Перші два роки з чоловіком жили нормально, не рахуючи дрібних сварок, але потім щось змінилося у стосунках. Він перестав себе стримувати, міг нагрубити просто так, без жодного приводу.
Почали часто сваритися навіть через дрібниці. Під час першої зустрічі мені сподобалося, що він веселий, товариський, весь час жартує, на противагу мені.
Я людина не дуже товариська, не люблю галасливих компаній, схильна до зневіри і песимізму. Раніше думала, що будемо доповнювати одне одного, а вийшло навпаки.
Останнім часом мене дратують його дурні й грубі жарти, часто навіть недоречні. Нагрубить, потім вибачається, та ще й дивується, що я ображаюся і мені не можна слова сказати.
Та він відхідливий, а я, якщо вже образилася, то надовго, мучуся потім місяцями і не можу зрозуміти, чому він себе так поводить. Одного разу під час великого скандалу чоловік нізащо накричав на мене вкотре.
Він мене образив та ще й ледве не вдарив, але в останню мить якось зумів стриматися, я зрозуміла, що час, напевно, розлучатися, а не терпіти таке ставлення до себе, я розуміла, що далі буде ще гірше.
Шкода було тільки доньку, яка його просто обожнювала. На роботі співробітник уже давно приділяв мені увагу, не раз я ловила себе на думці, що він теж мені подобається, але зупиняло те, що і в мене, і в нього сім’я.
Але після сварки з чоловіком я вирішила, що це тимчасовий вихід зі становища, і ми з ним почали зустрічатися. Про розлучення я тепер не думаю, мені вистачає уваги цього чоловіка.
Коли ж чоловік затіває чергову сварку, я просто пропускаю все повз вуха. Він навіть дивується, що це я так змінилася і вже не ображаюся. Якби він знав, що під час його чергового моралізаторства я думаю про іншого.
Про його ніжність, лагідні слова і мені стає легше, я не помічаю, що говорить чоловік. Я знаю, що це не правильно, але я замість розлучення я пішла на зраду і в такий спосіб зберегла сім’ю.
