Олі шалено хотілося поділитися з кимось своїм новим творінням. Вона увійшла до вітальні, де чоловік захоплено дивився чемпіонат світу з хокею, але відразу зрозуміла, що її творчий порив залишиться недооціненим. Та й навіщо чіплятися до людини, яка втомилася на роботі і тепер відпочиває перед телевізором?
Оля сама так привчила свого Сергія: вона завжди поверталася додому на пару годин раніше за чоловіка і готувала смачну вечерю.
Він з вдячністю уплітав свіжі котлети, пироги і запіканки, а потім або сідав за комп’ютер (пограти), або дивився спортивні репортажі.
Її так з дитинства вчила мама: кухня – царство жінки, а правильне збалансоване харчування – запорука здоров’я і міцної сім’ї.
З першого класу мама одягала на Олю маленький фартух, пов’язувала на голову хустку, щоб жодна волосина не потрапила в їжу, і захоплювала в світ кулінарії.
Оля вийшла заміж чудовою господинею, і Сергію це дуже подобалося. Вона ніколи не залучала його до допомоги, вважаючи, що приготування їжі – не чоловіча справа. Навіть продукти купувала сама. Одного разу їй довелося затриматися на роботі, і вона зателефонувала Сергію, продиктувала невеликий список, що потрібно купити в магазині. Коли вона сиділа зі звітом у начальниці, зателефонував чоловік:
– Олечка, я список десь загубив. Продиктуй ще раз, що потрібно?
– Ох, Сергію, як же ти невчасно.
Потім, прийшовши додому, Оля побачила, що чоловік купив зовсім не те, на терміни придатності уваги не звертав, та ще й за якимись божевільними цінами.
З того часу таких доручень вона йому більше не давала. Але ні краплі не ображалася, адже у Сергія було маса інших достоїнств, а для неї приготування їжі – це святе. Ну, або майже святе…
***
Щовечора, впоравшись з домашніми справами, Оля зачинялася на кухні, діставала з антресолей свою улюблену дерев’яну розписану скриньку, яку давним-давно під новорічною ялинкою їй залишили батьки, і занурювалася в чарівний світ.
Люстра добре освітлювала великий овальний стіл, і вміст скриньки в цьому світлі переливався різнокольоровими фарбами. Чого там тільки не було – намистини з різних матеріалів (скляні, глиняні, пластикові), мушлі, бісер, маленькі камінчики натуральні і не дуже, навіть лаковані кавові зерна і насіння якихось невідомих рослин.
Все це Оля викладала на стіл, довго і монотонно пересувала, і як тільки вимальовувалося намисто, яке вона собі нафантазувала, починала нанизувати на нитку. Це захоплення було у неї з раннього дитинства, коли разом з бабусею вона сплела своє перше горобинове намисто.
Кожному творінню Ольга давала назву – не надто помітну, але зворушливу і жіночну: намисто «Париж», або бісерний комір «Єгипет», особливо їй подобалася остання рудо-золота прикраса під назвою «Дамаск».
***
Дзвінки кращої подруги Каті для Олі завжди були довгоочікуваними. Після того, як Катерина переїхала до столиці, вони бачилися рідко, і Оля сумувала за подругою.
– Оленька, не ображайся, що не дзвоню. Я не зникла, просто вся в справах. У мене новий проект намічається. Приїду – розповім. Ви цими вихідними нікуди не їдете? Будете вдома?
– Вдома, вдома, а ти що, цими вихідними до нас приїдеш?
– Ага.
– Ой, Катюшо, як я рада!
Оля жила в провінційному містечку за годину їзди від столиці, але бажання переїхати до мегаполісу у неї ніколи не виникало. Вона працювала в абонентському відділі телефонної компанії.
Не сказати, що монотонна робота повністю влаштовувала, але зарплатою була задоволена. Любила свою простору квартиру, затишний дворик, в якому вони з Катериною виросли. Загалом, вважала себе щасливою людиною.
Катерина прийшла в гості пізно ввечері, коли Оля тільки розклала своє чарівне рукоділля. Довелося все згребти назад у скриньку і накрити на стіл. Сергій трохи посидів з дівчатами і пішов до свого комп’ютера, залишивши подружок наодинці.
– Ти одна приїхала? Без Влада?
– А ми розлучилися.
– Ось тобі «привіт». Я думала, що скоро покличете нас на весілля!
– Я теж так думала. Але…
– А квартира, яку ви орендували? Ти в ній залишилася жити?
– Ні, я тепер орендую кімнату, яка за розмірами менше, ніж твоя кухня. Але я не скаржуся, Оля, все добре. Буде ще й особисте життя, і житло нормальне.
– Ти завжди рвалася до великого міста…
– Головне, що я займаюся улюбленою справою. Розумієш, Олька, улюбленою! Хто там із стародавніх філософів сказав розумну фразу? «Знайди собі справу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті».
Але Олі все одно здалося, що Катя трохи сумна. Можливо, це наслідки розставання з Владом, а може, місто дитинства викликало смуток в її очах. Їй захотілося якось втішити подругу, і на прощання Ольга подарувала їй своє улюблене намисто «Дамаск».
Його оцінив навіть Сергій, побачивши, як Катерина в коридорі перед дзеркалом приміряє подарунок:
– Ух, як красиво! Катю, тобі пасує ця прикраса.
– Дякую, от тільки не знаю, куди і з чим я зможу її одягнути.
– Не хвилюйся, нагода обов’язково трапиться, і одягнеш, – сказала Оля, з гордістю розглядаючи, як на шиї подружки золотом переливається творіння її рук.
***
Минуло два місяці. Раптовий дзвінок Катерини застав Олю на початку робочого дня:
– Подруго, ти собі уявити не можеш, де я вчора побувала! На Сезоні моди.
– Молодець. Ну і як?
– Чудово, але мова зараз взагалі не про це. Я одягла твій подарунок, і на мене прямо там накинулася якась екстравагантна дамочка. А тепер слухай уважно. Її звуть Кіра, вона початківець, але вже досить відомий модельєр.
Твоє рудо-золоте диво на моїй шиї привело Кіру в повний захват! Для доповнення нарядів їй потрібні такі прикраси. Загалом, вибач, що тебе не запитала, але я дала твій номер телефону і про всяк випадок адресу. Чекай дзвінка.
Олі важко було повірити, що їй хтось подзвонить, але наступні три дні вона не випускала телефон з рук. Дзвінка так і не було.
***
У вихідний Ольга з самого ранку занурилася в кулінарні турботи. Крізь вікно вона побачила, що у двір заїхала незвичайна маленька і розмальована машина. З неї вийшла дуже худенька жінка з волоссям незрозумілого кольору, яка своїм зовнішнім виглядом викликала бурхливе обговорення у бабусь, що сиділи на лавочці.
У тих самих бабусь жінка з’ясувала, де знаходиться потрібний їй будинок і квартира. Через пару хвилин пролунав дзвінок у двері.
Оля відкрила і відразу зрозуміла, що це і є Кіра. «Дійсно, дамочка екстравагантна, з’явилася без дзвінка, а якби нікого не виявилося вдома?»
– Добрий день. Ви Ольга?
– Так. Добрий день.
– Чудово… Мене звати Кіра.
Вона діловито пройшла до кухні і відразу вивалила на стіл цілу купу ескізів. Оля ледь встигла прибрати тісто, яке якраз збиралася розкачувати. Видно, з пиріжками доведеться почекати.
З перших же хвилин обидві жінки виявилися «на одній хвилі», з півслова розуміли одна одну. Ольга дістала всі свої скарби. Вони з Кірою почали прикидати, малювати і навіть трохи сперечатися.
Коли Кіра поїхала, Оля ще довго ходила по квартирі. Вона хвилювалася і не вірила, що отримала перше серйозне замовлення, що за її творчість можуть заплатити гроші.
Ще не розуміла, з чого починати, фантазія смутно вимальовувала поки що неясні начерки. Але в одному була впевнена – все встигне і зробить добре.
Вперше в житті Ольга поспіхом і без особливого ентузіазму ліпила пиріжки (адже тісто було готове, потрібно довести справу до кінця). Поставила їх у духовку і взяла в руки залишені Кірою ескізи.
«Ось тут потрібно більше чорного. А тут трохи розбавити червоним, ні, напевно, золотим. Пластикові намистини не підійдуть. Що краще? Камені? Скло?»
– Олю, а пиріжки скоро будуть? Такий аромат на всю квартиру, що не дочекаюся. Слина тече.
– Ой, Сергію, як добре, що ти нагадав! Слава богу, не підгоріли.
Чоловік на деякий час вивів Ольгу зі стану «творчого пошуку». І цього разу вона не могла дочекатися, коли Сергій нарешті доїсть. Самій взагалі нічого не хотілося, крім як взяти нитку, бісер і творити.
«Хоч би сьогодні побільше всяких футболів показували по телевізору, щоб не відволікав мене коханий і рідний». Такі думки в голові Олі були вперше за весь час заміжжя.
***
Тепер після роботи вона мчала додому, але… не для того, щоб приготувати чоловікові смачну вечерю. Хотілося якнайшвидше зануритися в творчість, дістати свою скриньку, розкласти на столі ескізи і низати-перенизувати, поки не з’явиться те, що потрібно.
До чергової знахідки Оля рухалася дуже повільно, немов навпомацки.
З цього чарівного світу її виривав Сергій, який прийшов з роботи.
Того вечора в Ольги нічого не виходило, вона працювала над найскладнішим намистом. Навіть не чула, як у дверному замку повернувся ключ.
– Привіт, дружино, – Сергій ніжно поцілував її в щоку.
– Привіт, привіт!
– Щось їсти хочеться.
– Ну, поїж, підігрій щось.
– Олю, а там вже нема чого підігрівати. Холодильник порожній.
Ольга розлютилася, що чоловік відволікає її від важливої справи, і злегка підвищила тон:
– Тоді сходи за пельменями, зваримо сьогодні на вечерю.
Правда, потім ласкаво додала:
– А завтра, я обіцяю, щось смачненьке приготую.
Сергій нічого не сказав і пішов.
Оля залишилася наодинці зі своїм бісером і думками: «Образився. Я винна, але зараз мені не до цього. Зовсім трохи потрібно доробити. Нічого, прогуляється і повернеться. Все зрозуміє і пробачить. А може, зайде до Вітька-сусіда, той з риболовлі вчора приїхав, нехай посидять, рибки посмажать».
І тут Ольга зрозуміла, що впала у творчий ступор. Ніяк не складалася у неї ця робота. «Та пішло воно все до біса! Намисто, ескізи, чоловік, їжа». Вона пішла в спальню, впала на ліжко і розплакалася.
***
Крізь напівсон Оля почула улюблений голос:
– Моя чарівниця! Прокидайся, підемо вечеряти.
– Куди підемо? Сергію, вибач. У мене нічого не виходить, і я зірвалася. Ти купив пельменів?
Зайшовши на кухню, Оля остовпіла. На столі стояла ваза з милими квіточками, по дві тарілки, виделки і серветки, салат з огірків і помідорів, і сковорідка зі смаженою картоплею.
Аромат від цієї картоплі був божевільний. Тільки зараз Ольга зрозуміла, яка вона голодна.
– Прошу до столу, – сказав Сергій. – Ой, хліб забув порізати.
– Ти у мене найкращий!
Оля накладала картоплю з апетитною хрусткою скоринкою. На душі відразу стало тепло і спокійно. А в голові раптом чітко уявилося, яким має бути намисто.
– Я такої смакоти ніколи не їла! Ти де так смажити навчився?
– В гуртожитку інституту. Зі смаження картоплі я був чемпіон.
– Ну, треба ж. І приховував від мене своє чемпіонське звання.
***
Кіру Ольга не підвела, все вчасно зробила, а головне – здорово. Нова колекція пройшла на «ура», і прикраси Ольги зіграли в цьому не останню роль. Вона отримала непоганий гонорар і чергове замовлення.
А на їхній кухні з’явився ще один фартух – Сергія.
Ось що значить: «Знайти собі справу до душі…»
Спеціально для сайту Stories
