Утім, спершу вона особливо не шкодувала про своє поспішне рішення – Ілля здавався ґрунтовним хлопцем, з хорошою традиційною сільською закваскою. У них навіть було щось на кшталт сімейної династії – всі займалися ковальською справою.
Ось і Ілля, успадкувавши від діда частину грошей та інструменту, викупив хату в приватному секторі й почав працювати з ранку до ночі. А Катю підкорив тим, що буквально швидко-швидко освідчився – мовляв, чого це ми будемо тягнути? Будемо як серйозні люди – законний шлюб, як годиться. Катя не змогла встояти.
Хоча роботи по господарству для неї виявилося вище даху – але ж скоро один за одним на світ з’явилися їхні двоє синів – вона не нарікала і теж працювала з ранку до ночі.
Так минуло кілька років. І тут Катя почала помічати недобре. Воно-то, звісно, Ілля начебто кує, аж душа співає, цілими днями й ночами безперервно, але якось до неї охолов. А незабаром найняв пару підмайстрів – Івана і Данила – скинув на них солідний шматок найбруднішої і найважчої роботи. І став пропадати то з друзями, то взагалі невідомо де.
Хоч Ілля і був старший за Катю на 5 років, але після 30-ти з нього несподівано поперло хлоп’яцтво. Він почав постійно вплутуватися в якісь історії – то раптово через дрібниці посвариться з багаторічними замовниками, то позичить у всіх сусідів на вулиці грошей і не поспішає віддавати, то ще якась напасть… Через його характер їхня з Катею сім’я постійно жила як на вулкані.
Далі – більше. Ілля раптово полюбив кількаденні поїздки з друзями – то на риболовлю, то на полювання, то просто походи в ресторани.
«Як ти міг витратити останні гроші на ресторан? Нам ще тиждень до того, як замовники заплатять за твої вироби ковані? Що їстимуть твої діти? Про це ти подумав?», – одного разу не витримала Катя.
Той у відповідь скипів.
«А ти про мене подумала? У мене нервова робота, невже я іноді не маю права розслабитися як справжній мужик? Іди мий посуд і витирай пилюку», – кричав він.
Катя наївно вважала, що з часом чоловік стане розсудливим і візьметься за голову – як то кажуть, бійся бажань, вони здійснюються. Одного разу влітку Оксана поїхала відвозити дітей у село до бабусі з дідусем на літо. Випадково дісталася додому раніше очікуваного – і на власні очі побачила, як чоловік зраджує їй із Оксаною на прізвисько Голова – ту так прозвали, бо вона була онукою голови сільради рідного села Іллі.
Скандал був вселенського масштабу. Катя та Ілля наговорили такого, що навіть через багато років їй ніяково було згадувати.
Потім було багатомісячне і важке розлучення – Ілля на суді всіляко прибіднявся і просив призначити аліменти йому поменше. І норовив не віддавати нічого Каті зі спільно нажитого. Щоправда, суддя попалася розуміюча і планам його здійснитися не дала.
Аліменти, щоправда, Ілля толком так платити й не почав, а невдовзі взагалі зі своєю Головою поїхав кудись за тридев’ять земель – там його не могли дістати виконавчі листи.
Почалися в Каті по-справжньому важкі часи. Але вона не сумувала і вгризлася в проблеми повністю – добре, що родичі Іллі виявилися порядними і допомагали з хлопчаками.
Одного разу Катя, вся затуркана після роботи, йшла додому з важкими сумками. І раптом почула радісний басовитий гавкіт і не менш радісний чоловічий голос: «Нурік, знайшовся. Навіщо ти втік, дурненький?».
Катя акуратно зазирнула за ріг – і побачила кремезного симпатичного чоловіка і здоровенного пса-алабая, який стрибав на нього і норовив постійно лизнути в обличчя.
«Чоловіче, у Вас усе гаразд?», – акуратно запитала Катя.
«Так-так, просто чудово. Просто Нурік, пустун, вискочив за огорожу і побіг гуляти. Ви не бійтеся – він щеня ще, мухи не скривдить. А Ви – любите песиків?», – радісно сказав чоловік.
«Щеня» (на вигляд кілограм 60 уже, не менше) у цей час упало на землю, підставило пузо господаря і негайно смикнуло задньою лапою, вимагаючи сеансу чухання.
Слово за слово, так і познайомилися. Чоловіка звали Петро – він тільки нещодавно переїхав у їхнє містечко після важкого розлучення, тут йому тітонька заповідала цілком пристойний будинок. І жив він, виявляється, зовсім неподалік.
Загалом, потроху у них закрутилося – Катя обожнювала собак, особливо великих, бо її тато в селі псарню тримав. Але коли жила з Іллею, то він їй псів забороняв заводити. А тут уже відірвалася на повну – і синам її дуже песики сподобалися.
Але головне, Петро виявився надзвичайно відповідальною і люблячою людиною – і синочків її полюбив як рідних, і дбав про них усіляко.
Незабаром Петро покликав Катю заміж – і та радісно погодилася. Жартувала правда – мовляв, гоп-стоп, я підійшла з-за рогу на собачий гавкіт і ось так знайшла своє кохання. Живуть вони тепер всі разом — квіточки вирощують (тільки слідити треба, щоб Нурік чи хтось з його нащадків їх не потовк).
