Сергій розлучився з Любою, коли дитині було 3 роки. Розлучилися вони за згодою, без суперечок і скандалів. Ірина Володимирівна передбачала це, адже вони одружилися поспіхом. А будучи молодими та недосвідченими, перевірку побутом не пройшли.
На щастя, невістка завжди була у добрих стосунках з Іриною Володимирівною. І навіть після розлучення жінки регулярно телефонували і ходили одна до одної в гості. Через рік після розірвання шлюбу Люба знову пішла під вінець. Сергій не дуже позитивно відреагував на таку швидку заміну колишнього чоловіка. Але не йому було пред’являти претензії. Новий чоловік Люби з радістю став вітчимом для її дочки і нічого не шкодував для дівчинки.
Сергій ще більше засмутився, коли дізнався, що новий родич його дочки багата людина. Сам він не був бізнесменом чи володарем великих статків. Тому всі його подарунки були дуже скромними, порівняно з тим, що дівчинка отримувала щодня в новому будинку.
Тож через час Сергій просто перестав робити подарунки. З аліментами було те саме. За його логікою, його дочка більше не потребувала матеріальної допомоги або знаків уваги. Адже порівняно з вітчимом усі старання Сергія завжди виглядатимуть гірше.
Ірина Володимирівна люто доводила синові, що справа не в грошах або іграшках. Звичайно, дівчинка радітиме подарункам. Як і будь-яка дитина. Але їй потрібний рідний батько, якого вона знає та любить.
На жаль, Сергій не дуже прислухався до матері. Замість того, щоб в обумовлений час зустрічатися з донькою, він все рідше з’являвся на порозі будинку колишньої дружини. Навіть коли Ірина Володимирівна брала внучку до себе (в надії, що так син не соромитиметься), Сергій волів ігнорувати зустрічі.
Знедавна все, про що думала Ірина Володимирівна, були син і онука. Як вона й побоювалася, дівчинка почала питати про батька. Де він? Чому не приходить? Жінка не знала, що відповісти. Їй було прикро, що син втрачає нагоду побути поруч зі своєю дитиною. Також їй було й страшно, що Сергій затягне з поновленням стосунків і врешті-решт онука не захоче з ним бачитися сама.
Люба також поділяла побоювання колишньої свекрухи. Вона в жодному разі не була проти зустрічей Сергія з дочкою. І так само дивувалася з приводу його поведінки. Під час дзвінків Сергій ухилявся від відповідей і прагнув припинити розмову якнайшвидше. Наче він не бажав нічого чути про свою можливу провину.
З кожним днем їм обом все важче було виправдовуватися перед дитиною за батька. Але що ще вони можуть зробити, коли людина просто не бажає розуміти і приймати свій обов’язок батька: просто бути поруч.
Адже справа далеко не в подарунках і не в матеріальних речах. Для дитини набагато важливіше бачити та спілкуватися з батьком. Відчувати, що її люблять, про неї думають і дбають. А коли батько раптом перестає відвідувати і розмовляти, насамперед страждає саме дитина, а не її батько.
