Чоловік покинув мене з двома дітьми, коли одному було два, а другому не було і року. Вирушив шукати, як він заявив, більш спокійну жінку, а то я, бачте, мозок йому виїдаю.
Я розцінила це як зраду і повідомила йому, щоб забирався геть з мого життя. З дітьми теж не дозволю бачитися, бути для них батьком недостойний. Погодився і зник з нашого життя. Слабак.
Я поставила крапку, закатала рукава і кинулася в бій. Але сили, звичайно ж, були не рівні. Мене вистачило буквально на три місяці, потім звалилася. Рятувати мене приїхала мама.
На жаль, це карма нашої сім’ї. Свого батька я теж не знаю, зник як і цей мій муженек. Тиждень я просто відсипалася, поки мама займалася дітьми і готувала нам поїсти.
Рішення вона прийняла самостійно. Оскільки я залишилася в столиці, вона продала квартиру в області, де ми раніше жили, а на виручені гроші купили однушку тут же.
Мама залишилася зі мною, допомагати. Це дуже розв’язало мені руки, я змогла зосередитися на навчанні і кар’єрі. Само собою моя впертість дала плоди.
Весь цей час мама була зі мною. Я настільки звикла до думки, що вона завжди допоможе, що не бачила інших варіантів. Кар’єра пішла вгору, я стала більше заробляти, вкладати в синів. Один пішов у спорт і робить там успіхи, другий займається творчістю, хоче бути художником.
Тепер старшому сімнадцять, а молодшому ось-ось п’ятнадцять. А ми як і раніше живемо в одній квартирі. Слава богу, що я змогла взяти іпотеку на трикімнатну, а однушку ми продали. Але все одно, двом дорослим хлопцям, мені і мамі, яка вже увійшла в розряд літніх, стає тісно.
Крім цього мама стала гірше почуватися, стала більш категоричною, їй все менше подобається її життя і вона починає транслювати це невдоволення на нас.
Вона ніби не хоче помічати, що хлопці вже підросли, як і раніше намагається їх контролювати, зустрічати зі школи. Їм це здається вже недоречним, але мама наполягає на своєму.
Крім цього, вона намагається контролювати і мене. Справа в тому, що не так давно у мене з’явився чоловік. Дуже хороший, подобається мені.
Діти виросли, скоро розбіжаться по своїх справах, ось я і вирішила пожити трохи для себе. Мені всього трохи за сорок. Навіть мамі пропонувала так само вчинити, але вона вважає, що її поїзд давно пішов.
Ось якби вона не стала тоді мені допомагати, може, ще б і встигла. Загалом, наше життя увійшло в якесь протиріччя. І я розумію, що далі так бути не може.
Налаштувалася знімати квартиру для себе і молодшого, старший хоче залишатися тут, тому що на тренування ближче. Заодно і за бабусею догляне. А я збираюся ближче до роботи. Загалом, все б нічого, але виглядає це не дуже красиво.
Все-таки мама допомогла мені, а тепер я наче проявляю невдячність. Не знаю, як вона це сприйме, ще з нею не говорила. Залишаю її в нашій трикімнатній квартирі, візьму тільки речі.
Але все ж гризе мені це душу, не знаю, як вчинити правильно. І маму образити не хочеться, але і шанс свій упускати дурістю буде.
