Була ніч. Тамара вже майже заснула, коли задзвонив телефон. Вона невдоволено встала з ліжка, підійшла до тумбочки і піднесла телефон до вуха.
– Слухаю…
– Доброї ночі, – відразу відповів чоловічий голос. – Ви мама Дмитра? Я правильно потрапив?
– Так… Правильно… – миттєво занепокоїлася Тамара.
– А я тато Олени.
– Якої Олени?
– Ну, як якої? – Чоловік недобре посміхнувся.
– Тієї самої. Ваш син зараз не вдома? Так?
– Так… – серце у Тамари почало голосно битися. – А в чому, власне, справа? Щось з Дімою сталося?
– Поки що ні. Але може статися.
– Що може статися? Ви можете нормально пояснити, хто ви такий і на що ви натякаєте?
– Ще раз кажу, я тато Олени.
– Якої ще Олени? Я не знаю ніякої Олени. Ви, напевно, номери переплутали, чоловіче?
– Нічого я не переплутав. – Було чутно, як чоловік нервово зітхнув. – Може, і добре, що ви мою Олену не знаєте. Може, нічого у них і не вийде. Але, все одно, врахуйте, жінко, ми з вами майже майбутні родичі, так що дослухайте мене до кінця.
– Як – майбутні родичі? – завмерла Тамара. – Ви хочете сказати, що мій син і ваша Олена…
– Так-так, саме так. Вас, до речі, як звати?
– Тамара.
– А мене Володимир. Вас там чоловік не буде сварити, за те, що ви з стороннім чоловіком довго по телефону розмовляєте?
– Який ще чоловік? – незадоволено перепитала Тамара. – Ні, у мене немає ніякого чоловіка.
– Немає? – Володимир знову важко зітхнув. – Ну, ось, мої побоювання починають збуватися…
– Які побоювання? – Тамара теж насторожилася. – До речі, звідки у вас мій номер телефону?
– Звідти… – неохоче відповів Володимир. – У доньки в телефоні підглянув. У вас номер надто простий, гріх не запам’ятати. Отже, Тамара, якщо ви точно самотня жінка, нам з вами потрібно терміново щось зробити.
– Що зробити?
– Що-небудь. Щоб ми, насправді, не стали родичами.
– Що?! – спалахнула Тамара. – Ви хочете сказати, що мій Дмитро не підходить для вашої дочки? Він що, їй не рівний? Ви що, якийсь міністр?
– Та причому тут нерівність? – вигукнув Володимир. – Справа в тому, що ви самотня мама.
– А що тут такого?
– Та нічого такого, начебто, і немає. Але ж і я – самотній батько. І дуже давно.
– І що? Я все одно нічого не розумію.
– А те, що над нашими дітьми тяжіє негативний досвід того, що неповна сім’я – це норма.
– Ах, ви в який бік копаєте? Ви що, психолог, чи що? – з ноткою неприязні запитала Тамара.
– Ні, я не психолог. Я просто розумна людина, яка аналізує нашу з вами дійсність.
– А на мою думку, ви – дурень! – несподівано для себе випалила Тамара. – І не просто дурень, а набитий ватою!
– Ще раз нагадую, що ми з вами – майже майбутні родичі! – суворо нагадав Володимир. – І не годиться нам починати сваритися завчасно. Я вам дзвоню тільки тому, що турбуюся за майбутнє наших дітей. Адже я дещо в цьому житті розумію.
– Та що ви розумієте?! – кинулася, було, в сутичку Тамара, але Володимир її безжально перебив.
– Я бачив фотографію вашого сина, Тамара. Він класний хлопець. Але тепер подумайте, невже ви бажаєте йому, щоб він прожив з моєю Оленкою пару років, а потім вони розбіглися?
– А чому це вони розбіжаться? Вони можуть і не розбігатися!
– Можуть. Але п’ятдесят відсотків того, що станеться саме так – це вже точно! Це у них вже закладено в генах!
– У генах?
– Так. Тому, коли ваш син приведе мою Олену з вами знайомитися, а це станеться вже найближчими днями, – я чув, як вони домовлялися – ви, будь ласка, зустріньте майбутню невістку непривітно. Судячи з вашого спілкування – вам це раз плюнути.
– Що?! – спалахнула Тамара.
– Так-так! Я навіть дозволяю вам сказати в її бік якусь шпильку, типу… Ну, ви самі щось придумаєте. Але тільки не ображайте її конкретно.
А то вона у мене дуже душевна і вразлива дівчина, довго плакатиме. Гаразд? Давай врятуємо майбутнє наших дітей. Ось таке у мене до вас прохання.
А вже якщо не вийде їх на ранньому етапі розлучити, тоді нехай самі вирішують свою долю. У мене все. Доброї ночі, майже майбутня родичка…
На цих словах Володимир відключився, а Тамара ще довго приходила до тями від цієї розмови. А коли отямилася, підхопилася, побігла в кімнату сина, увімкнула його комп’ютер і полізла в папки з фотографіями.
Вона знайшла те, що шукала – свіжу фотографію, де був її син в обіймах з якоюсь дуже миловидною дівчиною.
– Так ось яка ти, Олена? – пробурмотіла, радісно посміхаючись, Тамара. – Гарненька… Ну, нічого, я твоєму татусеві, цьому доморощеному психологу, влаштую…
Я тебе, навпаки, так зустріну, що ти мене полюбиш. І будеш з Дімкою моїм жити до самої старості. Швидше б він тебе привів знайомитися… Швидше б…
Після знаймства Олени з Тамарою, Володимир зрозумів ,що його план спрацював, і непорозумінь між невісткою і свекрухою не буде…
Спеціально для сайту Stories
