Батько пішов від нас, коли мені було чотири роки. Напевно, тому я не сильно сумувала через його відсутність. Я просто його погано пам’ятала. Мені цілком вистачало мами, бабусі та дідуся.
Вони прекрасно про мене дбали, і вдома був затишок. Хоча й не позбавлений деяких скандалів. Найбільше мама сердилась, коли мова заходила про нове життя батька. Напевно, її злив той факт, що в нього склалося особисте життя.
Дружина, ще одна дитина і цілком задовільний фінансовий стан. Щоразу, коли батько намагався випросити мене у мами хоча б на прогулянку, мама жбурляла слухавку і повторювала, що він більше не частина нашої родини.
Треба сказати, що така тактика дійсно відбила все бажання батька боротися за мою увагу. Минали роки, я росла. Мама так і не вийшла заміж знову. Вона ніби не хотіла стосунків. Хоча я вважаю, що друг потрібен кожному.
Зрада попереднього друга не привід ставити на собі хрест. Але це не моє життя та не мені вирішувати за матір. Я переїхала винайняла собі квартиру поряд з роботою. Живу непогано, збираю гроші.
Все йшло як завжди, поки мені не написала дівчина. Вона заявила, що ми з нею сестри по батькові і що вона та донька від другого шлюбу. Я їй відповіла, і ми почали спілкуватися.
Вона ще школярка, але вже готується до вступних іспитів. На мій подив, з батьком у неї не найтепліші стосунки. Швидше за все нейтральні, зате мама для неї головна опора. Вона й допомогла знайти мене у соцмережах.
Сестра виявилася дуже приємною дівчиною. І навіть попри різницю, з нею було цікаво спілкуватися. Коли я розповіла мамі про нове приємне знайомство, вона подивилася на мене як на ворога народу.
Її обурював той факт, що я хоч якимось чином контактую із батьком. За її словами, якщо він тоді проміняв нас на «тих», то хай і сидить із ними. А нас це не має стосуватися.
Я намагалася пояснити їй, що ініціатива була лише моєї зведеної сестри, і батько тут взагалі ніякої ролі не грав. Але мати ніби не могла сприймати хоч щось пов’язане з другою родиною батька.
Вона починала кричати і перетворювалася на ту жінку, яку я пам’ятала з дитинства. Перед тим як відпустити мене, вона суворо заборонила мені спілкуватися з сестрою. Я тільки кивнула і вийшла.
Марно було з нею сперечатися в такому стані. Зрештою дівчинка не винна, що вона дочка свого батька. І те, що вона сама пішла на контакт, викликає у мене лише захоплення та повагу. А реакція матері говорить, що вона не може пробачити батькові за зраду.
