Наближався мій ювілей, і я хотіла покликати в гості всіх своїх подруг. Усе-таки не щодня 60 років виповнюється! Загалом, почала готуватися заздалегідь. Склала оригінальне меню, купила новенький посуд.
Дуже захотілося себе порадувати. Торт цього разу вирішила не пекти, оскільки донька запропонувала замовити десерт у її подруги-кондитера. Усе йшло за планом, поки в день свята одна з подруг не приголомшила дзвінком.
Вона сказала, що нема з ким залишити онуку, тому вона її візьме з собою. Ви не подумайте, я не проти дітей, але в цій ситуації присутність малечі була б дуже недоречною. Знаю, що подруга буде вічно відволікатися.
Та й я не зможу розслабитися. Потрібно ж і нагодувати, і напоїти дівчинку. А якщо вона захоче грати? Мені б не хотілося включатися в роль няні і придумувати для дитини заняття, але діватися було нікуди.
Подруга прийшла разом з онукою пізніше за всіх інших гостей. Запізнилася, бо “дівчинка довго збиралася”. Гаразд, думаю, з ким не буває. Дівчинці 10 років, її можна зрозуміти. Тільки ось на цьому проблеми не закінчилися
Спочатку дитина поводилася тихо. Ми разом сіли за стіл і почали трапезувати в найкращих традиціях. Дорослі згадували минуле, а дівчинка поводилася тихо й уважно нас слухала. У якийсь момент їй стало нудно.
Вона наїлася і попросила “піти в іншу кімнату пограти”. Я провела її до своєї спальні, де влаштувала невеликий дитячий куточок. Дістала кольорові олівці та папір, щоб дівчинка могла помалювати. І нібито все було нормально.
Але виявилося, що малювання її не дуже привабило, і вона потайки пробралася на кухню. Зробити це було легко, бо з вітальні не видно, коли хтось зі спальні виходить. Не знаю, скільки часу вона провела на кухні.
Але коли я зайшла туди, щоб поставити чайник і приготувати до подачі торт, виявилося, що подавати було вже нічого. Точніше, торт, звісно, був, але його зовнішній вигляд злегка змінився.
Дівчинка нишком відкрила холодильник і зняла весь декор із десерту. Усе глазуроване покриття торта було в її відбитках, а десь і зовсім розламалося. У мене дар мови пропав від такого нахабства. Яка ж невихована дитина!
Я дуже засмутилася, але залишити гостей без торта не могла. Трохи підправила, де могла, і понесла на стіл. Сваритися з подругою в мене не було ні сил, ні бажання, але злість у мені кипіла.
Тому я дістала телефон і показала подругам фотографію торта до того, як на нього вчинили варварський замах. Не приховуючи зневаги, сказала, що онука подруги вирішила змінити декор.
Гості уважно подивилися на фото, а потім перевели погляд на жахливий на вигляд десерт. Усі мовчали, ніби води в рот набрали. Дівчинка сиділа, потупивши погляд.
Їй я відрізала найбільший шматок, до якого вона, звичайно ж, навіть не доторкнулася. Але я не жадібна, тому наприкінці вечора упакувала залишки торта в контейнер. Подруга в мене не тільки не перепросила, а й розлютилася.
Можливо, я вчинила неправильно, але я за цей торт заплатила кругленьку суму. З якого дива я маю терпіти хамську поведінку дитини, якої на моєму святі навіть бути не повинно було? Загалом, після цієї ситуації я у свій дім подруг з онуками не пускаю.
