-Ось же примудрилася закохатися в одруженого! — з докором сказала мама. — Ось тепер сиди 14 лютого сама.
-Мамо, ну що ти за людина? — засмутилася Катя. — Я й так почуваюся не дуже зручно. А ти ще й постійно підливаєш олії у вогонь!
-Ой, подивіться на неї, вона почувається незручно! – Света навіть руки в боки вперла, щоб сповна висловити своє обурення. – Я взагалі дивуюся, як ти до цього додумалася! Я тебе виховувала порядною людиною. А ти? Що ти твориш! Їй незручно, погляньте! У тебе немає совісті!
-Ось як? – підхопилася Катя зі стільця.
Вона гнівно подивилася на матір. Та прибрала руки від боків і продовжила міксером вимішувати тісто для бісквіта.
Світлана любила приймати несподівані рішення і відразу ж їх реалізовувати. Наприклад, сьогодні їй раптом «несподівано» спало на думку спекти бісквіт у формі серця і зробити до нього червону глазур.
-Люба, а що ж у цьому несподіваного? – здивувався Дмитро, її чоловік і батько Каті за сумісництвом. – Сьогодні день закоханих. Сердечка всюди — на картоні, у квітах, і на кухні теж.
— Несподіванка в тому, що я не печу ніяких тортів у формі сердечок! А сьогодні мені раптом захотілося.
— Старієш, матір… — глузливо зітхнув Дмитро.
— Що? — ахнула вона.
Чоловік вирішив відступити. Спочатку з кухні, а потім і з квартири. І ось, у Свети з дочкою відбулася неприємна розмова з приводу особистого життя молодшої Березюк. А батько сімейства ще й не знає, як низько впала Катерина!
-Не підскакуй мені тут! – відрізала Света. – Краще допоможи глазур зварити. І барвник не забудь! Мені набридли розмови про твого одруженого Максима. Мені огидно, ось і все!
– Та він не зовсім одружений… – звично завелася Катя.
Максим офіційно розлучився з дружиною — це знали всі! Весь колектив — Максим був керівником філії в компанії. Півтора року тому вони з дружиною розлучилися, і він виїхав від неї.
Вже після розлучення купив собі квартиру. Але тут син Максима, Вадик, який щойно вступив у непростий пубертатний вік, почав не на жарт бешкетувати, засмучений відходом батька.
Мати Вадика, Наталя, не могла впоратися з розлюченим підлітком і звернулася до колишнього. Однак лекції на тему пристойної поведінки від тата, що приїжджав, нічого не дали. Максим і Наталя вирішили знову зійтися, поки син не перейде в більш розсудливу фазу.
Батько повернувся додому і почав позитивно впливати на Вадика, хоча особливо й не довелося. Зрадівши поверненню Максима, Вадик і сам одразу заспокоївся. Перестав грубіянити вдома, почав допомагати. І зі школи стало надходити набагато менше скарг.
Максим розумів, що варто йому піти, і все може повторитися. Та й приходити додому, коли на тебе чекає гаряча вечеря, набагато приємніше, ніж коли не чекає.
Підписувати шлюбний контракт вони знову не стали, а у Максима з’явилося право на розпусту і чудова історія для коханок. Поки що піти від дружини ніяк не можна, а то син дограється.
Катя все це сто разів пояснювала мамі. Пояснила і в сто перший.
-Ну припустимо! – сказала Света, ставлячи тісто в духовку. – Але він тебе сьогодні кудись запросив?
-Ні!
-Так ось і роби висновки! І 8 березня одна сидітимеш. І в Новий рік. Що б там не було на папері, а живе твій Максим з дружиною цілком повноцінно. І спить з нею!
-Ну ні! — обурилася Катя.
-Ага!
Тут одночасно сталося дві події. Додому повернувся Дмитро з букетиком із семи троянд. Щоб привітати кохану дружину. Дмитро й впустив у під’їзд, а потім і в квартиру кур’єра. У кур’єра в одній руці був величезний букет, а в іншій — кошик.
-У тридцять другу! — пробурмотів кур’єр.
-Дами! Я не знаю, кому це! – дещо ображено вигукнув Дмитро в бік кухні.
Звідти визирнула Света.
-Ну, точно не мені! Іди! Там, бачиш, вирішили від тебе відкупитися.
Катя побачила подарунки та листівку у формі сердечка, яка затишно лежала в кошику на цукерках та фруктах. Промайнула шалена надія, що Максим її все-таки кудись запросив. Але там була стандартна фраза про кохання та підпис: «Максим», але не його почерком.
-Дякую! — хлипнула носом Катя.
Кур’єра вже не було. Вона не помітила, як він пішов. Катя взяла свої подарунки й потягла до кімнати.
-Хто ж у нас такий щедрий? — незадоволеним тоном запитав батько.
Вийшла Света, забрала у чоловіка сім трояндочок, поцілувала його в щоку і сказала:
-Ой, та не переймайся! Ну, там до неї залицяється один…
-А де ж він сам?
-У відрядженні!
-У день закоханих?
-А що, це якесь офіційне свято? Дмитре, дякую тобі за чудовий букет!
-Угу! Чудовий я щойно бачив. Та ми всі його бачили! Катя, а що ти його в кімнату понесла? Ти його в ванну відразу неси!
-Та яка там ванна, Дмитре! – заперечила Света. – Там звичайного відра вистачить.
-Помийного, – тихо сказав Діма.
Света почула і розреготалася. З кімнати визирнула Катя. Очі червоні. Або плакала, або збиралася.
-Мене обговорюєте?
-Не вигадуй! – сказала мама.
-Тебе! – заявив тато. – Чому тут немає самого дарувальника? Чому ти так поспішно забрала подарунки? Чому в тебе очі на мокрому місці? Я хочу знати!
-Ти серйозно, чи що? — нахмурилася Света. — Що на тебе найшло? Не псуй свято!
-Але ж я бачу, щось не так. Вона не розповідала, що в неї є хлопець. А тепер, на День Валентина, їй приносять дорогі подарунки, а принцеса плаче!
-Я не плачу!
-Не забувай, з ким ти говориш! — прикрикнув батько.
Діма все життя працював оперативником. Зараз, на пенсії, підробляв адвокатом у цивільних справах у конторі свого старого армійського друга. Дмитро був дуже уважним до деталей. І зараз він відчував себе обдуреним!
Щось відбувається за його спиною, і почалося це, здається, не вчора. А його водять за ніс, приховують щось не надто пристойне, судячи з усього.
-Ти що, зустрічаєшся з одруженим? – висловив Дмитро припущення.
Обидві його прекрасні жінки одразу ж почали перебиваючи одна одну кричати, що «звичайно, ні!» і «як ти міг таке подумати!»
-Ясно. Прекрасний День Святого Валентина! Мене тримають вдома за дурня.
Дмитро роззувся, зняв куртку і пішов у кімнату. Світлана подивилася на Катю і похитала головою. Потім понесла свій букет на кухню, ставити у вазу. Мигцем глянула на годинник — що там із бісквітним серцем? Ще не готово? Звідки у них вдома взагалі форма серця? Але добре, що вона є.
Максим з самого ранку був похмуріший за хмару. Вчора він подбав про те, щоб Каті 14 лютого, рано-вранці, привезли від нього подарунки. Великий букет квітів і кошик із цукерками та фруктами.
А зараз Максу раптом здалося, що це виглядає як насмішка. Надіслав подарунки, а сам не прийшов. Жах.
-Що з тобою? — запитала дружина.
Колишня дружина.
-Де Вадик? — запитав Максим.
Тепер він завжди про нього питав. Турбувався.
-Вадик пішов гуляти з Євою.
-Кошмар! Хто так називає дітей?
-Та що тут кошмарного? Ім’я як ім’я. Я питаю, чому ти метаєшся, як тигр у клітці?
Макс перестав дивитися на вулицю крізь фіранки і повернувся до Наталі:
-Я можу тобі сказати, як є?
-Ну звичайно! Ми ж родичі!
-Я закохався.
Наталя сумно кивнула. Мовляв, щось на зразок цього вона й підозрювала.
-Я сам не очікував. Ми з тобою все вирішили, що стосується особистого життя. І я зустрічався без зобов’язань. І всіх це влаштовувало. Але Катя… вона особлива.
-Та сама?
-Зараз мені здається, що так. Я не знаю. Наталко, чому все так складно? Навіщо ми взагалі розійшлися?
-Ось бачиш! Тепер ти скажеш, що це я винна у твоїх стражданнях. Якби не розійшлися, то ти б зараз не закохався і не мучився б. Так?
-Та нісенітниця, звичайно! Ніхто не винен.
Наталя присіла на диван.
Вони розійшлися, бо кохання минуло. І жили б нормально окремо, якби Вадик не влаштовував їм концерти. Вони так боялися його втратити, що знову з’їхалися. Живуть, як друзі, а для сина й сторонніх — сім’я. Але повернути вже нічого не можна.
-Ти б хотів поїхати до неї? Але думаєш, що люди скажуть? Що скаже наш син?
-Ти така розумна, Наталко. Іноді навіть страшно!
-Слухай, ти просто поїдь, і все. Якщо подзвонять твої чи мої батьки, я щось вигадаю.
-Та вони, швидше за все, на мобільний подзвонять. Або ні. Навіщо їм дзвонити? Адже не Новий рік!
-Макс, перестань себе вмовляти. Хочеш до неї — їдь. І Вадик, бачиш, як вдало пішов. Точно до вечора!
-А ти? — запитав Максим.
-А я піду в СПА! У мене давно куплений сертифікат без дати. Відпочину як слід.
Макс, перед тим, як піти, заглянув у кімнату:
-Наталка! Ти моя валентинка. Назавжди!
-Іди вже! – розреготалася вона. – Тільки пам’ятай! З монстром Вадиком я одна не впораюся!
-Своїх не кидаємо! – запевнив Максим і побіг.
Радісний побіг. У передчутті. Закохався — пощастило. Наталя ,поки що ,таким не могла похвалитися. Ну нічого! СПА теж непогано.
Катя прийшла до тата, щоб розповісти йому слізливу історію про благородного Максима, який не йде з сім’ї, хоча вже розлучився з дружиною, щоб бути поруч зі своїм сином.
-Нічого не хочу слухати! — заявив Діма.
-Чому? — засмутилася Катя.
-Та тому, що це — не моя справа! Ти доросла. Тобі вирішувати, з ким зустрічатися. Я просто не розумію, чому ти мені брешеш?
-Та я не брешу!
-Ну, щось приховуєш! Я думав, що у нас хороші довірчі стосунки! А ти…
-Ну ось я ж прийшла, щоб усе розповісти!
-Та не треба розповідати все! Але й приховувати нічого не потрібно.
-Цікаво! — глузливо пробурмотіла Катя. — Ти собі суперечиш. Тобі так не здається?
Дмитро замислився. Можливо, він і заперечував. Просто його честь відставного майора поліції сьогодні була заплямована тим, який скромний букет він подарував своїй дружині. Скромний на тлі того іншого букета.
Тому Дмитро й розлютився, звідти все й пішло. І хоч Діма не схвалював жодних зрад, але говорив правду: лізти в чуже ліжко, навіть якщо йдеться про власну дочку — це останнє, що можна зробити! Нехай зустрічається з ким хоче. Але батька за дурня вважати не треба!
-Ви чого тут? – заглянула Света. – Ідіть подивіться на мій шедевр.
Серце в червоній глазурі вийшло гарним. Але від споглядання краси родину відвернув дзвінок у двері.
-Ти когось чекаєш? – здивувалася Света, незрозуміло до кого звертаючись.
-Ні! — хором відповіли Дмитро з Катею.
Дмитро відчинив двері й побачив симпатичного чоловіка років тридцяти п’яти.
-Вітаю! — він трохи зади.ався, мабуть, біг сходами. — А Катя вдома?
-Та ось же вона! — сказав Діма, вказуючи за себе.
-Вибачте! Я просто хвилююся…
-Макс?! — вигукнула вражена Катя.
-Макс? — здивувалася Света. — Серйозно, чи що?
Діма відвів дружину на кухню, хоч вона й пручалася.
-Нехай поговорять! – прошипів він.
-А ми що будемо робити тут?
-Не знаю… давай торт їсти?
-Ні! Він такий гарний! Не дам різати мій торт!
-Ну сфотографуй його! Потім будемо їсти.
-Точно! – Света кинулася до дверей.
-Куди? Стоп! – Дмитро перехопив дружину.
-Так, за телефоном. Він у кімнаті.
Діма не пустив Свету. Він сфотографував торт на свій телефон, а потім безжально розрізав гарне серце. Света лише зітхнула. Їй було так цікаво, що там… за дверима.
А там Максим з Катериною усамітнилися в її кімнаті й цілувалися. Вона не могла повірити, що він прийшов. Він не міг повірити, що зважився. Цілував свою Катю й танув від щастя.
-Ти назовсім прийшов? – запитала вона.
Він похитав головою.
— На жаль, ні. Подумаємо. Як вирішити це питання. Може, Вадика нарешті відведемо до психолога — не знаю. Знаю, що сьогодні — наш день. І я проведу його з тобою. Поїхали?
— Куди?
— У ресторан. Потім до мене.
До нього — це в його власну, холостяцьку квартиру.
У машині вона раптом сказала:
-Слухай! А давай потім, ну, після всього, спечемо у тебе вдома торт. У формі серця. З червоною глазур’ю. Давай, га?
-Ну давай, звичайно! — з нею Максим був готовий на все. – Але з чого це раптом?
-Не знаю! – посміхнулася Катя. – Просто захотілося!
