Настав той період у моєму житті, коли ми з чоловіком жили разом як сусіди.
Для всіх — пристойна і щаслива сім’я, а для мене — удавання та розчарування.
– Вечеря на плиті, — сказала я ненароком чоловікові, коли він прийшов з роботи.
– Ага, – кивнув чоловік, не дивлячись на мене.
– Як на роботі?
– Нормально.
– Які плани на вихідні?
– Зустрічі по роботі. У тебе?
– До зали схожу позайматися, прогуляюся парком. У неділю до театру з дівчатками підемо.
– Ясно.
Такі й були у нас діалоги із Ігорем, якщо вони взагалі були. Вже давно мій чоловік охолонув до мене, але ми ще жили разом. Був лише один скандал, коли ми могли б розійтися, але цього не сталося.
– То йди від мене, чого ти чекаєш?! – кричала я на чоловіка. — Навіщо ти мучиш мене своєю байдужістю? Мені буде простіше і краще без тебе, ніж із тобою!
– А ти хочеш усю цю тяганину з паперами? Хочеш майно поділити якомога швидше? Вибач, Карино, я на це не згоден. Ми — чоловік і дружина, такими й залишимося, як би ти не хотіла.
– Та мені байдуже, хочеш ти розходитися чи ні. Я говорю тобі — йди!
– Я нікуди не піду! А якщо спробуєш знову розійтися зі мною, то зроблю все, щоб ти залишилася ні з чим. У мене багато потрібних зв’язків, і, повір, ти зовсім не хочеш дізнатися про них. Поводься як пристойна дружина, це все, що мені від тебе потрібно.
– А як же кохання, Ігоре? Як ж розуміння, повага, турбота? Куди все поділося? Що я зробила не так, що ти охолонув до мене?
– Голову мені компостуєш! Раніше мовчала в ганчірочку, а зараз раптом говорити почала. Не влаштовує щось — йди проспись та подумай над своєю поведінкою. Жінка не повинна суперечити своєму чоловікові, а має слухатися його. Тому в твоїх же інтересах перестати бути такою нав’язливою і важкою.
Я не знала, як захиститися, тож продовжувала жити з чоловіком і виконувати роль слухняної дружини. Не отримуючи належного кохання від чоловіка, я поринула в роботу і доглядала за собою. Я зайнялася спортом, налагодила харчування, читала корисні книги, вчилася візажу і намагалася одягатися стильно.
– Карино Андріївно, ви сьогодні виглядаєте просто неймовірно, — зробив мені комплімент мій колега Дмитро.
– Дуже дякую, захотілося сьогодні причепуритися, — зніяковіло посміхнулася я, відчуваючи, як червонію.
Дмитро ще довго розглядав моє обличчя, і мені стало ніяково.
– Що таке? У мене щось на обличчі? — Схаменулась я і почала діставати дзеркальце з сумочки.
– Мені подобається, коли ви посміхаєтесь. У вас дуже гарна посмішка. От би частіше її бачити, — промовив колега з особливою теплотою.
Я ще більше зніяковіла, розуміючи, що подобаюсь цьому чоловікові.
– Які плани на вечір? Не хочете сходити кудись?
– Я одружена, Дмитро, ви ж знаєте…
– На жаль. Судячи з вашого нещасного погляду і того, наскільки щиро і мило ви відреагували на мій комплімент, ваш чоловік не цінує того, що поряд з ним знаходиться справжня красуня. Я хотів би, щоб ви були щасливі, Карино.
Слова колеги надовго відбилися у моїй голові. Я знала, що він мною цікавився, і якоюсь мірою це мені подобалося, хоч мені й було соромно за ці відчуття. Все-таки я сподівалася зберегти свою сім’ю.
Поступово я йшла до того, щоб полюбити себе такою, якою я є, і зміцнити свою самоцінність. Однак із таким чоловіком це було важко.
– Що це на тобі? — спитав Ігор, коли я збиралася на зустріч із подругами.
– Що саме? Костюм? – Не розуміла я.
– Це непорозуміння на твоєму обличчі.
– Що не так?
– Червону помаду наносять лише дівчата легкої поведінки, а ти — моя дружина. Зараз же змий її.
– Я не буду. Це частина образу, — я стояла у чорному костюмі, а червона помада цікаво поєднувалася з червоними туфлями та ремінцем.
– Ти мене не почула? А раптом хтось тебе побачить? Мені буде соромно, коли дізнаються, що ти моя дружина. Змий помаду, інакше ти взагалі нікуди не підеш.
Я мало не заплакала, але все-таки вирішила змити помаду, бо дуже вже хотіла на зустріч з подругами.
– Гаразд, це лише помада. Це не зіпсує мені настрій. Головне, що я зустрінуся з дівчатками та забуду про свої проблеми у шлюбі, — переконувала я сама себе.
Незважаючи на те, що Ігоря не особливо хвилювали мої справи та моє життя, я все ще сподівалася, що наш шлюб можна врятувати. Все-таки у нас було двоє дорослих дітей та 25 років спільного життя.
– Привіт, мамо! Як ви там поживаєте? — Подзвонили мені діти по відеозв’язку.
– Та потихеньку, все нормально, – сумно посміхнулася я.
– Що, знову з татом посварилися? — зауважила Надя, моя 18-річна дочка.
– Та кинь, нічого серйозного.
– Безперечно щось трапилося, — підхопив мій 22-річний син Сергій.
– Діти, не хвилюйтеся, ми самі розберемося з нашими стосунками. Розкажіть краще, як у вас справи?
– Мамо, якщо ви раптом захочете розлучитися… Ми будемо не проти, — раптом сказала Надя.
– Так, мамо, — підтвердив Сергій. Ми ж знаємо нашого батька. І знаємо, що він з тобою поводиться не найкращим чином. Зовні ти, звичайно, дуже змінилася за останні пару років, але очі твої як і раніше… як би так сказати…
– Порожні, – чесно зізналася дочка.
– Ох, діти мої, – я важко зітхнула, а з очей полилися сльози. — Не мусите ви бачити це…
– Ми вже не маленькі, мамо, і все розуміємо. Ми з Надею вже будуємо свої життя в іншому місті та розуміємо, що розставання трапляються навіть у 45 років. Ти можеш більше не думати про нас і як ми сприймемо ваш розрив. Подумай, нарешті, про себе та свій комфорт.
– Як мені про вас не думати? Я знаю, що трапляється, коли батьки перестають жити разом, мої батьки розійшлися, коли мені було 14 років.
– Ти була підлітком, мамо, а ми вже дорослі. До того ж ми і знаходимося в іншому місті, а не живемо разом з вами. Зрозуміло, що ми переживатимемо, але тільки за тебе. Тато про нас і не згадує навіть, дзвонить раз на пару місяців, щоб дізнатися, чи хороші ми оцінки отримуємо. Ми тільки хвилюватимемося, як ти сама з цим впораєшся, — підтримував мене син.
– Матусю, кохана, повір мені, краще вже постраждати якийсь час від розлучення, ніж продовжувати мучити себе, перебуваючи не з тією людиною. Подумай про це, а ми тебе підтримаємо в усьому, — ласкаво дбала про мене дочка.
Мені було так сумно усвідомлювати, що навіть мої діти помічали мої проблеми та роздавали поради. Часом ми навчаємось у наших же дітей, і це водночас так дивно і так настирливо. Проте я вирішила дати останній шанс нашому шлюбу з Ігорем, влаштувавши романтичну вечерю.
Я приготувала найулюбленіші страви чоловіка, прибралася в квартирі, гарно одягнулася, нафарбувалася і навіть придбала в одного блогера гру для відновлення стосунків у парі. Я була в хорошому настрої, але дуже нервувала, сподіваючись, що чоловікові все сподобається.
Ігор мав повернутися додому о 19 годині, як ми й домовлялися. Він не знав, що я хотіла влаштувати романтичну вечерю, але я взяла з нього обіцянку, що він прийде вчасно.
Але минуло вже п’ятнадцять хвилин…півгодини…година…дві години… А Ігоря все не було вдома. На дзвінки та смс він не відповідав, і я не знала, куди себе подіти.
“- Може, затримався на роботі? Телефон розрядився? Чи щось трапилося… Раптом з ним щось трапилося, і він зараз їде кудись швидкою? Ні, мені вже напевно подзвонили б… Ну де ж він?”
Як виявилось, із чоловіком трапилося щось інше. Ближче до другої години ночі він приперся додому не в найкращому вигляді. Від нього несло різними запахами, і я зрозуміла, що він десь гуляв. Упереміш із цим відчувався запах жіночих парфумів. Ігор мовчки ліг у ліжко, а я зрозуміла, що мій чоловік мав іншу жінку.
Ігор навіть ніяк не відреагував, побачивши вранці на столі їжу та свічки. Мені було так сумно, що я навіть не стала нічого прибирати, щоб викликати в чоловіка сором за його запізнення. Але соромом там навіть не пахло, чоловікові було байдуже. Тоді і я промовчала, вирішивши, що пущу все на самоплив.
Через місяць наші спільні друзі святкували ювілей та запросили нас на свято. Ми зустрілися з ними на вулиці, і я відповіла, що ми обов’язково прийдемо. Але вдома на мене чекала несподівана розмова з моїм чоловіком.
– Ти не підеш на це свято, – Ігор поставив мене перед фактом.
– Чому це? Я дуже хочу туди піти, це ж наші давні друзі.
– Ти постаріла, не хочу тебе показувати друзям. Шукатиму собі нову дружину. — Заявив чоловік
– Що? У сенсі нову дружину?
– У прямому, Карино. Ти вже давно мене не приваблюєш, а я не можу жити з тією, яка не може порадувати мене.
– Коли я хотіла розійтися, ти погрозив, що зробиш усе, щоб я залишилася ні з чим. Ти сказав, що ми чоловік і дружина, а тому залишимося жити разом. А зараз ти сам вирішив піти?
– Тоді я ще сподівався, а зараз зрозумів, що ти мені не потрібна. Мені соромно бути з такою дружиною, як ти. З роками ти стала тільки гіршою, хоч і намагаєшся приховати все за косметикою та гарним вбранням. Ти стара, змирися з цим. Мені потрібна молода дружина, з якою не соромно вийти в люди. Ти зробила все, що від тебе потрібне, тепер можеш вільно гуляти.
– Ти у своєму розумі, Ігор? Ти розумієш, як сильно зараз мене ображаєш? Погрався і вистачить, виходить? Всі 25 років нашого спільного життя я була хранителькою нашого вогнища, виховала наших дітей, підтримувала тебе, жодного слова не сказала, коли в тебе був складний період, я підтримувала тебе і оплачувала всі наші витрати. А зараз ти хочеш просто позбутися мене?
– Можеш говорити все, що хочеш, мені все одно на твої почуття. Можливо, це виглядає брутально, але я думаю і про тебе. Якщо ти поїдеш разом зі мною на це свято, ти просто зганьбиш мене своїм зовнішнім виглядом, а я не хочу псувати свою репутацію. Сподіваюся, ти мене почула.
Ми сильно посварилися з чоловіком, але я таки поїхала на ювілей наших друзів, щоправда, окремо від Ігоря. Того вечора я намагалася тримати себе в руках, адже мій чоловік відкрито загравав з іншими дівчатами, які були мало не вдвічі молодші за мене. Було гірко й гидко від того, що Ігореві було начхати, що я за цим спостерігала. Він зустрічався зі мною поглядом і міг навмисно обійняти якусь дівчину, чудово знаючи, що я спостерігаю.
Якоїсь миті я зрозуміла, що більше не можу це терпіти. Мені було погано від того, що Ігор так безсовісно чинив зі мною та нашими друзями. Вони чудово помічали його поведінку і підходили до мене зі співчутливими поглядами. Я не витримала такого сорому і поїхала додому.
Чоловік повернувся додому тільки під ранок, і мені було одночасно прикро, водночас все одно. Вже тоді я зрозуміла, що треба діяти рішуче. Через кілька днів я винайняла квартиру, зібрала свої речі, поки Ігор був на роботі, і поїхала. Я більше не хотіла його бачити.
Коли я розповіла дітям, що сталося, вони повністю підтримали мене, сказавши, що я все зробила правильно. Вони злилися на свого тата, і частково я вважала себе винною, що вони будуть так ставитись до свого батька.
Але навіть мої дорослі діти сказали, що мене це не повинно хвилювати. Головне, що я нарешті подумала про себе і зробила так, як було потрібно.
Перші місяці мені було досить тяжко. Я копалася в собі, вважаючи, що в нашому розриві винна лише я. Я могла краще доглядати чоловіка, краще виглядати, краще піклуватися про нього.
Але потім я почала розуміти, що справа була зовсім не в мені. Я намагалася повернути любов у наші стосунки, намагалася зберегти сім’ю, але чоловікові було байдуже, нехай я навіть стала б найвідомішою моделлю.
Ігореві просто було зручно зі мною, адже я не була скандальною, завжди готувала йому, стежила за будинком, взяла на себе всю відповідальність за виховання наших дітей, не дозволяла собі зайвого, розхвалювала його.
Я кохала його, і тому намагалася подарувати йому затишок та комфорт, але, на жаль, Ігор це не оцінив. Йому потрібна була гарна картинка або нова іграшка, з якою можна було б пограти, як би грубо це не звучало.
Зрештою я вирішила, що мені не варто лежати на ліжку місяцями чи роками, страждаючи по чоловіку, якому було на мене все одно.
– Карино Андріївно, ви виглядаєте уже набагато краще. Навіть очі почали сяяти після того, як ви розійшлися з чоловіком, – сказав мій колега Дмитро.
Я задумливо подивилася на нього, не зреагувавши.
– Ох, вибачте, це було дуже нетактовно з мого боку… Я просто хотів сказати…хотів сказати, що ви добре виглядаєте…а не те, що…Боже, вибачте мені, будь ласка, — завагався Дмитро.
– Ти все ще хочеш сходити зі мною на побачення? — різко та впевнено запитала я.
Дмитро кілька секунд просто дивився на мене, не розуміючи, чи я серйозна.
– Найбільше у світі, — відповів він.
– Тоді забери мене сьогодні о восьмій годині, адресу я скину, — посміхнулася я.
– Буде зроблено, — радісно промовив Дмитро.
Так почалася вже зовсім інша історія, в якій я, нарешті, зрозуміла, як це бути найбажанішою та найулюбленішою жінкою для свого чоловіка.
