Я досить давно вийшла заміж. Маю двох дітей. Робота в мене теж непогана, заробляю з чоловіком достатньо, щоб забезпечити свою сім’ю. Мої батьки живуть неподалік, а до рідної сестри доведеться їхати автобусом.
Сестра хоч і з’явилася на 4 роки раніше за мене, але старшою сестрою почуваюся чомусь я. У нас не найдружніші стосунки. У неї теж є чоловік та донька. Але останні кілька років вона дивно поводиться.
Щоразу, коли вона з кимось зустрічається, починає скаржитися на життя. Мовляв, у неї все жахливо. На роботі платять мало, дитина постійно хворіє, у колективі взагалі не помічають.
Батьки переймаються її скаргами та шкодують відповідно. Я не розумію такої поведінки. Так, у мене теж бувають проблеми, але я намагаюся не турбувати батьків. Не хочу, щоб вони вкотре переживали.
А щодо сестри у мене не найкращі враження. Колись вона зайшла в гості, поки я господарювала на кухні. Тільки-но вона присіла за стіл, як почався потік скарг. То не так, це не так. Все погано, і вона найнещасніша.
У результаті вона пішла в прекрасному настрої, а я ходила весь день, що залишився, чорніша за хмару. Від такого негативу важко сховатися. І ось настав день народження мами. Прийшли ми з чоловіком та дітьми.
Не забула про свято і сестра зі своєю родиною. У подарунок я приготувала набір гарних рушників. Звичайно, не найкрасивіший подарунок мамі, але точно знадобиться. Посиділи ми добре.
Коли вже збиралися назад, я побачила те, на що зовсім не очікувала. Мама взяла подаровані мною рушники та поклала до сумки сестри, а та лише кивала. У мене просто не було слів.
Я дочекалася, поки сестра пішла, і спитала в матері, чому вона віддала мій подарунок. У відповідь почула, що моїй сестрі потрібніше, бо їй дуже важко в житті, а вона має допомагати своїм дітям.
У мене знову не було слів. Сестрі завжди потрібна допомога. А те, що я сама потребую грошей і віддала залишки зарплати за ці рушники, це нікого не хвилює. Звичайно, я про це нікому не розповідала, але ж не в цьому суть.
Діти не повинні напружувати своїх батьків! І тим більше не повинні постійно жалітися. Сестрі майже 40, це хто кому має допомагати? Та й мама теж молодець. Виходить, їй добробут однієї дочки важливіший за другу.
Взяла в мене та віддала інший. І скільки разів вона могла зробити те саме за моєю спиною? Хіба це справедливо? І хіба це гарно віддавати подарунок людини в неї на очах?
