уже поїхав в інше місто?
Пилип злегка підняв брову.
– Напевно. Він завжди зникає, щойно отримує, що йому потрібно, – відповів він, не відриваючись від читання.
– Ви так рідко спілкуєтеся, – продовжила Поліна, намагаючись не видати свого хвилювання. – Це дивно. Адже він твій син.
Пилип підняв погляд, його обличчя стало холодним.
– Поліно, це не твоя справа. Ігор дорослий, але він… Як би це сказати… Проблемний.
Ці слова зачепили її. Увечері Поліна провела безсонну ніч, намагаючись зрозуміти, як їй діяти далі. Вона почала непомітно розпитувати прислугу, намагаючись зібрати максимум інформації. Від покоївки вона дізналася, що Ігор завжди був із тих, хто живе “на широку ногу”, але ніколи навіть не намагався працювати.
Від водія, який працював у сім’ї вже давно, Поліна почула історію про те, як Ігоря відрахували з університету, і Пилип навідріз відмовився зам’яти справу за гроші.
За кілька днів, отримавши від Поліни першу “виплату”, Ігор зник не тільки з дому батька, а й із країни. Це було схоже на ковток свіжого повітря. Вона зрозуміла, що тепер може думати про майбутнє і перестати жити в страху.
Поліна вирішила, що її головним завданням буде зміцнення стосунків із чоловіком.
– Пилипе, ти виглядаєш втомленим, – зауважила вона одного вечора, подаючи йому келих з напоєм. – Я чула, що є дуже гарний заміський клуб. Може, поїдемо? На вихідні?
– Ти стала дуже уважною, – сказав чоловік усміхаючись. – Це приємно.
Поліна зніяковіла, але швидко повернула собі самовладання.
– Я просто хочу, щоб ти почувався добре. Ти стільки працюєш.
Поступово вона починала говорити йому компліменти частіше. Вранці, коли він збирався на роботу, вона підходила до нього і поправляла його краватку.
– Ти завжди такий елегантний. Мені пощастило з тобою, – шепотіла вона, спостерігаючи за його реакцією.
Але найважливішим кроком стало те, що вона заговорила про дитину.
– Пилипе, – одного разу почала вона за вечерею, – я часто думаю, що було б чудово… якби в нас був малюк. Я бачу, як ти дбаєш про інших людей… І думаю, яким би ти був чудовим батьком.
Його погляд потеплішав.
– Ти справді цього хочеш? – запитав він, відкладаючи виделку.
Поліна кивнула, намагаючись вкласти у свої слова всю щирість, на яку була здатна.
– Так, хочу.
Ці слова ніби розтопили лід між ними. Пилип став частіше проводити час із дружиною. Він почав кликати її з собою в поїздки, як раніше, на початку їхніх стосунків. Став частіше влаштовувати побачення. Поліна хапалася за ці моменти. Вона знала, що їй просто необхідно, щоб Пилип був на її боці.
Поліна насолоджувалася своїм успіхом. Усі тривоги через Ігоря відступили на другий план, хоча вона справно переказувала йому гроші, щоб не дати приводу для підозр.
А потім сталося те, чого вона так чекала: вона дізналася, що чекає на дитину.
Коли тест показав дві смужки, Поліна кілька хвилин сиділа нерухомо, дивлячись на нього. Це було більше, ніж удача – це був джекпот. Дитина від Пилипа робила її практично недоторканною.
Вона вирішила повідомити чоловіку того ж дня. Увечері, коли вони вечеряли удвох, вона обережно промовила:
– Пилипе, мені потрібно сказати тобі дещо важливе.
– Щось сталося? – він одразу напружився.
Поліна посміхнулася і взяла його за руку.
– У нас буде дитина.
Пилип завмер, дивлячись на неї, ніби не міг повірити своїм вухам.
– Дитина? Це правда? – Його голос затремтів від емоцій. – Це найкраще, що могло трапитися, – він встав, обійшов стіл і обійняв її.
З цього моменту Пилип став піклуватися про дружину ще більше. Він скоротив свої поїздки, особисто стежив за її харчуванням і наполіг, щоб вона більше відпочивала.
Поліна насолоджувалася його увагою, почуваючись богинею. Але цей період ідилії тривав недовго.
Одного разу, повернувшись додому з візиту до лікаря, Поліна почула знайомий голос у вітальні. Її серце пішло в п’яти, коли вона зрозуміла, що це Ігор. Вона завмерла в передпокої, але тут же почула його гучний сміх:
– Ну, тату, ти молодець. Дитина у твоєму віці – це досягнення!
Поліна повільно увійшла у вітальню, намагаючись зберегти спокій. Ігор сидів, розвалившись у кріслі, і з усмішкою дивився на батька. Побачивши її, він встав і театрально розвів руки.
– Поліно! Яка зустріч! Вітаю!
Пилип, немов не помічаючи напруги між дружиною і сином, усміхнувся. А Поліна розуміла: його повернення – це нова загроза. Вона насилу стримала тремтіння в голосі.
– Спасибі, Ігоре.
Дні після повернення Ігоря стали для Поліни нестерпними. Він з’являвся скрізь, де з’являлася вона: то сидів із Пилипом за келихом, обговорюючи щось, то просто ходив будинком із тією ж усмішкою, яку вона ненавиділа.
Увечері, коли Пилип знову поїхав на зустріч, Поліна залишилася наодинці з Ігорем. Вона намагалася триматися спокійно, але він одразу відчув її напругу.
– Поліно, – почав він, зручно влаштувавшись на дивані. – Ти така бліда. Це через твій стан? Чи через мене?
Вона стиснула кулаки, але зберегла зовнішній спокій.
– Що тобі потрібно, Ігоре? Ти отримав свої гроші. Що ще?
Він нахилився ближче, його обличчя раптово стало серйозним.
– О, гроші – це чудово, звісно. Але тепер ситуація змінилася. Ти ж розумієш, що дитина змінює ситуацію…
– Що ти хочеш цим сказати?Ігор усміхнувся і встав, обійшовши диван.
– Те, що секрети завжди спливають. Особливо в таких сім’ях, як наша. Думаю, що ця дитина не повинна з’явитися на світ, якщо ти не хочеш бути матір’ю-одиначкою без аліментів і в бідності. Мені не потрібен другий спадкоємець. Тож ти маєш втратити дитину. Організуємо так, щоб це виглядало як нещасний випадок. Татусь ні про що не дізнається.
Поліна встала, не відриваючи від нього погляду. Слова Ігоря були жахливо жорстокими.
– Ти не посмієш.
Ігор зупинився і подивився їй в очі, його погляд був холодним.
– Поліно, я здатний на багато що…
Вона нічого йому не відповіла. Їй стало страшно, і вона зрозуміла, що треба діяти. Діяти на випередження.
– Рекомендую зробити все спокійно. Я попереджаю один раз. – Ігор не знав, що його молода мачуха підготувала йому пастку.
Поліна все підготувала ідеально. Вона знала, що цей вечір стане вирішальним.
Пилип був на відкритті нової виставки, тож удома залишилися тільки вона та Ігор. Вона відпустила кухаря і домробітницю, переконавшись, що ніхто не стане свідком того, що відбувається.
Поліна сиділа у себе в кімнаті, дивлячись у вікно. У кишені її піджака лежав телефон із заздалегідь відкритим месенджером і диктофон.
Молода жінка чекала. Вона знала, що пасинок з’явиться, адже вона не переказала йому обіцяну суму. Двері за прислугою зачинилися, і лише через п’ять хвилин пролунали важкі кроки в передпокої.
Ігор увійшов без стуку.
– Завтра ми їдемо до лікаря. Це перше. А друге… Де мої гроші?! – грубо запитав він, зупинившись навпроти неї.
Поліна підняла на нього погляд і спокійно сказала:
– Ти не отримаєш жодної копійки.
Ігор засміявся.
– Ти з глузду з’їхала? Реально? Ти думаєш, що можеш ось так просто мене кинути?
Поліна знизала плечима, ніби це було для неї байдуже.
– Розповідай кому хочеш. Я чекаю на дитину.Пилип пробачить мене. Ми замнемо цю справу.
Ігор розлютився. Його обличчя спотворилося від люті.
– Ти дурна?! Ти думаєш, я змирюся, що з’явиться якийсь спиногриз і відхопить частину моєї спадщини? – Він зробив крок до неї, його голос ставав дедалі голоснішим.
– Так я зроблю все, але не допущу цього!
Раптово Поліна скрикнула. Її голос пролунав так відчайдушно, що Ігор відступив на крок назад.
– Не чіпай мене! – закричала вона, піднімаючи руки до обличчя. – Не смій!
Потім вона почала бити себе по щоках, голосно схлипуючи.
– Відпусти мене, Ігоре! Відпусти! Допоможіть! Хто-небудь, допоможіть! Моя дитина!
Ігор завмер, його очі розширилися від жаху.
– Що ти робиш? Ти зовсім із котушок з’їхала! – вигукнув він.Поліна дістала телефон із кишені й повернула екран до нього.
– Усе це вже почув твій батько, – сказала вона холодно, показуючи надіслане голосове повідомлення.
Ігор зблід, але тут же спробував узяти себе в руки.
– Ти не в собі! Він тобі не повірить!
Поліна замість відповіді скинула піджак на підлогу і різко розірвала сорочку, оголюючи ключицю і шию. Потім схопила зі столу вазу і з тріском розбила її об підлогу. Піднявши осколок, вона провела ним по шкірі.
– Досить! – закричав Ігор, задкуючи назад. – Ти просто не в собі!
Поки мачуха не зробила щось ще жахливіше, Ігор вискочив із кімнати і вибіг із квартири, голосно грюкнувши вхідними дверима.
За півгодини Пилип примчав додому. Поліна зустріла його в спальні, сидячи на підлозі серед осколків у розірваній сорочці і схлипуючи. На її обличчі були червоні сліди. Її руки тремтіли, а очі були сповнені сліз.
– Поліно! – вигукнув він, кинувшись до неї. – Що сталося? Хто це зробив?
Вона підняла на нього погляд.
– Це… Це був Ігор… Він погрожував мені… Він говорив жахливі речі… Я записала тільки шматочок…
Пилип зблід. Його обличчя спотворилося від люті.
– Я знищу його! – прокричав він, встаючи.
Але Поліна схопила його за руку.
– Не треба, Пилипе. Просто виженеш його… Будь ласка. Я не хочу, щоб він був поруч зі мною і нашим малюком!
Пилип обійняв її, намагаючись заспокоїти.
Пилип знайшов Ігоря у друзів. Той сидів в оточенні своїх приятелів і товаришів по чарці, але відразу напружився, побачивши батька.
– Тату, ти що тут робиш? – запитав Ігор.
Пилип не став витрачати час на пояснення.
– Виходь, треба поговорити.
Ігор знехотя встав, махнувши рукою своїм друзям, які тільки посміхнулися. Вони вийшли на вулицю, і Пилип дав синові ляпаса.
– Ти погрожував Поліні. Я все знаю.
Ігор розгубився.
– Погрожував? Поліні? Та ти що! Це вона все вигадала! Вона ненормальна! Я навіть пальцем її не торкнувся!
– Ігоре, ти все життя брехав мені. Я дав тобі все, що міг. Гроші, шанс у житті, підтримку. А ти перетворив це на пил. Поліна чекає на дитину. Вона моя дружина. Ти думав, я повірю тобі, а не їй?
Ігор намагався протестувати, але батько перебив його.
– Ні. Більше жодних виправдань. Я розчарований у тобі. Ти переступив межу.
Ігор змінився в обличчі, його голос став різким:
– Ти що, реально віриш їй? Вона ж використовує тебе! А тепер ця дитина… Ти навіть не знаєш, чи твоя вона!
Пилип, не втримавшись, схопив сина за плече і струснув.
– Замовкни! Поліна подарувала мені те, про що я мріяв. Сім’ю! Ти ж тільки зраджуєш мене раз за разом. Усе скінчено, Ігоре. Більше ні копійки. І якщо ти з’явишся у нас вдома – я здам тебе в поліцію. І мені не буде тебе шкода.
Ігор завмер, дивлячись на батька. Пилип похитав головою, розвернувся і пішов геть.
У визначений термін Поліна привела у світ сина. Пилип був на сьомому небі від щастя.
Хлопчика назвали Максимом, і він став для батька буквально божеством. І хоча жінка щиро любила сина, для Поліни ж дитина була більше, ніж просто малюк. Максим став її захистом. Тепер її статус був незаперечний.
Але вона знала, що розслаблятися не можна. Поліна чітко пам’ятала уроки свого життя: кохання може бути марою, а помилки дорого коштують.
Вона зосередилася на своєму синові та чоловікові, намагаючись підтримувати видимість ідеальної сім’ї.
Згодом вона настільки увійшла в роль, що сама повірила у свою гру і звикла бути ідеальною матір’ю і дружиною. Вона не дозволяла собі жодних інтрижок, і в цій сім’ї нарешті стало все на свої місця. Шлюб за розрахунком перетворився на справжній союз, який був міцнішим за багато союзів закоханих пар. І так буває…
