Алла, зайшовши додому, здивувалася, побачивши в передпокої чоловічі стоптані черевики. У квартирі пахло м’ясом, смаженою цибулею і картоплею. Знявши взуття, Алла пройшла з пакетами на кухню. Стало цікаво, що за гості у матері.
Побачивши чоловіка, Алла завмерла і розгубилася. Найменше вона очікувала побачити свого батька. Батьки розійшлися, коли Аллі виповнилося сімнадцять років.
Батько пішов з жахливим скандалом. Мама плакала і вибачалася невідомо за що. Алла ж тихо сиділа над книжкою і раділа тому, що нарешті життя незабаром налагодиться.
Свого батька Алла зневажала, якщо не сказати – ненавиділа. І як тільки за ним зачинилися двері, зітхнула з полегшенням.
Мама ж ще довго ридала, не могла заспокоїтися. Було відчуття, що не чоловік від неї пішов, а життя обірвалося.
Батько Алли, Михайло, був людиною своєрідною. Скільки його пам’ятала Алла, рідко від нього можна було почути добре слово. Свою втому, злість він зганяв на родині. Кричав, лаявся, сварився так, що на його шиї набрякали вени, а обличчя червоніло. У такі моменти було страшно і моторошно.
Алла все боялася, що татові врешті-решт не вистачить слів і він кинеться з кулаками на матір. Однак за все сімейне життя Михайло не наважився підняти руку ні на дочку, ні на дружину. Але легше від цього не ставало.
Неможливо жити спокійно, боячись фізичного покарання за будь-яку дрібницю. Батько міг вибухнути гнівною тирадою лише через те, що суп, який зварила мати, недостатньо солоний або ж через те, що Алла залишила свої підручники на столі, а не прибрала в рюкзак.
За помилки дочки завжди діставалося матері. Від того в роті завжди було відчуття гіркоти і провини.
Маму таке життя влаштовувало. З усілякими зауваженнями погоджувалася і обіцяла виправитися. Довгий час Алла думала, що поведінка мами також обумовлена страхом отримати по обличчю. Одне лише було не зрозуміло, а саме, як може мати після скандалу спокійно обіймати тата і розмовляти з ним, немов нічого тільки що і не сталося.
А ще мама не раз говорила про те, що інші живуть погано, а у них не те що все нормально, у них навіть добре.
– Он Віру, мою однокласницю, чоловік ображає. Вона бідна не знає, що їй робити. Кохає його і страждає.
– Їй треба піти. А коли терпить, то все влаштовує. – Злилася Алла.
– Легко сказати слово «піти». Живе Вірочка в його квартирі. Свою дошлюбну продала, як і він свою. До розпису поспішив на ці гроші взяти трикімнатку і оформив все на свою маму-пенсіонерку. Тепер так і живуть. Йти Вірі нікуди.
– Твоя Віра виявляється ще тоді не блищала розумом, – Відповідала Алла. – Значить по заслузі їй. Краще орендувати кімнату в гуртожитку, ніж жити в таких умовах. У нормальних людей таких ситуацій не відбувається.
– Які жорстокі слова! Нічого ти не розумієш, – ображалася мама.
– Якщо терпить, значить все влаштовує, – стояла на своєму Алла.
– Коли Віра продавала свою дошлюбну квартиру і збиралася вийти заміж, вона точно не знала, що майбутній чоловік її обдурить. Коли кохаєш, про підлість не думаєш. Ось закохаєшся, подивлюся на тебе.
Алла закочувала очі. Її дивувало, як мама, здавалося б, доросла жінка, може міркувати таким чином.
– Тоді я в житті ні в кого не закохаюся, – заріклася Алла. – Краще одна, ніж так.
Мама належала до тієї категорії людей, які не здатні таїти образи. Для кожного вчинку знайдуть виправдання і при цьому будуть відчувати свою провину там, де її немає.
Маму всюди обманювали.
Алла жодного разу не пам’ятала, щоб мама потім ходила і з’ясовувала стосунки. Замість неї цим зайнялася Алла. Не відчуваючи ніякого сорому, діставала терези на ринку і перевіряла продавців. Пару разів, не знайшовши компромісу, влаштовувала скандал.
У свої чотирнадцять років прославилася невихованою хамкою. Аллі було байдуже, що про неї думають. Вона відстоювала інтереси сім’ї.
– Ніякої поваги до старших, – дорікали Аллі.
– До безсовісних злодійок, які обманюють людей поваги ні у кого і ніколи не буде, – огризалась вона. – Поверніть гроші. В іншому випадку ми напишемо заяву.
Мама в такі моменти червоніла, згораючи від сорому. Вона не відчувала гніву до продавчині, яка щойно обдурила її. Їй було ніяково за дочку, яка часом використовувала лайливі слівця, щоб відстояти свою правоту.
Цьому мимоволі навчив її батько. Михайло в таких питаннях був на боці дочки. Якій людині сподобається, що чесно зароблені гроші йдуть в кишеню якоїсь торговки, яка вирішила схитрувати?
– Вони весь день на морозі, – вмовляла і пояснювала поведінку злодійок мама, – можливо, діти вдома голодні. Виховують їх самотужки. Навіщо влаштовувати скандал?
– Тому що ми теж не дуже добре живемо, щоб забезпечувати чиїхсь дітей. – Майже хором відповідали Алла і батько.
Їхній старий будинок знаходився на околиці міста. Багато чого потребувало ремонту. Батько хоч і намагався підтримувати будинок у хорошому стані, але цього було недостатньо. Потрібні були капітальні вкладення, що теж виводило його з себе.
Алла могла захистити маму на ринку, в магазині, в лікарні, але не могла нічого зробити, коли на неї зривався батько. Коли Алла заступалася за маму, батько впадав у ще більшу лють і звинувачував матір у тому, що вона не змогла виховати дочку, прищепити повагу до батька і багато іншого.
Чим більше Алла втручалася в суперечку, тим більше діставалося матері.
Зрештою Алла вирішила не поглиблювати сварки батьків. І довгий час стримувалася. Але у кожного правила є винятки.
Якось батько повернувся додому в дуже поганому настрої. Чи то зробив якусь помилку на роботі і посварився з начальником, чи то його хтось підставив і тепер його хотіли звільнити. Так чи інакше, свій гнів він почав зганяти на дружині. Алла заступилася.
Батько вирішив її провчити. Його настільки розлютило те, що рідна дочка намагається його вчити, що він підняв руку. За Аллу заступилася мати, боячись жахливого. Вона вказала чоловікові на двері і нагадала, в чиєму будинку він живе. Батько такого приниження терпіти не міг і поклявся відразу поїхати.
Алла боялася, що він передумає, що в черговий раз вирішить маніпулювати почуттями матері. Але тато дотримав слова і дійсно пішов.
Мама ридала, наче поховала когось.
– Він не повернеться. Він гордий. Що ж я наробила…
Алла ж раділа початку нового життя. Тепер, приходячи додому, можна було не боятися зробити щось не те. Алла не відмовляла собі в задоволенні сидіти до самої ночі, придумуючи різні банери і логотипи, зображуючи їх в альбомі.
Найбільше вона мріяла вступити до інституту і стати затребуваним дизайнером. Іноді, звичайно, починала нудьгувати і відчувала себе винною. Не завжди батько був поганим. Хорошого теж було багато.
Мама ж стала більше працювати. З відходом батька грошей стало не вистачати. Не минало й дня, щоб вона не шкодувала про те, що не втримала чоловіка і зруйнувала свою сім’ю. Однак це було обумовлено не бідністю, а чимось іншим. Проте, незважаючи на всі переживання, вона не намагалася його знайти і повернути.
Особисте життя у Алли не складалося. Хлопці вважали Аллу надто грубою і вимогливою. Втім, дівчину це зовсім не турбувало. Їй теж хлопці здавалися якимись несамодостатніми. І останнє, що вона хотіла зробити в цьому житті, так це вийти заміж за чоловіка, який буде зганяти всі свої невдачі на ній. Перед очима завжди стояла нещасна мати і розлючений батько.
Закінчивши інститут, Алла влаштувалася в рекламне агентство. Почала заробляти. З’явилася нова мрія – переїхати з дому в квартиру, ближче до центру. Мама розплакалася.
– Як же я тут одна залишуся? – У її голосі відчувалася образа.
Алла ніколи не чула докорів у тому, що батько пішов через те, що мама за неї заступилася. Однак чомусь завжди відчувала, що мама в цьому звинувачує її.
– Звичайно, я тебе тут не залишу. – Відповідала Алла.
Мама боялася самотності, це стало очевидним. Будинок продали. Виручені гроші вклали в нову квартиру.
З квартирою, до речі, пощастило. У ній раніше жив якийсь літній чоловік, до якого нікому не було ніякого діла. Він спи вся, і його дочка поспішно виставила квартиру на продаж. Ціна була нижчою за ринкову. Це було обумовлено тим, що в квартирі панувала повна розруха, та й єдина дочка чоловіка хотіла якнайшвидше позбутися нерухомості.
Вона приїхала з іншої країни і продала квартиру. Речі батька не вивезла.
Аллу анітрохи не бентежив стан квартири. Вона немов не бачила цих запилених шаф, брудних стін, розкиданих по всьому будинку порожніх пляшок. Відкривши вікно і впустивши прохолодний вітерець, раділа тому, що їй так пощастило.
Мати ж переживала за долю нікому не потрібного чоловіка. Нарікала на те, що людина прожила життя, а в кінці шляху залишилася одна. І це при живій дочці… Аллі ці розмови були неприємні.
– Значить, заслужив. Та й яка різниця, що тут було? Нам тільки на руку така угода.
Мама дорікнула їй за жорстокість думок і цинічність.
Алла замовила сміттєвий контейнер і скористалася послугами клінінгової компанії. Дизайном інтер’єру займалася сама. Їй приносило величезне задоволення обставляти квартиру на свій смак.
Алла познайомилася з цікавим чоловіком. Він керував робітниками, які робили ремонт у квартирі. Андрій був ввічливий, чемний, приємний у спілкуванні. Аллі подобалося проводити з ним час, як і йому з нею.
Її не бентежив його опік на обличчі. Вона дивилася в душу. Та й з Андрієм вони розуміли один одного з першого слова, думки сходилися.
Подруги дивувалися, говорили, що Алла робить помилку, збираючись вийти заміж за страшного чоловіка. Алла не розуміла, як можна судити людину за її зовнішнім виглядом. Та й серцю хіба можна наказувати? Мама Андрія виявилася цікавою жінкою, під час знайомства нарікала на те, що син живе один.
– Навіть поїсти нікому приготувати, – натякала вона.
– Я що, безрукий? Не в змозі собі суп зварити? – удавано обурювався Андрій. – Ти ганьбиш мене перед Аллою. Що вона тепер буде думати? Я прекрасно готую. Не слухай мою маму.
Аллі було смішно і весело спостерігати за ними. Мама Андрія чимось нагадала їй її власну матір. Та теж говорила про заміжжя і онуків і робила різні натяки.
– Нікому вдома цвях прибити, – скаржилася вона Андрію.
Тепер уже була черга Алли обурюватися.
– Я прекрасно сама можу його забити. Та й зібрати меблі не проблема, якщо це не щось важке.
Стосунки з Андрієм розвивалися стрімко. Була одна проблема – Алла не хотіла переїжджати в квартиру майбутнього чоловіка. Не хотіла бути нахлібницею.
Пам’ятала, як мати вигнала батька з дому. Вона розуміла, що проблема в її голові, але не могла пояснити свої почуття Андрію. Він же не бачив ніякої проблеми в тому, щоб жити в його квартирі. Ну, не з тещею ж побут ділити.
– Можливо, – припускав він, – ти боїшся кидати маму, бо дуже до неї прив’язана. Це нормально для дівчаток, я читав про це. Але це почуття треба в собі переломити.
Аллу обурили його міркування. Більше за все в житті вона хотіла відчувати себе самодостатньою жінкою і бути впевненою в завтрашньому дні. А впевненою вона відчувала себе в стінах своєї квартири.
Минув рік, перш ніж вона зважилася на переїзд. З одного боку була незалежність, з іншого боку – почуття. Останнє переважило.
Мама ж продовжувала страждати і скаржитися на самотність. Алла відвідувала її, приносила продукти. Не те, щоб мати потребувала, просто їй подобалося піклуватися про неї. Також Аллу не покидало відчуття занепокоєння.
– Ти приходиш до мене з таким виглядом, ніби хочеш відкупитися. – Мама сумувала і це було видно. – Вибач. У тебе сім’я, чоловік. Я все розумію. Так і повинно бути. Дружина повинна бути поруч і до кінця. Незважаючи ні на що.
Алла, розмовляючи з мамою, все частіше ловила себе на думках, що чує в її голосі жаль. Вона і раніше це помічала, але намагалася заперечувати…
Мила жінка, красу якої не зіпсували ні сивина, ні сіточка зморшок навколо очей, не хотіла ніяких стосунків. Відмовлялася від побачень і пропозицій. Алла її не розуміла. І не хотіла приймати те, що мати страждає за людиною, яка лаяла її довгі роки. Що це, як не хвора любов?
Тепер же, побачивши батька, вона спочатку відчула розгубленість, а потім гнів.
Батько жадібно їв картоплю з м’ясом, не перестаючи хвалити матір. Мама, помітивши дочку, поспішила забрати пакети з її рук.
– Тато повернувся, – сказала вона. – Уявляєш, він кілька років шукав, куди ми переїхали. Дурна Віра, не дала йому мій новий номер. Зустрілися сьогодні випадково в магазині.
Очі матері світилися від щастя і від любові. Алла важко зітхнула. Батько відклав виделку і подивився на дочку.
– Я такий радий, – сказав він, витираючи вуса. Йому було соромно і ніяково. Він встав і поспішив обійняти Аллу. Немов і не було всіх тих років, що вони провели в розлуці. Однак у батькові щось немов змінилося. У його голосі не відчувалася та влада, яка завжди була.
Перед нею була нещасна людина, сповнена жалю. Ймовірно, всі ці роки він звинувачував себе і робив висновки.
Алла багато чого хотіла сказати, але слова застрягли в горлі. З подивом виявила, що не злиться на батька.
– Наша дочка велика молодець. Ось вийшла заміж. На роботу хорошу влаштувалася… Добавки? – Запитала вона у нього. – Аллочка, не стій. Сідай. Небеса бачать, що я чекала той день, коли ми знову будемо вечеряти за одним столом, як велика щаслива родина.
Алла хотіла якось уїдливо відповісти, але, бачачи, як світиться обличчя матері, промовчала. Потрібен був час, щоб прийняти те, що відбувається.
Повертаючись додому, Алла намагалася знайти якесь пояснення, підібрати слова, розлютитися врешті-решт, що все так сталося. Але зрозуміла, що не може судити матір і не має на це права. Не зараз.
На душі чомусь було легко. Алла підставила обличчя прохолодному осінньому вітру і посміхнулася. Вдома на неї чекав коханий чоловік і безліч приємних справ. Що ж стосувалося матері, Алла більше за неї не турбувалася. Було відчуття, що в її житті перегорнулася сторінка.
Спеціально для сайту Stories
