Світлана була впевнена, що вони з чоловіком послані один одному долею. І те, що в шлюбі з Костею вони щасливо жили вже більше десяти років, вважала закономірністю.
Сьогодні вона поверталася додому з відрядження, в яке поїхала два дні тому. Днями головний викликав Світлану до себе і заявив, що з проблемами в одній з філій, крім неї, ніхто не впорається.
– Там роботи дня на три, не більше. Збирайся, Світлано, і не здумай що-небудь придумати для відмовки. Завтра ж і вирушай туди, – сказав він злегка засмученій жінці.
У Світлани були свої плани на найближчі дні, і відрядження в інше місто туди не входило. Але з шефом не посперечаєшся. І навіть не наведеш як аргумент думку про те, що у них у фірмі у відрядження їздить тільки молодь. І що сам же шеф цей принцип колись і встановив. А вона своє вже від’їздила з лишком.
І зараз, після тридцяти п’яти років, розраховувала вже на більш спокійний і стабільний графік.
– Кость, я їду по роботі. Думаю, дня на три. Простеж, щоб Дімка з репетитором займався, а то він ухиляється від занять останнім часом. А я гроші плачу, і чималі. І щоб він харчувався нормально. Не чіпсами і сухариками, а супом і котлетами, які я залишу для вас в холодильнику.
– Добре, простежу, не переживай, – байдуже буркнув чоловік, не відриваючись від екрану смартфона.
– І це все? – здивувалася Світлана. – Тобто тебе сам факт мого від’їзду анітрохи не засмутив? Слухай, ну відірвися ти вже від свого телефону!
– Ну ти ж не на місяць їдеш. Повернешся через три дні. Ти ж сама сказала. А три дні ми з сином без тебе вже якась переживемо.
При цих словах Костянтин нарешті підняв очі на дружину і навіть посміхнувся.
– А що це тебе знову посилають, начебто, ти своє від’їздила? – здивувався він.
– Там потрібен досвідчений фахівець. Так сам шеф мені сказав. Досвідчений і суворий, з характером! – не без гордості заявила Світлана, знаючи, як її цінують на роботі.
Перебуваючи у відрядженні, вона вирішила натиснути і повернутися додому з чужого і непривітного міста трохи раніше. Нехай навіть і на день всього. Цей день вона могла спокійно провести вдома, подарувавши його собі коханій.
Поїзд, яким їхала Світлана, вже наближався до околиць рідного міста. Вона була в піднесеному настрої. Із задоволенням думала про те, як повернеться до порожньої квартири. Передчувала таку собі свободу. Чоловік в цей час на роботі, десятирічний Дімка ще в школі. І Світлана буде надана сама собі.
Спочатку набере ванну з ароматною піною. Потім масочки зробить на обличчя, на руки. Можна навіть і подрімати трохи – цю розкіш Світлана не дозволяла собі дуже давно. А там вже і Дімка зі школи прибіжить. Треба буде нагодувати сина, з уроками йому допомогти. А то з цією роботою вона вже й забула, коли востаннє своїй дитині час приділяла. Навіть у декреті нормально не посиділа – на роботу побігла, сплавивши десятимісячного Дмитрика під опіку своєї тітки-пенсіонерки.
Про те, що повертається, чоловіка Світлана попереджати не стала – забула,чи навмисно так зробила. Тепер уже це було неважливо. Нехай буде сюрприз для чоловіка. Повернеться він увечері додому, а там дружина кохана, гаряча вечеря і уроки з сином всі вже вивчені. Ну благодать же!
Розчулившись спогадами про те, як вони познайомилися і так раптово одружилися з Костею, Світлана по дорозі додому зайшла в магазин, де купила пляшку сухого і улюблений Костин тортик. Нехай сьогоднішній вечір буде романтичним. Так хочеться їй. А то щось останнім часом вони з чоловіком злегка віддалилися один від одного – вона вся в роботі, вдома – теж справи і турботи, а Костя весь час в своєму телефоні сидить, навіть поговорити їм стало ні про що. Як чужі, їй-Богу!
Відчинивши двері в квартиру, Світлана не відразу зрозуміла, що в ній хтось є. Тільки увімкнувши світло в передпокої і побачивши там чужі жіночі чобітки, похолола. Потім її погляд впав на легку світлу шубку, що висіла в шафі. Від неї так різко пахло якимись солодкими в’їдливими парфумами, що жінку навіть знудило.
А може, і не від парфумів чужої жінки стало їй погано, а від усвідомлення того, що на неї зараз чекає дуже неприємна подія. І це замість ванни, масок і приємного сімейного вечора з смачною вечерею.
Нічого цього тепер не буде. А може, і самої сім’ї у Світлани вже більше не буде. Тому що зраду вона пробачати не має наміру. Просто не зможе.
Вона зібралася з духом. Необхідно взяти себе в руки, щоб не виглядати смішно і жалюгідно в очах чоловіка-зрадника і невідомої сторонньої жінки, яка посміла прийти до неї в будинок, щоб розважатися тут з чужим чоловіком. І щоб зруйнувати її щастя.
Світлана чула сміх і тиху розмову зі своєї подружньої спальні. А сама шукала, чого б такого взяти в руки, щоб “привітати” цим одразу обох голубків.
– Господи, як я могла до такого дожити? Чому не бачила, не відчувала, що Костя віддалився від мене до такої міри, що завів коханку? І цього йому було мало – він ще притягнув її в наше ліжко!
Світлана розмовляла тихенько сама з собою, намагаючись заспокоїтися. Знаючи свій гарячий темперамент, вона всерйоз боялася… А це – в’язниця. Тому взяти себе в руки просто необхідно.
Нарешті, не маючи можливості більше стримувати свої емоції, жінка попрямувала до спальні, двері якої були зараз щільно зачинені.
По дорозі вона зачепилася за шнур від високого світильника на довгій ніжці, який зараз був висунутий мало не на середину кімнати, ближче до журнального столика. Мабуть, перш ніж перейти до більш цікавої частини зустрічі, коханці підкріплювалися. На столі стояла пляшка ігристого і фрукти.
Гуркіт, який створив торшер, що впав у тиші квартири, привернув увагу тих, хто був у спальні.
Миттєво відчинилися двері, і, кутаючись у простирадло, перед Світланою з’явилася…
– Дарино? – здивувалася вона. – Ти? Боже мій! А я думаю, чому мені так знайомий запах цих моторошних парфумів! – істерично розреготалася Світлана, впізнавши в суперниці свою знайому, з якою колись дуже тісно спілкувалася. – Як ти могла? Гадина ти! Ось ти хто!
– Світлано? – у свою чергу здивувалася та. – А ти що тут… Вибач, але я була впевнена, що ти у відрядженні.
– Він, мабуть, теж не очікував, що я так рано повернуся? – маючи на увазі чоловіка, що сховався в спальні, промовила Світлана. – Любий, виходь! Не ховайся там! Тут всі свої, як з’ясовується.
– Світлано, ти зараз дуже сильно помиляєшся. Прошу тебе, заспокойся. Ти не так все зрозуміла, – почала мимрити Дарина, стоячи винувато біля дверей спальні.
– О, ні! Це не твої слова. Це ж чоловік мені повинен зараз сказати. Що я не так все зрозуміла. Виходь, Костю! Час отримати по заслугах. Я вас застукала. І скажи спасибі, що не по голові. Розлученням обійдеться. Виходь!
– Світлано, прошу вислухай мене, – продовжувала схвильовано Дарина.
– Відійди від дверей! Я хочу глянути в очі цьому покидьку! – прокричала Світлана, якій вже дуже хотілося дістатися до чоловіка. – Йди, інакше я за себе не ручаюся. Звільни двері, не стій тут. Це йому все одно не допоможе.- Свєточко, Свєто, пробач нас і заспокойся, – благала Дарина.
– Та підеш ти чи ні? Нехай Костянтин вже вийде до нас! Досить ховатися. Тобі це не допоможе, Костечко! Вийди, покажи мені свої безсоромні очі!
– Та не Костя там! – раптом випалила Дарина.
– Що? Ти мені тут комедію не ламай! Нехай виходить! Чуєш, любий, будь чоловіком, виходь до нас!
Потім вона раптом зніяковіла, уважно глянувши в очі Дарині.
– Не Костя, кажеш… А хто? – тихим голосом запитала Світлана.
Вона раптом на мить повірила, що там не чоловік. І тоді все залишиться як раніше. І з’ясується, що він їй не зраджував. І сім’я її збережеться, а Дімка не буде плакати після їхнього розлучення. Боже! Що відбувається?
– Хто там, відповідай! – гаркнула Світлана вже на межі свого терпіння.
– Там Роман, – опустивши очі, відповіла Дарина.
– Роман? – здивувалася Світлана, не вірячи тому, що чує.
Потім вона все-таки відкинула вбік свою колишню приятельку і увірвалася в спальню.
Так це був Роман. Рідний брат чоловіка сидів на ліжку вже одягнений. Він відвернувся від Світлани, винувато дивлячись у вікно.
– Романе, а що тут відбувається? Ти з глузду з’їхав? Ти що тут влаштував? Скоро Дімка зі школи прийде, а ти якийсь бордель відкрив у нашій квартирі!
Світлана не могла стримати емоцій. Як таке могло статися? Адже вона знала Романа як серйозного чоловіка, а їхню з Мариною сім’ю вважала ідеальною.
Вони втрьох сиділи зараз на кухні. Світлана зажадала пояснень. З чоловіком розмова буде після і дуже серйозна. Влаштує вона йому головоломку. А зараз їй хотілося зрозуміти, як таке сталося між близькими їй людьми. А ще вона боялася, щоб подібного не повторилося в її родині.
– Ми познайомилися з Дариною рік тому, у Кості на дні народження. Пам’ятаєш, ви тоді всіх нас на природу вивозили? Було дуже весело, – розповідав Роман. – А потім ми з нею випадково зустрілися в місті. Я тоді посварився з Мариною. Вона в черговий раз звинуватила мене в тому, що я мало заробляю, не прагну ні до чого.
Загалом, образила мене сильно. Ну я і вирішив їй помститися. Дарина мені відразу сподобалася, а тут така зустріч… Ось я і не втримався.
– Ну про тебе-то все ясно. Ти розлучена з дитиною, тобі все одно з ким кохання крутити, – з осудом дивлячись на Дарину, сказала Світлана. – Але ти-то як міг? Ромку, я ж вашу сім’ю завжди Кості в приклад ставила!
– Ну ось такий я неідеальний виявився. Що тепер…
– А чому ви тут зустрічаєтеся? Адже є ж готелі, квартири на годину! Що за маячня – ввалюватися в чужу квартиру і ліжко? – обурювалася Світлана, уявляючи, який скандал влаштує дружину за подібну послугу для брата.
– Місто у нас маленьке, а мене майже всі знають. Я ж в адміністрації працюю, – відповів Роман. – Ось ми й вирішили сховатися у вас. Ти, Світлано, не думай, ми тут у вас вперше. Та й взагалі… Ми з Дариною нечасто… Всього кілька разів зустрічалися.
– О, ні! Позбавте мене від цих подробиць! От ганьба… Ну те, що ми з тобою тепер, Даринко, не подруги, це тобі, сподіваюся, ясно? А як мені дивитися в очі Марині, я взагалі не уявляю!
Вигнавши геть непроханих гостей зі своєї квартири, Світлана, замість запланованого релаксу і спа-процедур, влаштувала вдома генеральне прибирання. А поки прибирала, багато думала про те, як вони з Костею живуть. І що потрібно змінити в їхньому сімейному житті, щоб такого з ними не сталося.
Звичайно, потрібно цікавитися життям чоловіка, його проблемами, частіше говорити з Костею по душам. І звичайно, не критикувати. Хоч це і дуже складно.А ще Світлана вирішила провчити Костянтина, щоб йому більше і в голову не прийшло давати ключі від їхньої квартири комусь, нехай навіть і рідному братові.
– Любий, я щойно повернулася з відрядження, а тут таке! – закричала вона в трубку, зателефонувавши чоловікові.
– Ти вже приїхала? – злякався Костя, і це було чутно по його голосу.
– Так! Раніше вирішила приїхати. А у нас в квартирі грабіжники! – продовжувала свою комедію Світлана. – Але ти не переживай. Я вже викликала поліцію. Зачинила їх зовні на наш другий замок, який зсередини не відкривається. Нікуди не подінуться злодюжки, потрапили в пастку! Ось чекаю правоохоронців у під’їзді.
– Не треба, Свєто! Скасуй поліцію, благаю тебе! Я зараз сам приїду і все вирішу! – кричав у трубку чоловік.
– Ні, що ти! Обов’язково треба поліцію. Це ж злочинці, нехай відповідатимуть за законом за проникнення в чуже житло, – продовжувала з посмішкою Світлана.
– Світлано, я їду! Мчу! – Костя зрозумів, що йому терміново потрібно прибути додому і втрутитися в конфлікт, який може зашкодити репутації його брата.
Він дуже поспішав, боячись уявити, що діється вдома. А коли приїхав, з подивом побачив спокійне і усміхнене обличчя дружини.
– А що, вже все вирішилося? – обережно запитав чоловік.
– Костю, тобі від брата привіт, але більше так ніколи не роби. Інакше підеш жити до нього або ще куди-небудь. Але я цього дуже не хочу, бо кохаю свого недолугого чоловіка. Прошу тебе, не роби більше таких дурниць. Пам’ятай – наша з тобою квартира – це наша фортеця. Це святе. Зрозумів?
– Зрозумів, – з полегшенням видав Костянтин.
– А у нас з тобою сьогодні романтична вечеря.
– Так? – ще більше здивувався він.
– Так. А потім розкажеш мені, про що ти мрієш. Тільки щиро, добре? Ну і я теж поділюся з тобою своїми мріями і планами.
– Світлано, яка ти в мене! А Марині не скажеш нічого?
– А мені це треба? Нехай самі розбираються.
– Мудра ти! І красива. Дай-но я тебе поцілую.
– Та ти що, Дімка он вдома, – посміхнулася вона, з полегшенням подумавши про те, як добре, що чоловік сьогодні вдень був на роботі, а не вдома.
