– Скажу чесно, – мати нареченого зітхнула і подивилася на невістку, – ти нам не підходиш.
Олена посміхнулася і опустила очі. Чекала, коли Коля щось їй відповість. Але наречений промовчав.
– Може, я вам і не підходжу, – вирішила заступитися за себе Олена, – але ж не з вами я буду будувати стосунки.
– Мамо, ну навіщо так… – вирішив втрутитися Микола. – Ми просто знайомимося, а ти вже робиш якісь висновки.
– Я просто сказала, як є, – Галина Степанівна зробила ковток води і продовжила їсти салат.
Олені варто було б задуматися над словами майбутньої свекрухи. Але вона вирішила не звертати на цю жінку уваги. Зрештою, важливо те, що відчуває її наречений. Коля ж поводився сьогодні дуже дивно. Відводив очі, постійно з кимось листувався і часто зітхав.
Висновок про майбутню дружину сина Галина Степанівна зробила після того, як почула відповідь на своє запитання.
– Вмієш готувати? – Запитала вона.
Олена брехати не збиралася, але і прямо відповідати соромилася.
– Я користуюся доставкою додому. Та й ніколи. Люблю подорожувати.
Тоді Олені і винесли вердикт. Але на майбутню свекруху було плювати, а ось мовчання Миколи зачепило.
– Ната була іншою, – Галина Степанівна подивилася на сина. – Гостинна господиня. Вправна кулінарка. Розумниця і красуня. Домашня дівчинка.
Олена завмерла. Натою Галина Степанівна називала колишню дружину Колі.
– Мамо, ну припини. Знайшла кого згадати.
– А що я? Щось не те сказала? – Майбутня свекруха округлила очі. – Сам недавно говорив, що смачнішого за її борщ ніколи в житті не їв.
Олена вичікуючи подивилася на Миколу. Чесно кажучи, потрібно було встати з-за столу і піти.
– Ходімо, – немов прочитавши думки нареченої, вимовив Коля, – я не збираюся все це сьогодні вислуховувати. Та й надалі, якщо вирішиш згадати Наталю або якось похвалити, то краще дзвони їй. – Останнє було сказано матері.
Олена з вдячністю подивилася на нареченого.
З Миколою вона познайомилася на зупинці за містом. Йшов проливний дощ. Він зупинився і запропонував підвезти її додому. По дорозі розговорилися і обмінялися номерами. Вирішили ще якось зустрітися. А далі все закрутилося, що Олена і сама не зрозуміла, в який момент їхні стосунки дійшли до стадії обговорення весілля.
Дівчину не бентежило, що вони зустрічалися всього три місяці, а також те, що Коля був раніше одружений. Її батьки на момент весілля були знайомі всього місяць, а щасливо прожили в шлюбі тридцять років.
Мама говорила, що це було кохання з першого погляду, тато вважав так само. Хотілося як у батьків. Раз і назавжди.
З Миколою було спокійно. Він був ввічливий, гарний, добрий і чарівний, працьовитий. Іноді Олена ловила себе на думці, що їй не вистачає емоцій. Тоді вона намагалася переконати себе, що в сімейному житті це не головне.
Ідеальна сім’я уявлялася їй тихою гаванню. Місцем, де немає ніяких потрясінь, несподіванок. Тільки тиша і благодать. Коля вважав так само.
Ще Олену бентежило те, як він відгукувався про колишню дружину. На початку стосунків він зовсім нічого про неї не розповідав, а десь через місяць відкрився.
Наталю називав не інакше, як домосідкою, яка, крім як готувати і підтримувати затишок у домі, нічого не вміє. І якщо спочатку Олену долала жіноча цікавість дізнатися про колишню нареченого якомога більше, то потім розповідей про Нату було так багато, що доводилося зупиняти Миколу на півслові.
Однак Олена не ревнувала. Більш того, вважала, що її наречений колишню дружину ніколи не кохав. Правду про причину розлучення теж не говорив, немов сам не знав, чому розлучився. Втім, і Олена не розпитувала, мудро вирішивши, що минуле має залишатися в минулому.
Слова майбутньої свекрухи її не зачепили. Та й Микола не став прислухатися до думки матері.
Проводжаючи гостей, Галина Степанівна взяла Олену за руку.
– Хочеш пораду?
Дівчина в порадах не потребувала, але вирішила вислухати жінку.
– Йди від Колі. Півроку не мине, як розлучитеся. Він кохає іншу.
Олена посміхнулася. Вона багато чула від подруг, які ділилися сімейними скандалами про роль свекрухи в їхньому житті.
Дівчина похитала головою.
– Тоді хоча б з весіллям не поспішайте.
Олена руку прибрала. Матір Миколи слухати, а тим більше прислухатися до її порад, не збиралася. Ясна річ, що вороже налаштована до неї жінка, нічого доброго не скаже.
***
Весілля вирішили не влаштовувати. Просто розписалися. Коля сказав, що раціонально буде залишити кошти на щось вартісне. Наприклад, купити нову машину. Олені ж було прикро. Вона з дитинства мріяла про пишне весілля, красиву сукню, витончену зачіску. Про конкурси і гостей. Зрештою, про фотографії, дивлячись на які можна згадати радісні моменти.
Замість усього цього просто штамп у паспорті і фотографія на телефон. Як доказ, що шлюб відбувся. Олена сподівалася, що після розпису в їхньому житті щось зміниться, як за помахом чарівної палички.
Але дива не сталося. Змінилося тільки те, що походи в кафе і ресторани припинилися. Сімейне життя здалося Олені нудним і безрадісним. Проблему дівчина шукала в собі. Вважала, що не готова до стосунків.
Миколу ж все влаштовувало. Хіба що почав чіплятися до доставки їжі з ресторанів і кафе. І постійно згадував колишню дружину.
– Хочеться домашнього. Супчика,
котлеток, пюре з гуляшем. Зрештою, простий салатик з огірочка, помідорика і редиски.
Олена тільки плечима знизала. Наступного дня замовила все, про що просив Коля. Але і це його не влаштувало.
– Їжу готували без душі. От якби ти зробила щось своїми руками…
Дівчина чомусь згадала свекруху. Та відразу сказала, що Олена і Микола не пара, причому вимовила це після того, як дівчина зізналася в тому, що не готує.
Влаштовувати скандали Олена не хотіла. Вирішила догодити чоловікові. Але і приготована нею їжа також його не влаштувала.
– Не ображайся, але не смачно. Пюре з грудочками вийшло. Котлети якісь сухі. А салат… Чому так крупно порізала? Жахливо.
– Знаєш що? – Розлютилася Олена.
– Що? – З цікавістю запитав Коля.
– Наступного разу готуй все сам. А я відразу сказала, що кулінарія не моє. Я мучуся за приготуванням їжі. Мені нудно. Я краще час, проведений за плитою, витрачу на роботу.
Микола знизав плечима.
– Тобі тільки твої замовники і цікаві. За ноутбуком цілий день сидиш, створюєш якісь сайти. Краще б фільм зі мною подивилася.
– А тому що більше робити нічого. – Олена викинула котлети в смітник. – Це ти нічого не хочеш. Я б із задоволенням кудись поїхала. На ту ж дачу… Краще, ніж нічого. Немає сил весь час вдома сидіти.
Микола задумався. І вирішив піти на поступки. Запропонував сходити в похід з друзями. Розбити табір і посмажити м’ясо. Олена зраділа. Але радість тривала недовго. У лісі Коля тільки те й робив, що нив. То жуки йому заважали, то комарі. Решту вечора чоловік провів у наметі.
Один із друзів Миколи, Михайло, сказав:
– Ми три роки не можемо його нікуди витягнути. Вважай це досягненням. Ти молодець.
Олена, прислухавшись до хропіння чоловіка, подумала, що так собі досягнення – витягнути чоловіка з дому, щоб той весь похід проспав у наметі.
– Наш Коля домосід. Не любить подорожувати. Коли вони з Наталею жили… – Михайло замовк, але Олена махнула рукою. Мовляв, її не зачіпає згадка про колишню дружину чоловіка. Вже звикла.
– Всі вихідні та відпустки проводили вдома. Дивно. Правда? Коля хороша людина. Напевно, кожному своє. Я ось можу в будь-який момент зірватися в інше місто. Чому? Тому що захотілося. Воно знаєш як… Найкращі пригоди ті, які не заплановані.
Олена слухала Михайла і захоплювалася. Саме так вона і хотіла жити.
– А робота?
– А що мені робота, – розсміявся Михайло, – я на віддаленій роботі. Сам собі господар.
– І я. Завжди мріяла не бути прив’язаною до дому. Закінчила навчання і тепер створюю сайти. Придумую дизайни. Теж сама собі господиня. Думала, подорожуватиму. Черпати натхнення, гуляючи по різних містах, а вийшло…
Михайло розсміявся.
– Зустрітися б нам раніше.
Олена зніяковіла. Поговоривши ще трохи з Михайлом, пішла до чоловіка в намет. І так тяжко стало на душі. Може, права була Галина Степанівна. Не зі зла сказала, а бачила, що Олена і Микола один одному не пара. Даремно не прислухалася. Тепер пожинати… І мучитися все життя, що залишилося…
***
Олена більше не пропонувала чоловікові кудись поїхати. Коля ж не чіплявся до замовленої їжі. Зрозуміли, що навряд чи зможуть один одного змінити. Занадто різні погляди на життя. І нехай сварок і скандалів у їхньому сімейному житті немає, але любов’ю їхні стосунки навряд чи назвеш.
А ще Олена постійно думала про Михайла. Пощастить же його майбутній дружині. Подорожуватимуть разом, весело проводитимуть час. Чому ж Микола не такий?
За порадою Олена звернулася до матері. Мама, вислухавши дочку, запитала:
– А хто тобі сказав, що щаслива сім’я обов’язково спокійна?
Олена розгубилася.
– Але ж у вас з батьком… Спокійно і добре. Ви щасливі.
– Тому що ми схожі. І інтереси у нас схожі. А ви з Колею тільки мучитеся. Намагаєтеся підлаштуватися одне під одного і від цього страждаєте. Навіть спокійне життя може приносити тільки прикрощі.
– І як бути?
– Не мучити одне одного. – Відповіла мама, так легко, немов мова йшла про якогось хлопця, а не чоловіка дочки. – Розлучитися не так страшно, як жити в нелюбові.
***
Олена цілий тиждень думала про розмову з матір’ю і прийшла до висновку, що частка правди в її словах є. Не ладилося у них з Колею, хоч з боку вони здавалися і хорошою сім’єю.
А ще Олена втомилася від того, що тінь колишньої дружини чоловіка мечем півроку висіла над її головою. Пора було щось з цим робити.
Дівчина вирішила покликати Наталю в гості. Проблем знайти її контактний номер не склало жодних труднощів. Микола зберігав все, що пов’язано з колишньою дружиною, у себе в телефоні і не видаляв, кажучи, що це пам’ять про один з етапів його життя.
Наталя, вислухавши пропозицію Олени, досить швидко погодилася на зустріч. Дівчина здивувалася. Їй здавалося, що домовитися з нею буде важче.
Відкривши їй двері, Олена остовпіла, побачивши два величезні пакети з продуктами в її руках.
– Я не планувала готувати вечерю, – сказала вона Наталі.
– Привіт. Я приготую. Галина Степанівна розповіла мені, що ви тільки доставкою харчуєтеся. Шлунки собі садите.
Олена не стала переконувати Наталю в її висновках. Тим часом колишня дружина чоловіка з господарським настроєм почала розпаковувати продукти. Діставати з шаф сковорідки і каструлі. Пам’ятала ж зараза, що де лежить. Не бентежило її і те, що Олена на неї дивилася і не розуміла, що відбувається.
– Чоловіка треба добре годувати. Здорове харчування запорука довгого життя. Я можу до вас іноді приходити. Мені не важко. – Наталя подивилася на Олену, – можу і тебе навчити. Я людина проста і ніяких забобонів з приводу того, хто кому доводиться, у мене немає. Всі ці ярлики тільки у нас в голові.
– Я вже це зрозуміла. – Олена похитала головою. Від рішучості і напору Нати, забула про те, що хотіла сказати про нахабство і зробити зауваження.- Але якщо ти не хочеш втратити Колю, то тобі треба багато чому навчитися.
– Я не заважатиму. – Відповіла Олена і взяла ноутбук. – Я думала, замовити доставку. Гаразд… Готуй, якщо хочеш. Мені треба здати проект.
Особисту зустріч з колишньою дружиною чоловіка Олена уявляла собі по-іншому. Чомусь здавалося, що між ними обов’язково виникне якась незручність і збентеження. Можливо, образи. Наталі ж здавалося, що їй байдуже на всі норми і правила.
Цікава, трохи нахабна жінка, яка знала, що робила. А ще було відчуття, що Олена знайома з нею вже давно. Але це не дивно. Микола тільки про неї говорив.
До вечора все було готово. Наталя накрила стіл. Жінка постаралася на славу, немов її завданням було приготувати не вечерю, а весільний бенкет.
Коля, повернувшись з роботи і побачивши за столом колишню дружину, остовпів. Олена помітила, як заблищали його очі. Чоловікові ледь вдавалося приховати радість.
– Ната?! А як так вийшло…
– Олена покликала. – Відповіла Наталя. – Миколо, мий швидше руки і сідай за стіл… Ти, напевно, зголоднів. У Олени до нас є розмова.
– Дурниця. Я перекусив по дорозі додому, – сказав він і оглянув стіл.
Олена відчула себе зайвою.
– Коля… – Наталя відсунула стілець, запрошуючи колишнього чоловіка сісти поруч з нею. Чоловік подивився на Олену, ніби запитуючи, навіщо все це…
– Я вирішила поговорити… – Дівчина вдихнула. – Але думаю, в цьому немає сенсу. І так все зрозуміло. Так що… – Олена встала з-за столу. – Заяву на розлучення подам сама. Ну і все… Сьогодні піду до мами. Речі потім заберу.
Йдучи, Олена обернулася. Подумала, що не дарма покликала колишню дружину чоловіка. Завдяки їй рішення змінити своє життя далося легше.
Микола ж навіть не спробував зупинити Олену. Але її це анітрохи не образило. Навпаки, на душі стало легко. Немов камінь з плечей впав.
Через кілька днів Олені зателефонували з невідомого номера.
– Як щодо того, щоб через три години поїхати до Дніпра?
Голос Михайла Олена впізнала відразу і дуже зраділа.
– Із задоволенням.
Життя знову здалося чудовим, дивовижним і цікавим. Михайло мав рацію. Кожному своє щастя.
Спеціально для сайту Stories
