Мама мені казала, що не варто виходити заміж у 18 років, але я її не слухала. Та хто взагалі слухає своїх матерів у такому віці? Я була по вуха закохана у свого однокласника. Мріяла про те, щоб прожити з ним усе життя.
Була впевнена, що це раз і назавжди, а через два роки після весілля я дізналася, що буду мамою. Мама знову говорила мені, яку помилку я роблю, але я не слухала. Адже я кохала свого чоловіка всім серцем!
Та й жили ми спочатку душа в душу. Ясна річ, не до навчання нам було. Довелося шукати роботу, щоб утримувати себе. Потім у нас з’явився син. Турбот стало ще більше, як і грошових витрат.
Мало-помалу я почала помічати, що чоловік від мене віддаляється. Він став частіше пропадати на роботі, а вдома не виявляв до мене жодного інтересу, якщо ви розумієте, про що я.
Мені було прикро, але я думала, що це тимчасово. Мовляв, підросте дитина – і все стане на свої місця. Але наш син ріс, а мій коханий ставав для нас обох просто чужим.
Коли нашому малюкові виповнилося два роки, чоловік прийшов і повідомив, що він іде до іншої. Ці слова були як грім серед ясного неба. Я проковтнула сльози і відпустила чоловіка. А що ще я могла зробити?
Потім переїхала назад до батьків і мало не щодня вислуховувала від матері нотації. Я не можу собі місця знайти. Що робити, як ставити сина на ноги? І найголовніше: де знайти в собі сили, щоб жити далі?
Моя близька подруга підтримувала мене, але вона бачила, що без чоловічого плеча мені не впоратися. Так вийшло, що десь через півроку вона познайомила мене з прекрасним чоловіком.
Він був старший за мене на кілька років, займався своїм бізнесом і жив у власній квартирі. Про таке я тільки мріяти могла. Він мені одразу сподобався. Від нього віяло впевненістю і стабільністю.
Я не розраховувала на якісь серйозні стосунки, адже в мене була дитина. Та й від розлучення ще не відійшла, якщо чесно, але цей чоловік почав приділяти мені увагу. А ще він майже одразу подружився із сином.
Ми почали частіше зустрічатися, і через кілька місяців він покликав мене заміж. Я розуміла, що в мене немає причин відмовляти йому. Поруч із цим чоловіком я почувалася як за кам’яною стіною. І я знову пішла під вінець.
Цього разу більш усвідомлено, але менш щасливо, адже в голові все ще спливали спогади, пов’язані з моїм колишнім. Проте в мене почалося нове життя. Колишній зник із нього раз і назавжди.
Аліменти він не платив, а я не могла змусити себе вирішувати це питання через суд. Із сином він теж не бачився, і дуже скоро моя дитина почала називати татом мого нового чоловіка.
І треба віддати йому належне: він був прекрасним батьком. І все у нас було чудово, поки в один прекрасний момент мені не написав колишній чоловік. На той момент нашому синові було вже 15 років.
І за всі ці роки колишній не зв’язувався зі мною жодного разу. Він попросив мене про зустріч, і я не змогла відмовити. Він розповів, що з тією панянкою він швидко розійшовся і відтоді жінок у нього не було.
Усі ці роки він картав себе за те, що кинув мене. І тепер нарешті зрозумів, що хоче повернутися. Колишній кличе мене до себе, хоче відновити спілкування з сином. Усередині мене щось обірвалося. Збулася моя найзаповітніша мрія.
Я була готова переїхати до колишнього того ж дня, але здоровий глузд підказував, що спочатку мені потрібно поговорити з сином. Моя дитина була не рада, він запротестував і сказав, що батька не кине.
Він навіть плакати почав. До такого я була не готова, але йти наперекір своїм почуттям не могла. У всьому зізналася чоловікові і пішла. З колишнім живу вже місяць, і мій син відтоді зі мною не говорив. Я хочу все налагодити, але не знаю як.
