У Галини життя не склалося,як тільки вона з’явилася на світ.
Мама виховувала її одна. На питання про батька відповідала коротко, що зробив дитину і зник, нічого про нього говорити. І завжди при цьому додавала, що помилки молодості впливають на все життя.
Грошей вічно не вистачало, мама Галю не балувала, купувала лише найнеобхідніше, а одяг воліла купувати на виріст.
У сьомому класі Галя випросила у мами нову сукню до новорічного шкільного вечора. Мама купила, але знову на два розміри більше.
– Я її не одягну! Вона мені завелика. Я в ній на опудало схожа. Наді мною всі сміятися будуть, – ледь не плачучи, сказала Галя.
– Не вигадуй. Їж більше, тоді стане в самий раз, – відповіла мати.
Галя зітхнула. За тиждень вона точно не встигне набрати вагу, а на новорічному вечорі дуже хотілося виглядати красивою.
Галя дістала швейну машинку і почала чаклувати над сукнею. Для першого разу вийшло непогано.
Вона завжди соромилася своїх немодних нарядів і не ходила на вечірки з подругами. З цієї причини у неї незабаром не залишилося подруг.
Ось так все і почалося, з тієї сукні на виріст. Галя стала дивитися уроки в інтернеті і експериментувати. Спочатку в хід пішли мамині старі сукні, які вона дозволяла «псувати».
З старомодних суконь у неї виходили красиві спідниці і кофтинки.
Мати хвалилася перед сусідками успіхами дочки. Незабаром і ті почали просити Галю щось перешити, підігнати по фігурі, або просто підшити.
Спочатку Галя не знала, що мати бере з сусідів гроші. «Не треба дівчину балувати», – говорила вона. Але одна з сусідок випадково проговорилася, і Галя обурилася.
Витримавши суперечку з матір’ю, Галя відстояла право на частину грошей на покупку тканин і аксесуарів для шиття. І пригрозила, що в іншому випадку не буде шити.
Вона придивлялася до фасонів в інтернеті, завантажувала викрійки. Дівчатка в школі помітили, що Галя стала по-іншому одягатися. Але до досконалості вона не дотягувала. Не вистачало знань і досвіду.
Куди вступати після школи, питання перед Галиною не стояло. Вона вступила до промислово-економічного коледжу на відділення конструювання та моделювання одягу.
Вступила б і до інституту, якби такий був у їхньому містечку. Їхати до Києва не було грошей.
Галина вирішила відкласти інститут до кращих часів, навчитися правильно шити, накопичити грошей, і тоді вже вчитися далі. Та й з наявними корочками про закінчення коледжу легше буде це зробити.
Вона мріяла про свободу і незалежність від матері. Частину грошей вона все ж віддавала матері на продукти, а решту відкладала. Мати дізналася, на що дочка збирає гроші, і з образою сказала їй:
– Я тебе виростила, навчила, а ти від мене гроші ховаєш? Хочеш поїхати? Кинути мене на старості років? Невдячна.
Галина вчилася і шила вечорами, нікуди не ходила. Вона наполегливо йшла до своєї мети.
Сусіди, знайомі матері, навіть колишні однокласниці зверталися до неї. Не завжди можна купити те, що хочеться, а в ательє шити і підганяти одяг дорого.
Галина досягала успіхів, закінчила коледж. Але грошей на вступ все одно не вистачало. Мати допомагати не буде, а життя в столиці дороге. Галина вирішила на рік відкласти вступ до інституту, накопичити достатньо грошей.
Одного разу одна дама попросила Галину швидко пошити пару суконь, ще пару підігнати до нестандартної фігури.
Пізно дізналася про Галину, а їхати на море належало через два дні. Дама обіцяла доплатити за швидкість. Галина все кинула і зайнялася сукнями для вигідної замовниці.
На останній примірці довелося дещо підправити. Галина пообіцяла все виправити до вечора. Але ввечері за сукнями приїхав син дами, дуже симпатичний хлопець.
Галина віддала йому сукні і отримала гроші, але без надбавки за швидкість.
– Напевно, мама забула. Не турбуйтеся, я поговорю з нею, – збентежено пообіцяв хлопець.
Наступного дня він прийшов до Галини з квітами і грошима, сказав, що мамі все сподобалося, вона вибачається за забудькуватість. Галина не сумнівалася, що він доплатив їй сам.
– Може, в кіно сходимо? Погода хороша, а ви сидите за машинкою цілими днями, – запропонував він.
Галина більше не соромилася своїх нарядів, але її ніхто ніколи не запрошував в кіно. Вона одягла блакитний повітряний сарафан, розпустила волосся.
Хлопець не міг відвести від Галини очей. Після кіно вони довго гуляли.
Галина вперше повернулася додому пізно. Мати, звичайно, в грубій формі висловила їй все, нагадала про батька, який втік, і труднощі матері-одиначки.
Але природа і молодість вимагали свого. Галина вперше закохалася, не слухала матір, забула всі її настанови, закинула шиття. Вона щодня зустрічалася з Вадимом. Його мати поїхала на море, квартира була вільна…
Минуло два тижні, дама повернулася додому, зустрічатися молодим стало ніде. А вони на той час вже не могли жити один без одного. Коли Галина зрозуміла, що чекає на дитину, відразу сказала Вадиму.
Той, недовго думаючи, повідомив матері, що одружується. Але коли мати дізналася на кому, влаштувала скандал.
– Кохай кого хочеш, але одружуватися на кравчині не дозволю! Хто ми, а хто вона. Не дозволю тобі калічити своє життя! Ти скоро закінчиш інститут, станеш інженером.
Знав би твій батько, в труні перевернувся б. – Тут вона картинно притиснула свою долоню до лівої груді сьомого розміру і закотила очі.
На наступний день дама з’явилася до Галини і, бризкаючи слиною, кричала, що нічого у Галини не вийде, не дозволить вона обманом влізти в порядну сім’ю і зіпсувати життя єдиному синочку.
У нього велике майбутнє, з кравчинею, хоч і хорошою, йому не по дорозі. Пропонувала натомість пристойну суму.
Галина гордо відмовилася.
Може, мати про щось і здогадувалася, але питати не стала. Галина по-тихому позбавилася дитини і знову засіла за машинку.
Розуміла, що тільки в кіно і книгах в скромну швачку може закохатися принц, а історія про Попелюшку всього лише казка.
Де вона може познайомитися з принцом в невеликому місті, сидячи вдома і не розгинаючи спини біля швейної машинки? А роки йшли.
Одна з клієнток вирішила познайомити Галину зі своїм племінником. Він такий самий, сидить вдома за комп’ютером і робить програми. Його дружина була любителькою ходити по клубах. Зустріла там когось, взяла дочку і пішла від чоловіка.
Чоловік хороший, без шкідливих звичок, з квартирою, що залишилася від батьків. Тітка переживає за його душевний стан. Нове кохання може врятувати племінника від депресії.
– Не потрібна йому більше така, а ось ваша Галочка вдома сидить, шиє, по клубах не ходить. Дуже вони підходять один одному, – нашіптувала вона матері Галини.
І мати взялася за влаштування особистого життя дочки. Мовляв, час їй відірватися від матері і жити самостійно. Де Галина знайде такого нареченого з квартирою?
«Треба ж, як заговорила», – здивувалася Галина.
А все виявилося просто. Мати познайомилася з чоловіком і була зацікавлена, щоб Галина скоріше звільнила житлову площу. Виростила, навчила дочку, тепер час і про себе подумати.
Не може вона привести чоловіка додому, дочка заважає, та й люди до неї постійно ходять, плітки підуть. Не потрібна їй суперниця в особі молодої і симпатичної дочки.
Галині втрачати було нічого, вона давно мріяла вирватися з-під опіки матері, тому погодилася познайомитися з Олегом.
Він виявився приємним, досить симпатичним, старшим на вісім років і трохи повним. Обом шкода було втрачати час на порожні розмови і походи в кіно, тому через два тижні знайомства Олег запропонував Галині переїхати до нього.
– Якщо тобі важливий штамп у паспорті, то я готовий одружитися. Правда, мені треба спочатку розлучитися з дружиною, – сказав він.
Галина не знала, як у них все вийде, і чи вийде взагалі. Не встигли пізнати одне одного. Наполягати на штампі в паспорті вона не стала. «Ось будуть діти, тоді й подумаємо про це», – вирішила вона.
Через кілька днів вона переїхала до Олега зі своєю машинкою, купою викрійок і всіма необхідними атрибутами для шиття.
Для них обох нічого не змінилося. Він сидів за комп’ютером в одній кімнаті, вона за швейною машинкою в іншій. Разом виходили в магазин за продуктами. Вона закладала білизну в пральну машинку, він розвішував її на балконі.
Вони не були пристрасними коханцями, стосунки між ними більше нагадували дружбу. Але обох це влаштовувало.
Жили спокійно, без сварок. Галина підозрювала, що не може стати матір’ю, через ту свою помилку. Але Олег поставився до цього спокійно. У нього є дочка, хоч він і не бачиться з нею. Зате нічого не відволікає від роботи
Олег працював ночами, а Галина шила тільки вдень, щоб не заважати спати сусідам. Вранці він спав довго, Галина в цей час готувала на кухні.
Так прожили вони майже сім років, поки одного дня все не закінчилося. Олегу стало зле, і Галина викликала «швидку». Але швидка допомога запізнилася, Олег пішов з життя, не дочекавшись її.
– Сидіння цілодобово за комп’ютером, малорухливий спосіб життя, зайва вага.
Ось серце і не витримало, – сказав лікар.
Через два дні після похорону несподівано з’явилася дружина Олега і зажадала, щоб Галина звільнила квартиру.
– Ви ніхто, стороння людина. У нього є дочка, а я його законна дружина. Даю вам три дні, щоб з’їхати. – Вона оглянула квартиру і зморщила акуратний носик.
– Ви все тут захарастили ганчірками. Якщо є чеки на речі, які ви купували, надайте їх мені, і я дозволю їх забрати.
Що тут скажеш?
Галина нічого не взяла, чеків у неї не було. Хто ж знав, що доведеться доводити, що тюль, посуд і багато іншого вона купувала в квартиру на свої гроші. Не думала, що людина в сорок два роки може ось так раптово піти з життя.
Напевно, це тітка повідомила дружині. Але сама вона після похорону так і не з’явилася.
Мати вийшла заміж, Галина їй не потрібна. Вона орендувала маленьку квартиру і переїхала, з викрійками, швейною машинкою, манекеном і своїми речами.
Заглушити біль втрати допомагала робота. Галина строчила на машинці цілодобово, як заведена. А ось сусіду це зовсім не подобалося. Він стукав у стіну і двері, скаржився дільничному на неспокійну сусідку.
– Приїхала, ніякого життя від неї немає. У мене змінна робота, я з нічної приходжу, відпочити хочу, а вона стукає, як дятел.
Довелося Галині підшукувати нову квартиру. Одного разу вона натрапила на оголошення про здачу в оренду художньої майстерні. Зателефонувала господареві і домовилася про зустріч.
Галині все сподобалося.
Майстерня облаштована під дахом, багато світла, що їй і потрібно. На стінах залишилися картини. Є навіть кухонька і душ.
– Мені дуже сподобалося. А за скільки ви її здаєте? Я б навіть жила тут, – сказала Галина.
– Батько теж практично жив тут. – Чоловік оцінювально подивився на Галину і назвав явно занижену ціну. – Дах все-таки, влітку спекотно, а взимку прохолодно. Ви теж художник?
– Ні, я кравчиня. Сусіди скаржаться, що я голосно стукаю на машинці, – зітхнула Галина.
Наступного дня Галина переїхала до майстерні. Чоловік якось приїхав до неї забрати дві картини. Галина якраз шила, на манекенах висіло майже готова сукня. Картини і наряди гармонійно доповнювали одне одного.
– У мене через тиждень буде день народження. Чи не могли б ви мені допомогти? У мене немає дружини, а прийдуть друзі, незручно зустрічати гостей одному. Не побудете за господиню? Та й вам не завадить відпочити.
Галина погодилася. Вона нікуди не ходила, лише в магазин. До неї приходили тільки замовники.
З тих пір він часто став приходити до неї, придумуючи різні приводи, приносив тістечка і напої
– Чому ви один? – запитала якось Галина.
– Жінкам потрібні від мене лише гроші, а хочеться, щоб чекала, зустрічала, хочеться тепла, – сказав він, не зводячи очей з Галини.
Галина розповіла йому про раптову втрату цивільного чоловіка, про матір. Він умів слухати.
– У вас добре виходить, чудовий смак, – він кивнув у бік красивої сукні на манекені.
І запросив Галину в театр. Вона не змогла відмовитися. По-перше, господар майстерні їй дуже подобався. Чимось він нагадував Вадима, її першого чоловіка. А по-друге, в театрі вона була лише в шкільні роки.
Після вистави він піднявся з нею в майстерню. Галина запалила свічки. Тіні від полум’я танцювали на стінах з картинами, на недошитій сукні на манекені. Вечір був незвичайним, таємничим.
Від випитого трохи крутилася голова. Вони танцювали під тиху музику. У якийсь момент він простягнув їй коробочку.
– Це мені?
– Відкрий.
Галина відкрила коробочку і завмерла. На червоному оксамиті лежала каблучка. Ніколи ніхто не дарував їй каблучку, ніхто не запрошував її в театр…
– Я не буду квапити тебе, подумай. Але не забирай у мене надію.
Багато думок промайнуло в голові Галини. Він їй подобався, а вона так втомилася бути одна. Їй хотілося кохання і щастя.
– Я не можу це взяти… Не можу, – прошепотіла Галина. – Ви пошкодуєте. У мене не може бути дітей…
Сльози навернулися на очі. Галина вибігла з майстерні, стукіт підборів пролунав на сходах.
«Чого злякалася? Як п’ятнадцятирічна дурепа втекла», – лаяла вона себе.
Наставала осінь, вечір був прохолодний, а Галина вискочила на вулицю в одній тонкій сукні, в якій ходила в театр.
Вона здригнулася, коли він накинув на її плечі свою куртку і розвернув до себе.
– Сподіваюся, ти плачеш від радості, а не від відчаю? Ти мені подобаєшся. З тобою не треба прикидатися, що я кращий, ніж є насправді. Ти мені потрібна.
Так, у неї було два невдалих досвіди кохання, які не принесли щастя.
Вона так втомилася від самотності. Йому потрібна вона, а їй потрібен він, надійний і впевнений у собі. А раптом знову не вийде?
Але не спробуєш – не дізнаєшся. Життя таке, не буває в ньому все солодко та гладко. Бувають у ньому радості і печалі. Але не буває так, щоб весь час було погано.
Він дивився на Галину і чекав.
Їй дуже хотілося вірити йому, стати, нарешті, щасливою.
І вона відповіла йому: «Так»….
Спеціально для сайту Stories
