Молоді одружилися, і за місяць чоловік поїхав за кордон, причому на вісім місяців. Знали молодята, але все одно одружилися, бо сильне кохання. І лишилася молода дружина одна.
Родички часто у гості приходили, щоб підтримати. Хвилювалися, мабуть, заспокоїти ж треба. Особливо часто рідна сестра приходила, але її візити явно не були очікуваними.
Прийде і скаже: «Дарма за нього вийшла. Якби з тобою був, тоді гаразд. А то на вісім місяців поїхав. Зрозумій, що чоловік є чоловік. Особливо молодий. Обов’язково зрадить і нічого не дізнаєшся».
І мама теж говорила про вісім місяців: «Знаєш, доню, там чоловіча компанія, а мужики п’ють. Твій, може, не п’є, але звичка залишиться. Та й у його чесності сумніваюся я».
Подруги не відставали, кликали у різні місця, щоб розвіятися: «Як черниця сидиш, а ти молода. Ну, і що, що одружена? Повір, він все одно там гулятиме». Чоловік щодня дзвонив після роботи.
Втомлювався, але все одно дзвонив, казав, що любить і сумує. Вісім місяців довго тяглися. Коли чекаєш чи наздоганяєш, то завжди довго здається. Іноді було нестерпно сумно, і молода жінка думала, що життя несправедливе.
Кохаєш людину, жити без неї не можеш, але немає її поряд. Гроші з дому женуть – заробляти треба. Гроші командують нами, а не ми ними. Раніше люди були бідними, але все одно разом.
А тут тільки побралися, і чоловік поїхав, бо так треба. Чоловік дзвонив і заспокоював: “Потерпи, кохана, трохи залишилося, зате відразу з іпотеку виплатимо, і ніколи не розлучимося”. Минув час, повернувся коханий.
До від’їзду зміна в нього була – остання, нічна та ще й в аеропорту рейс затримали. Ввалився в кімнату, обійняв дружину, кілька хвилин не відпускав, і чути було, як його серце б’ється.
З’їв половину тарілки, поклав голову на стіл і заснув. Відвела дружина, поклала на диван, пледом укрила. Втомлено розплющив очі і сказав: «Там, у рюкзаку, подарунок, коробка чотирикутна».
Відкрила – справді коробка, а там картина, точніше, портрет. І бачить жінка, що то вона. І на ній прекрасна бальна сукня, волосся укладене по моді позаминулого століття, на шиї перлинна нитка.
Сидить у кріслі біля білої колони, на обличчі задумливість. Боже, як гарно! Ледве дочекалася, коли чоловік відпочине. Виявилося, що серед інших мужиків був хлопець, який чудово малював. По фотографії зробив портрет.
І цей потрет висів у гуртожитку над ліжком: «Мені здавалося, що ти поряд і легше було. А з художником ми потоваришували, у гості приїде». Є справжнє кохання, і вірність теж є.
