Зараз мені вже 40. Все своє життя я побудувала неправильно. У 25 років були стосунки з хлопцем, три роки зустрічалися, я чекала на дитину, побралися, але він був не тим і моя гордість мені казала, що нічого не вийде, треба йти.
У результаті розійшлися. Залишилась удвох із сином. Почала дивитись назад, у минуле, копатися у своїх помилках і втрачених можливостях. У результаті в мене була дуже важка депресія.
Потягнулася до Бога, потім знову відійшла, зустріла віруючого чоловіка, він спочатку хотів одружитися зі мною, потім передумав. Знову нелюбов, знову депресія. І тут я стала котитися вниз.
Якщо віруюча людина від мене втекла, то я тоді ніщо. Почала грати в автоматах, знову депресія. Рік тому зустріла чоловіка, почали зустрічатися, покохала, а виявилося, що він у цей час розлучався з дружиною.
Тобто я йому на той момент була, як пластир, тепер я це розумію. Через рік спілкування він охолонув до мене, я почала нервувати, критикувати його і він пішов. Я захопилася ворожіннями, хоч і знаю, що це гріх великий.
Але це як псування якесь, знову гральні автомати. Я відчуваю себе винною та жахливою, не можу знайти мир у собі. Начебто беруся за розум на якийсь час, потім знову зриваюся. Я як у якомусь рабстві.
Все хочу повернути останнього чоловіка, але він живе своїм життям, та я розумію, що він був найкращим. Я хочу покаятися, щоб злі духи мене залишили, щоб мені врятуватися, щоб мій син не страждав так.
Колись я гарна і добра, успішна, а потім заблукала і втратила себе. Я ніби дірявий посуд. Що не кажуть мені, що не радять, до мене все не доходить. Самоповаги не залишилося ніякої і скочуюсь все далі.
Як подолати все? Як позбутися цих вад? Я розумію, що сама у всьому винна, жити правильно не вмію. Постійно прошу в Бога пробачення. Мені так соромно, що цінний дар, даний мені – життя – я так бездумно зіпсувала.
