Катерина тягла важкий візочок, йдучи вулицею. Ось-ось піде дощ, а в неї навіть парасольки немає. Потрібно було швидше рухатися. Допомогти їй нема кому. Мати працювала у дві зміни, а батька дитини не стало торік. Якби не той нещасний випадок, усе було б інакше. Це сталося вже восени.
Катерина тоді готувалася до весілля. Купила пишну сукню на їхнє одруження із Сашком. Така щаслива ходила… Мати Арина Микитівна теж раділа за свою дочку. Нехай хоч вона живе благополучно. У них із чоловіком не склалося. Той пішов до своєї чергової та так і не повернувся.
— Мамо, а ми всіх гостей із нашого боку покликали? – Запитувала Катерина у матері.
— Так, залишилося тільки тітку Зіну запросити, – зітхала вона. – Ніяк не застану її вдома. Телефоном вона не користується.
– Як же це здорово – виходити заміж за кохану людину! – обійнявши матір, вигукнула Катерина. – Я його так кохаю…
— Ти в мене будеш щасливою. Серцем відчуваю, – погладила їй волосся Арина Микитівна. – Головне, не наврочити це щастя.
Пізніше сталося непередбачене. Зателефонували якісь люди. Сказали, що Сашка не стало в аварії. Якийсь чоловік наїхав на нього. Катерина заливалася гіркими сльозами. Вона ненавиділа себе, ту людину, яка занапастила її щастя, ненавиділа весь світ… Потім почалася депресія, а потім… дізналася, що при надії.
— Ну що, залишатимемо дитинку? – поцікавилася лікарка на прийомі.
— Так-так, – кивнула Катерина. – Звичайно.
– А Ви смілива! Без чоловіка вирішили народжувати.
— Я люблю цю дитину, – відповіла молода жінка. – Розумієте? Люблю…
Тільки рідна мати не зрозуміла її.
— Як же ти його сама роститимеш? – дивувалася Арина Микитівна. – У нього не буде батька.
— Мамо, я люблю цього малюка, 0 відрізала дочка, не бажаючи продовжувати розмову.
Катерина справді твердо настроїлася. Переконати її у протилежному було важко, тому мама більше нічого не казала. За кілька місяців на світ з’явився хлопчик. Назвала Сашком – на честь його тата. Щоправда, Арина Микитівна протестувала. Казала, що не можна називати дітей на честь небіжчика, але Катерина стояла на своєму…
— Може Вам допомогти? – ввічливо запитала якась жінка, відчиняючи двері під’їзду.
– Дякую, – посміхнулася Катерина. – Дуже рада, що є такі добрі люди, як Ви.
Незнайомка допомогла їй завести візок у ліфт. Вони розмовляли.
— Якби трохи пізніше, то Ви точно потрапили б під сильний дощ, – сказала жінка.
— Дякую, – відповіла Катерина, поправивши своєму малюкові шапочку.
Він уже прокинувся і відкривав рот. Саме час поїсти. Жінка представилася Наталією. Казала, що працює десь юристом. Залишила Катерині візитівку.
— Дякую! – відповіла молода мати. – Хотілося б за Вашими послугами звернутись.
Катерина давно хотіла покарати того, хто занапастив її Сашка. Той чоловік так і не потрапив у в’язницю. Кажуть, відбувся легким штрафом. Мовляв, не винний він. Нещасній нареченій було прикро… Все ж таки це несправедливо, коли злочинці на волі ходять. Так думала вона. Вони попрощалися з Наталею, і Катерина покотила візок до своєї квартири.
— Як же ти на тата схожий! – Роздягаючи двомісячного малюка, вигукнула вона вкотре.
Хлопчик справді був схожий на батька. Ті самі ніс, губи, ті ж великі очі. Навіть довга фігурка вимальовувалась татова. Катерина анітрохи не шкодувала, що народила цю дитину. Навпаки, вона відчувала щастя. Їй здавалося, ніби Сашко поряд із нею.
Погодувавши малюка, дівчина поклала його спати. Потім згадала про Наталю. Юрист могла б їй допомогти у її питанні. Звичайно, була потрібна якась сума для цього, але Катерина була готова взяти кредит, аби поставити на цій справі жирну крапку. Вона вирішила набрати номер Наталі.
– Алло! – відповіла та.
— Здрастуйте, – сказала Катерина. – У мене серйозна розмова до Вас. Коли можна підійти?
Наступного дня Наталка запросила дівчину до себе.
— Скажіть, а Олександр не мав ворогів? – Поцікавилася вона.
Катерина сиділа навпроти неї та тримала на руках малюка.
— Не знаю, – знизала вона плечима. – Начебто, не було.
— Треба з’ясувати це питання. Також потрібно знати його оточення. Загалом усі факти. Краще ще…
Наталка раптом зам’ялася.
– Що ще? – Катерина незрозуміло заплескала довгими віями.
Син уже почав прокидатися в неї на руках.
— Ще можна було б познайомитися з тією людиною, яка збила Вашого чоловіка, – продовжила жінка.
– Ні, – засміялася Катерина і закрутила головою. – Цей варіант точно відпадає. Я не робитиму цього.
— Справа ваша, але цим способом ми могли швидше дізнатися, що і як, – зітхнула Наталка. – Дізнавшись цього типа ближче, нам представився б шанс покарати його, як Ви і хотіли б.
Катерина повернулася сама не своя. Навіщо їй зближатися зі злочинцем? Маленький Сашко заснув у ліжечку, а вона почала перебирати у голові всіх близьких родичів Сашка. Ні, він не мав ворогів. З близькими – відносини мирні, спокійні. Нікому не треба було позбуватися його.
Спадщини теж ніякої. Молодий хлопець, якому жити та жити… Мама прийшла пізно. Арина Микитівна завжди так поверталася. Сьогодні знову багато роботи. На той час Катерина вже поклала синочка і теж лягла. Щовечора вона лягала з думкою, що треба довести провину того водія.
Мати відмовляла її від цієї ідеї. Мовляв, навіщо витрачати сили та час, коли коханої людини більше немає. Проте Катерина була наполеглива. Якщо почала, то доведе цю справу до кінця. З тим типом вона була знайома. Біля поліцейської дільниці його вперше побачила. Навіть знала його адресу.
Якось приходила до нього. Це було на останньому місяці вагітності. Сусіди сказали, що Павла немає вдома. Так звали винуватця аварії. Потім не було часу з ним розбиратися. Пологи, клопіт і таке інше. Вранці Арина Микитівна обурено сказала дочці після того, як та зізналася, що зустріла Наталю:
— Ти знову взялася за своє? Кидай займатися дурницями. Подумай про Сашка краще. Що буде, якщо в тебе молока не стане? Кого потім звинувачуватимеш? Хлопчик зараз тебе потребує, а ти по юристам бігаєш.
– Але, мамо! Я це роблю заради нас, заради мого сина, заради Сашка, який зараз на небі. Зрозумій, мені це дуже важливо. Як би ти вчинила на моєму місці?
— Я все забула б! – Відрізала мати і пішла до себе, так і не добившись згоди з боку Катерина
Дочка посміхнулася їй услід.
— Забула б вона, – тихо сказала Катерина. – А я не забуду…
Вона повернулася до себе в спальню і заснула. Поруч тихо сопів її маленький син. Зовсім ще не розуміє, які події крутяться навколо нього. Минув тиждень, перш ніж молода мама наважилася піти до цього Павла. Зібравши дитину, вона вирушила до нього. На її подив, чоловік був удома.
— Я по ділу, – сказала вона, коли він відчинив двері своєї квартири. – Чула, Ви продаєте пральну машину? Мені якраз потрібна така.
Катерина навмисне вигадала цей привід, щоб якось познайомитися з Павлом.
— Я нічого не продаю, дівчино. Ви помилились! – кинув він і хотів було зачинити двері але Катерина висунула ногу вперед.
— Що вам від мене треба? – Закотив очі чоловік. – Все, що я продаю, це старий телевізор та навушники.
– О! – Вигукнула молода гостя. – Навушники – це те, що мені якраз потрібно. Скільки коштують?
Він назвав ціну.
– Іде! – Усміхнулася вона, віддавши Павлу потрібну суму.
Той виніс навушники.
— Ви не розумієте, як мені були потрібні саме такі навушники, ще й за такою смішною ціною! – зрадовано промовила вона. – Річ у тім, що у мене маленька дитина, як бачите. Я не хочу його будити, коли він спить. Тепер маю можливість послухати музику!
Павло знизав плечима, а потім відповів:
— Яку дурницю я чую від недосвідченої мами. Коли Ваша дитина спить, Ви не повинні нічого слухати, інакше малюк прокинеться та накричить грижу.
– Дякую! – подякувала вона за пораду, вирішивши з ним не сперечатися.
Незабаром вона вийшла з під’їзду, радіючи, що їй удалося встановити з чоловіком хоч якийсь контакт. Справа за майбутнім. Хоча в душі їй було неприємно спілкуватися з ним. Одразу наринули минулі почуття, емоції. Краще б вона не приходила сюди. Ця думка зараз спала на думку Катерині.
Надворі було сонячно, і молода матуся пішла гуляти з маленьким Сашком на дитячий майданчик. Колись з батьком її дитини вони мріяли, що ось так ітимуть вулицею… Катерині раптом стало сумно від цієї думки. Ні, вона не може залишити злочин Павла. Потрібно обов’язково його покарати.
Сашко тихо спав у колясці, а його мама продовжувала думати про те, як вона розбереться із цим типом. Вдома вона розгорнула навушники і відразу поклала їх назад. Навіщо їй вони… Через них вона не почує плача свого маленького. Звичайно, вона не така легковажна, як про неї подумав Павло.
Катерина поклала навушники назад у сумку. Наступного дня вона відвідала власника вчорашньої покупки. Він відкрив не одразу. Побачивши через поріг Катерину, чоловік дуже здивувався.
– Навушники працюють через раз, – простягнувши пристрій, заявила вона невдоволено. – Чи можна повернути мені свої гроші назад?
— Тобто як це не працюють? Я перевіряв. Все чудово, – відповів він.
— Ви не дочули. Я говорю правду, – наполягала дівчина.
— Так-так, – закивав Павло. – Я зараз винесу гроші.
Він зник за дверима, а потім вийшов.
— Мене Катериною звуть, – вирішила познайомитись із ним вона. – А Вас?
– Павло, – розгубився він.
– Вибачте за занепокоєння, – Катерина намагалася щиро посміхатися, щоб той нічого не запідозрив.
— Ні, це Ви вибачте, – махнув головою чоловік. – Може, пройдете?
Вона не чекала такої пропозиції.
— Але ж я з дитиною. Ми не заважатимемо Вам? – Запитала дівчина.
– Що Ви! Він у Вас такий крихітний. Давайте допоможу з візочком.
Павло виявився дуже гостинною людиною. У його помешканні нікого більше не було. Тільки він та Катерина з малюком.
– Ви знаєте, а моя колишня мені не народила, – зізнався чоловік, наливаючи чай у чашки. – Їй би тільки по ресторанах бігати. Любителька легкого життя.
Катерина посміхнулася. Ще б у цього негідника була гарна дружина. Такий тільки подібних і гідний. Так думала вона, спостерігаючи за метушливим по кухні господарем.
— Вам із медом чи варенням? – поцікавився Павло.
Вона сказала, що любить і те, й інше. Здавалося, чоловік був такий радий гості, що ладен був дістати їй з неба зірку. У Катерини тепер не було жодних сумнівів: Павлу вона сподобалася. Головне, не прогаяти момент помститися йому за її зламане щастя.
– А чому Ви розійшлися з колишньою? – Запитала його гостя.
— Довга історія… Колись розповім, – промимрив він.
Катерина мало не поперхнулася бутербродом. Невже ця людина, побачивши її лише кілька разів, розраховує на довгі стосунки? Але вона промовчала. Іноді чоловіки закохуються із першого погляду. Павло трохи розповів про себе. Хвалився чудовою роботою.
Сам досяг непоганих результатів у продажу товару через інтернет-магазин. В нього вже свої клієнти, репутація. Катерина, слухаючи його, хитала головою. Незабаром вона пішла. Павло провів її до парку. Подякував, що вона прийшла. Говорив, що в нього рідко бувають гості, адже він зайнятий весь час.
Йому не до спілкування. Вони попрощалися. Чомусь Катерині захотілося озирнутися назад. Вона не розуміла, що такого сколихнуло в ній. Чим притягнула її ця людина, яку вона вважала нікчемою… Ніби нічого такого в ньому не було. Звичайна зовнішність. Не високий, але й не низький.
Обличчя в прищах. Стрижка як у багатьох чоловіків. Та й манера говорити – найпростіша. Таких чоловіків повно скрізь. Катерина спіймала себе на думці, що вона закохалася. Невже таке можливе… Навіть не вірилося. Наталці вона не стала нічого пояснювати. Це її особиста справа.
Увечері, уклавши сина, молода матуся довго дивилася у вікно. Поруч із будинком гасали діти, метушливо поверталися з роботи мешканці, самотньо бродили люди похилого віку. Погляд Катерини впав на двох голубів, що опустилися на гілку дерева. Вони дружно про щось буркували.
Дівчина посміхнулася. «Все, як у людей… І життя таке саме, коротке», – подумала вона, милуючись парочкою пернатих. Вона знову згадала про своє весілля, якого не було. Колись вони із Сашком у день урочистості планували запустити у небо двох голубів. Символ благополуччя, добра, миру.
Катерина важко зітхнула. Тільки зараз вона чомусь не звинувачувала Павла, як це було раніше. Чи вона справді закохалася… Вона нічого не розуміла. Катерина матері не сказала про те, що познайомилася з Павлом ближче. Наступного дня їй на телефон надійшло повідомлення: “З тобою дуже цікаво. Коли ще зустрінемося?».
Затиснувши в руках мобільний, молода панночка тріумфувала. Потім раптом осіклася: «Господи, це злочинець…». Її почуття змішалися. На душі стало гірко. Катерині здавалося, вона зраджує Сашка, а потім почалися побачення, поїздки за місто на пікнік, квіти, прогулянки під нічним небом.
Павла не бентежила присутність малюка у його житті. Він навіть проговорився, що в майбутньому хотів би трьох дітей, якщо його дружина не проти. Катерина вже так закохалася, що готова була за цим чоловіком хоч на край світу, а він закохався у неї.
Їхні почуття одне до одного все міцнішали. Маленького Сашка чоловік вважав за свого сина. Навіть рідним та друзям сказав, що це його дитина. Згодом Катерина заявила мамі, що переїжджає жити до Павла. Зрозуміло, малюка вона взяла з собою. Якось Катерина пішла з дому.
Треба було купити дитяче харчування. Сашко був на роботі того дня. Взявши суміші, дівчина акуратно поклала їх у візочок та попрямувала додому. Вона йшла і раділа сонечку, ясному небу над головою.
Здавалося, все життя попереду, а про її покійного нареченого вже не хотілося думати. Штовхнувши двері квартири, молода жінка дуже здивувалася. На неї дивилася незнайома особа тридцяти років.
– Ви хто? – Здивувалася Катерина.
Маля вже прокинулося і починало плакати.
– Я хто? Це ти мені краще скажи, хто ти така, і що робиш тут, у моїй квартирі? – Збунтувалася дама. – Якщо конкретніше, люба, я – Оксана, дружина Павла. Попрошу негайно покинути приміщення. Інакше мені доведеться викликати поліцію.
— Та викликайте, кого хочете! – кинула їй Катерина, взявши на руки дитину, що прокинулася. – Ми з Павлом давно разом, і він не вижене мене звідси.
Оксана посміхнулася:
— Ще як вижене! Він давно хотів зі мною помиритись, от я й приїхала, а ти забирайся. І забери свого крикуна. У мене голова болить через нього.
— Дитина ні до чого, – відповіла їй Катерина. – Зрештою, Ви самі сюди прийшли, не спитавши дозволу. Даремно Ви це затіяли.
Катерина і не збиралася нікуди йти. Перепеленавши дитину, вона нагодувала його. Оксана ходила з кута в куток і голосила, як їй не пощастило сьогодні. Павло повернувся за 40 хвилин.
— Що тут діється? – насупився він, подивившись на Оксану.
– Любий, це ти мені поясни, що сталося, поки мене не було? – Заверещала вона.
– Послухай. Ми давно розлучилися. Ти даремно затіяла все це, – серйозно промовив чоловік. – Тобі краще піти. Тим більше, ми майже розлучені.
– Ти при своєму розумі?! – дивилася на нього колишня дружина. – Сам мене кликав, а тепер проганяєш?
– Ніколи я тебе не кликав! – промовив Павло більш грізним тоном. – Негайно йди звідси, або я викличу поліцію
Жінка кинулася за своєю сумочкою, а потім замахнулася на нього. Він устиг схопити її руку.
— Ти не мусиш повертатися! – Заявив він і силою виштовхнув колишню з квартири та закрив двері. – Яка вперта! – буркнув він. – Їй кажуть: йди, а вона ні в яку! Після того випадку я на неї взагалі не можу дивитися.
– Після якого, Павле? – перепитала Катерина.
– Після того, як я через неї на людину наїхав.
– На людину?! – Здивовано вигукнула дівчина.
— Так, це було торік. Ми тоді разом вели машину. Вона пересіла за кермо. Загалом, та людина…, – Павло зам’явся. – Тієї людини не стало через мою недолугу дружину.
— А чому її не посадили? – очі Катерини все більше округлялися.
– Тому що вона купила довідку від психіатра. Так, вона стояла в нього на обліку на той час. Те, що за кермом сиділа вона, підтвердили очевидці, які знайшлися згодом.
Катерина уважно слухала його, а потім сказала:
— Знаєш, тим загиблим був мій наречений. Сашко – його син.
Павло завмер здивований.
— І ти весь час про це мовчала? – промовив він, дивлячись на неї широко розплющеними очима.
– Вибач. Я не хотіла говорити. Так, я вчинила підло тоді з цими навушниками. Так, моя покупка була приводом, а потім … потім я закохалася в тебе.
Павло відвернувся.
— Ти ж тепер не пробачиш мені, так? – Катерині стало погано.
Вона пройшла до кімнати, взяла дитину на руки та зі сльозами пішла з квартири. Вона йшла тротуаром і плакала, навіть не витираючи мокрі очі. Все ясно, як білий день… Павло ніколи її не пробачить… Маленький син теж заплакав.
Катерина побачила недалеко лавочку у сквері та пішла туди. Сумне видовище. Мама та її дитина плакали навзрид. Напевно, вони так би й ревли, якби чиясь рука не опустилася на плече молодої жінки. Вона повернула голову і побачила Павло.
– Не треба, – почав він.
— Не треба було нам зустрічатися? Ти це мені прийшов сказати? – схлипувала Катерина.
— Не треба йти від мене, дурненька, – усміхнувся чоловік, взявши з її рук синочка. – У нас все буде добре, от побачиш!
– Правда? – Вона витерла сльози долонею.
– Правда, моя гарна! – промовив Павло.
Вони вийшли з парку, тримаючись за руки. Пізніше пішли разом до могили Олександра та поклали квіти до пам’ятника. З того часу Павло та Катерина не розлучалися.
