Коли Настя зібралася виходити заміж, вона дуже боялася, що не сподобається Вірі Трохимівні – матері свого чоловіка – Артема. Дівчина начиталася в Інтернеті жахливих історій, як свекрухи буквально гноблять бідних наречених і намагаються щосили розлучити подружжя.
Але Віра Трохимівна просто на весіллі назвала її донечкою і сказала, що не може намилуватися на молодих:
– Яка пара, ні, ну яка чудова пара! – раз у раз повторювала вона.
Настя була дуже рада такому гарному ставленню з боку Віри Трохимівни і не зовсім зрозуміла, що мали на увазі її батьки, коли після весілля попросили її не дуже вірити словам свекрухи, а краще придивитися до того, що вона буде робити.
Настя, звісно, пообіцяла мамі й татові дослухатися до їхніх порад, але майже одразу забула про це, тим паче, що після весілля родичі Артема одразу поїхали до себе в село, й батьки Насті теж поспішили додому – вони мали доволі пристойне господарство, та ще й до нього ось-ось мали привезти й установити нове обладнання для сироваріння.
Настя та Артем жили у двокімнатній квартирі, яку її батьки купили вже давно. Спочатку в ній жив її старший брат, поки навчався в університеті, а коли він поїхав у столицю, квартира два роки пустувала. Потім Настя вступила вчитися і жила в ній чотири роки, і ось тепер вона житиме тут зі своїм чоловіком.
Артем закінчив університет минулого року і вже працював, а Насті залишалося відучитися останній рік, але вона вже знайшла собі підробіток на півставки.
Весілля вони зіграли в жовтні, два місяці звикали до нового статусу подружжя, а за три дні до Нового року Артему зателефонувала мати:
– Синку, ми до вас у гості збираємося на три-чотири дні. У нас у селі у свято нудно – тільки й радості, що ялинку біля сільради встановлять та гірку для дітлахів зроблять. А ми хочемо і ошатним містом погуляти, і на розпродажі зазирнути.
Настя цій звістці не те щоб не зраділа, просто в неї на довгі вихідні були свої плани. По-перше, вона звикла проводити Новий рік зі своєю сім’єю. Настя не обговорювала це питання з Артемом, але чомусь вирішила, що він поїде з нею.
По-друге, вона планувала в тиші попрацювати над дипломом. Він був уже готовий, але треба було ще раз прочитати, перевірити логічний зв’язок глав, уточнити посилання. У батьківському домі для цього були всі умови.
– Усього три дні,кохана! А потім до твоїх поїдемо. Твій батько обіцяв мені новий цех показати, а ти можеш скільки завгодно зі своїм дипломом сидіти – я тобі заважати не стану, – умовляв дружину Артем.
А чого вмовляти-то було: Віра Трохимівна ні дозволу, ні згоди не питала, просто ставила перед фактом. Довелося змінювати плани і закуповувати продукти на новорічний стіл. Добре ще, що Настя заздалегідь подбала про те, щоб купити подарунки всім родичам.
Гості приїхали тридцятого грудня до обіду. Відчинивши двері, Настя від несподіванки навіть похитнулася: перед нею стояли не тільки свекор зі свекрухою, на яких вони чекали, а й старша сестра Артема, її чоловік і двоє їхніх дітей – хлопчики чотирьох і шести років.
Весь цей натовп насилу помістився в невеликому коридорі, а коли вони роздяглися, то вішалка впала під вагою їхніх курток, дублянок і пуховиків.
– Куди ми їх усіх спати покладемо? – здивовано запитала Настя в Артема, коли гості пройшли в кімнату. Вони планували покласти батьків на диван у другій кімнаті. Але ще чотирьох спальних місць у їхній квартирі не знайти.
– Про що шепочетесь? – заглянула в передпокій Віра Трохимівна.
– Та думаємо, як нам усіх на ніч розмістити, – відповів Артем.
– А чого думати-то? Ми з батьком у вашій спальні ляжемо – у нас спини старі, нам хороший матрац потрібен. Альбіна з Мишком – на дивані спатимуть. Малого Єгорку вони до себе візьмуть – він часто з ними спить, а Микиті складемо два крісла, ніжки зв’яжемо, щоб не роз’їхалися, – ось тобі й ліжко.
– А ми? – запитав Артем.
– А ви ж господарі – на жердинці поспите, – засміялася свекруха. – Та жартую я! У кухні на підлозі ковдру ватяну кинете – ось вам і ліжко.
– Якби вона в нас була, ця ватяна ковдра! – сказав Артем.
– А що ж ви такі незапасливі? У мене ось у коморі цих ковдр штук п’ять. Я якось вам парочку привезу.
– Ні, не треба, Віро Трохимівно, не привозьте, не треба. Нам і покласти-то їх нікуди, – злякалася Настя.
– Почекай, Насте, у мене є ідея.
Він поговорив телефоном і пішов. Повернувся за годину і втягнув у квартиру дві дитячі розкладачки та сумку, в якій був надувний матрац із насосом. Не роздягаючись, переговорив про щось із дружиною і знову пішов. Але повернувся швидше. Цього разу він приніс дві упаковки з подушками і два пледи.
Настя тим часом накривала на стіл. Михайло клацав пультом, намагаючись знайти цікавий канал, Альбіна розмовляла телефоном із подружкою. Проходячи повз неї з салатниками в обох руках, Настя почула фразу:
– Не знаю, плануємо до сьомого-восьмого січня тут побути.
“А як же три-чотири дні, про які свекруха Артему говорила?” -подумала Настя і вирішила уточнити цю інформацію в чоловіка.
– Мати спочатку про три дні говорила, а коли вже приїхали, повідомила, що на тиждень, я просто не встиг тобі сказати.
Нарешті всі сіли за стіл. Віра Трохимівна спробувала все, що приготувала Настя. Свекруха їла і нахвалювала:
– Пощастило моєму синочкові з дружиною: і красуня, і розумниця, і все в неї прибрано, а як готує – узагалі слів немає – пальчики оближеш.
Насті, звісно, були приємні похвали Віри Трохимівни, але чомусь у цю мить вона згадала пораду мами не надто вірити тому, що говоритиме свекруха.
Наступного дня після сніданку Артем повів гостей дивитися місто. Прийшли вони тільки о четвертій годині. Пообідали і вирішили, що вечеряти не будуть, краще сядуть раніше за святковий стіл, щоб проводити старий рік, а потім одразу зустріти новий.
А щоб нагуляти апетит, вирішили піти на ковзанку, що була недалеко від їхнього будинку і працювала до десятої вечора навіть у свята. Коли вони, веселі й розчервонілі, повернулися додому на початку одинадцятої, то побачили, що святковий стіл повністю готовий до зустрічі Нового року, а Настя, згорнувшись клубочком під пледом, спить на дивані.
Артем розбудив дружину. Настя вмилася холодною водою, одягла сукню, яку вона приготувала спеціально для цього вечора, і запросила гостей до столу.
І знову Віра Трохимівна вихваляла господиню, а Альбіна навіть попросила в Насті рецепт одного з салатів. Після тригодинного застілля гості зібралися на вулицю.
Настя залишилася мити посуд. Вона розраховувала, що на сьогодні все закінчено, але свекруха, повернувшись із вулиці, знову ввімкнула телевізор, повідомила всім, що йде її улюблений фільм, зажадала поставити чайник і принести торт.
Спати лягли о п’ятій годині. Настя встала о восьмій, щоб вимити посуд після чаювання. На сніданок вона вирішила напекти млинців, але для цього їй треба було розбудити Артема – матрац займав весь вільний простір кухні.
Чоловік щось бурчав, поставив матрац ребром, витягнув його в кімнату і ліг досипати.
Першими об одинадцятій годині на кухні з’явилися свекри. Вони поснідали млинцями зі сметаною та згущеним молоком. Свекруха поскаржилася, що непогано б до млинців подати полуничне варення – “у мене його банок п’ятнадцять стоїть”.
Після них на запах кави підтягнулися Альбіна та Михайло. Поснідавши, Альбіна пішла будити дітей.
Нагодувавши всіх, Настя налила собі кави і зробила бутерброд із сиром – за останній млинець хлопчаки мало не побилися, довелося ділити його навпіл.
Сьогодні вони зібралися піти в центр, де мала бути вистава для дітей. Артем заглянув на кухню:
– Насте, налий нам у термос гарячого чаю, ми з собою візьмемо. І стаканчики одноразові поклади. А смаколики якісь там купимо.
Поки їх не було, Настя знову мила посуд і готувала обід і вечерю. Їй здавалося, що вона живе на кухні. І день, і ніч вона проводила в цьому приміщенні, ніби прикута до плити й раковини. Вона навіть на вулиці не була вже кілька днів. Але найбільше Насті хотілося спати.
У такому режимі минуло ще два дні. Гості йшли гуляти, в магазини.
А Настя відчувала, що до від’їзду родичів у такому режимі вона не дотягне. “Треба поговорити з Артемом, нехай він мені допомагає”, – подумала вона. Але випадково підслухана розмова змінила її плани.
Настя прибирала у ванній, а Альбіна з чоловіком розмовляли в дверях між кімнатою і передпокоєм:
– Класний All Inclusive у нас вийшов. Треба буде і на травневі до них приїхати, – сказав Михайло.
– А ще краще дітей із матір’ю залишити, а приїхати удвох, – уточнила Альбіна.
– А братик твій не проти? – поцікавився Михайло.
– Та йому мати наспівала, який він молодець, як дружину правильно виховує, сім’ю не забуває, що їй усі сусідки заздрять – який у неї син хороший, – посміялася Альбіна. – От він і старається.
Вони пройшли в кімнату, а Настя, сівши на край ванни, задумалася. Вона була не проти приймати в себе рідних чоловіка. Але їй не подобалося, коли її використовують. І Артем теж – за всі ці дні не допоміг їй жодного разу, ходив розважатися з гостями і навіть не подумав покликати її з собою.
Настя вислизнула з ванної, тихо вдягнулася і вийшла на вулицю. Там вона зателефонувала мамі й змалювала їй усю ситуацію.
– Зрозуміло. Ось це я й мала на увазі, коли попереджала тебе на весіллі, сказала мама. – Ти піднімися зараз додому і чекай дзвінка.
Настя й Артем були на кухні, коли в неї задзвонив телефон. Настя взяла слухавку і ввімкнула гучний зв’язок. Говорив батько:
– Насте, донечко, треба, щоб ти приїхала сьогодні ж додому.
– Щось трапилося? – занепокоїлася Настя.
– Просто треба, щоб ти побула з мамою. Дуже потрібно.
– Добре, я просто зараз виїжджаю.
Потім Настя підняла очі на Артема:
– Сподіваюся, що ти впораєшся зі своїми родичами? Мені потрібно поїхати – ти ж чув.
– Звичайно, їдь, якщо треба, – відповів чоловік.
Через кілька днів Настя зателефонувала Артему. Він був удома один.
– А де ж твої родичі? Вони ж збиралися тиждень гостювати, – поцікавилася Настя.
– А в мене гроші скінчилися, ось вони й поїхали, – відповів чоловік.
– То ти їх на всі розваги власним коштом водив? Так, дійсно, All Inclusive. Гаразд, ти, будь ласка, квартиру прибери, білизну постільну випери і попрасуй. Я приїду дев’ятого. Бувай.
Повернувшись додому, Настя не стала приховувати від чоловіка причину свого від’їзду. Артем спочатку образився. Але Настя сказала, що ображатися треба не йому, а їй:
– Тридцять першого ти де був? – Гуляв містом і катався на ковзанах. А я? – мила посуд і готувала. Першого січня ти куди пішов? А я? Ви розважалися, а я знову мила посуд і готувала. До речі, Альбіні це дуже сподобалося – збирається на травневі до нас приїхати. Щоправда, вже без дітей, щоб уже відпочити на повну.
– Ну, якщо вони тільки удвох приїдуть – це ще нічого, – спробував заперечити Артем.
– А те, що в мене наприкінці травня госи, а потім захист диплома – це теж нічого? Виходить, що в першу зміну я в університеті, друга зміна – я на роботі, а третя – я твоїх родичів обслуговую. Чи не забагато?
Кажуть, що, якщо ти виходиш заміж за італійця, це означає, що ти виходиш заміж за всю його сім’ю. Але Соснівка, де живуть твої рідні, на Італію ніяк не тягне. І якщо хочеш знати, мій батько по роботі теж приїжджав у місто, але він зупинявся в готелі, щоб не заважати нам.
Тож поясни, будь ласка, сестрі, що в травні ми їх прийняти не зможемо. А якщо в тебе вийде, то скажи їй, що в гості треба їздити тільки на запрошення.
Артем зумів донести цю думку до матері та сестри. Щоправда, Віра Трохимівна ще раз приїжджала до них улітку – її направили в клініку на консультацію, і ніхто, звісно, не заперечував. Але таких варварських набігів на квартиру молодят більше не було.Спеціально для сайту Stories
