Коли я приїжджаю в рідне село, відразу йду до батька, а будинок матері обходжу десятою дорогою. Сусіди дивляться на мене з осудом. Але я знаю, що чиню правильно. Адже моя мама сама винна в тому, що все сталося саме так.
Мої батьки прожили душа в душу багато років. Вірніше, мені так здавалося.
Коли я вступила до університету і поїхала вчитися до столиці, мама кинула тата. Виявилося, що вона вже давно крутила роман на стороні і нарешті зважилася піти від чоловіка до іншого. Їй на той момент було 45 років, а моєму татові – 50.
Мати благала мене, щоб я зрозуміла її. Мовляв, закохалася по-справжньому, серцю ж не накажеш. Але я не могла змиритися з тим, що сталося.
Найжахливіше, що батькові довелося переїхати до батьків, свого житла у нього не було. Та й звідки, якщо він все в житті робив заради блага сім’ї.
Я вже давно закінчила університет, знайшла хорошу роботу і вийшла заміж. Так і живу в столиці.
А до батька намагаюся приїжджати кожні вихідні. Допомагаю, чим можу. Просто йому зараз ох як несолодко. Він і сам вже немолодий, так ще й за літніми батьками доводиться доглядати.
Ну а мати моя живе розкошуючи. Як тільки вона почала жити зі своїм новим обранцем, виявилося, що вона вагітна. Раніше я з натяжкою вірила в настільки пізні успішні вагітності. Але мамі пощастило, і вона народила дівчинку. Знаю тільки, що назвали її Світланою. А ось самої дитини я так і не бачила.
З тих пір пройшло вже 7 років. Я б з радістю забрала батька в місто, але він не хоче. Каже, що в селі пройшло все його життя, тут воно і закінчиться. А мені так боляче бачити його очі, наповнені тугою, кожен раз, коли я приїжджаю … Знаю, що він так і не зміг пробачити мою матір. Як і я.
Можливо, я роблю неправильно, але інакше не можу. І як у моєї матері вийшло так легко відрізати від себе все, що було в її житті раніше? Адже вона просто проміняла нас з батьком на іншу сім’ю. Напевно, тепер вона по-справжньому щаслива.
Шкода тільки, що у мого тата такого шансу більше не буде. Я не спілкуюся з матір’ю вже багато років. І нехай люди не розуміють і засуджують мене, але це моє рішення!
