– Господарі! Ау! Є хто вдома? – Дві дівчини стояли біля хвіртки дачного будиночка. – Ганно Петрівно, ви тут?!
На поклик із будинку вийшла жінка.
– Кіра? Вітаю! Не очікувала тебе тут побачити! – Господиня будинку була дуже здивована появою своєї невістки, та ще й не саму, а з якоюсь дівицею.
– Ви ж самі казали, приїжджати, якщо час і бажання буде! Ось, у нас і час, і бажання з’явилося! – Кіра кивнула на подругу. – Подруга зі мною попросилася. Можемо вам допомогти, якщо потрібно…
– Ну, проходьте. Помічники ніколи не завадять! – погодилася Ганна Петрівна. – Подругу-то як звати?
– Параска, – манірно відповіла дівчина і задерла ніс.
– О-о, рідкісне ім’я, – здивувалася свекруха Кіри, – я думала, що так нікого вже не називають.
– І ім’я рідкісне, і я сама – суцільний ексклюзив! – зарозумілість у дівиці зашкалювала, але Ганна Петрівна тільки похитала головою.
– Ви надовго? – поцікавилася жінка.
– Ну, ми хотіли з ночівлею залишитися, якщо можна?! – Кіра подивилася на подругу, та кивнула.
– Чому ж не можна? Звісно, залишайтеся! Максим знає, що ти тут? У вас усе гаразд? – занепокоїлася свекруха.
– Так, у нас усе гаразд, не хвилюйтеся, Ганно Петрівно! Просто він із другом буде нові меблі в нас збирати і вигнав мене, щоб я не заважала під ногами, – засміялася Кіра, тим самим заспокоївши матір чоловіка.
– Добре, тоді переодягайтеся і за роботу! – потерла долоні Ганна Петрівна, передчуваючи, як зараз усі дружно попрацюють.
– У сенсі – переодягайтеся? – не зрозуміла Параска. Вона була в коротких шортах і топіку. На ногах красувалися босоніжки на тонкому каблучку. – А що, так не можна?
– Як ти будеш по землі на своїх підборах ходити? – здивувалася Ганна Петрівна і налякала. – Та й ґедзі тут на свіженьке миттю налетять. Їм твої голі коліна, і не тільки, дуже сподобаються. Тож штані в передпокої висять, футболки там само. Вибирайте, кому що сподобається. Калоші на терасі.
Ганна Петрівна махнула рукою в бік будинку, а сама пішла на ділянку, прихопивши лопату.
– Вона це серйозно? – пошепки обурилася подруга, втупившись у штани зі стажем, які висіли на цвяшках у передпокої. – Я маю це вдягнути? Ти подивися на ці коліна!
– Ну, це краще, ніж бути покусаними якимись комахами, – також пошепки відповіла їй Кіра, вибираючи собі одяг.
– І на якого біса я з тобою поїхала? – нила Параска. – Сиділа б зараз удома, гортала стрічку в соцмережах.
– Зате можеш фоток наробити тут купу, – підказала їй Кіра. – І назвеш – “Вихідні догори задом”.
– Хоч якась розвага, – погодилася подруга і, зітхнувши, переодяглася в робочий одяг.
– Красуні! – хихикнула Кіра, оглянувши себе та Параску.
– Ви там заснули, чи що? – покликала їх Ганна Петрівна з вулиці. – Скоро день закінчиться.
Подруги вийшли з дому. Свекруха схвально покивала і вручила кожній по інструменту.
– Потрібно бур’яни прибрати, – сказала вона і підвела подруг до грядки з морквою. – Ось це – морква, а це – бур’яни.
– Вони ж однакові! – Параска подивилася на схожу між собою зелень.
– Мтак, – задумалася Ганна Петрівна, – мабуть, тут я сама. А то повидираєте мені всю моркву. Тоді грядками з картоплею займіться. Там точно, не переплутаєте.
Вона показала фронт роботи і пішла в теплицю.
– Та ну, боляче треба! Я що сюди, батракувати приїхала? – фиркнула Параска. – Тим паче, у мене манікюр свіжий. Я за нього стільки грошей відвалила.
Подруга Кіри дістала телефон і стала робити селфі. Мимохідь фотографувала ділянку і Кіру, яка вже почала працювати.
– Давай, давай! Воруши булками! Дуже повільно працюєш! – реготала Параска, знімаючи відео з Кірою.
– Та ну тебе! – плюнула та і, перевернувши відро, сіла на нього, підставивши обличчя сонцю. – Я що, одна маю корячитися тут?
– Це ж твоя свекруха! І ти сама сюди поперлася. Я кликала тебе в нічний клуб. Але тобі свіже повітря подавай! Ось і дихай тепер! Ай! – скрикнула Параска, коли нахабний сліпень прокусив тонку тканину штанів і встромив своє жало в м’яку, округлу задню частину дівчини. – От звірюка!
– Так тобі! – засміялася Кіра, але працювати теж перестала.
– Як успіхи? – повернулася до дівчат Ганна Петрівна, але, побачивши, що навіть десяту частину не прибрано, насупилася. – Проблеми?
– Звичайно, проблеми, – обуреним тоном сказала Параска. – У мене, наприклад, свіжий манікюр, дорогий до того ж. І я не збираюся псувати його, копаючись у землі. Кіра теж не хоче бруднити руки.
Кіра опустила голову. Їй було ніяково за подругу і її прямолінійність, але частка правди в її словах була. Вони сподівалися тут просто відпочити. Про допомогу Кіра сказала в надії, що свекруха не стане експлуатувати гостей.
– Добре, – усміхнулася Ганна Петрівна, – допускаю, що це занадто складна робота для вас. Тоді ось вам легке завдання – зібрати ягоди. Не треба копатися в землі, і манікюр ваш буде в порядку.
Вона видала подругам відерця і відвела до малинника.
– Ось будь ласка!
Дочекавшись, коли господиня садового будиночка піде у своїх справах, Параска вляглася на травичку.
– Я хочу відпочити! – заявила вона.
– Від чого? – розсміялася Кіра. – Ти щойно приїхала і ще навіть пальцем не поворухнула.
– Поворухнула! – огризнулася подруга. – Поки в це лахміття переодягалася, вже втомилася. А ще ці монстри, що дзижчать, на нерви діють. Відбиватися від них – ніяких сил немає. І взагалі, ти мені не казала, що тут працювати треба буде.
– Та яка ж це робота – малину збирати?! – здивувалася Кіра. – Це не на грядках стояти і в землі колупатися по лікоть. Я, поки збираю завжди, так налопаюся, на всю зиму вперед.
Параска з сумнівом подивилася на малиновий кущ, що ріс поруч із нею, і простягнула руку за великою ягодою. Вона вже хотіла закинути її до рота, як помітила жука, який зручно влаштувався всередині ягоди.Спеціально для сайту Stories
– А-а-а! – заверещала вона, відкинула малину, немов там була отруйна змія, а не маленька комаха, і схопилася на ноги. – Спершу ці ґедзі, тепер ці ! Я хочу додому!
– Що тут у вас? – прибігла перелякана Ганна Петрівна, почувши дикі крики Параски.
– Тут усе в жуках! – поскаржилася та, мало не плачучи.
– О господи! – свекруха Кіри закотила очі. – Ти ніколи не бачила жуків у малині?
– Я й малину перший раз на кущі побачила, – надулася знову подруга Кіри. Кіра кивком підтвердила її слова.
– А коли ми будемо їсти? Щось ніяка робота на голодний шлунок не йде, – поцікавилася Параска. Немов підтверджуючи це, у животі в неї булькнуло щось.
– Продукти в будинку, можете приготувати що-небудь, – Ганна Петрівна вже не рада була таким помічникам. Вони й самі не працювали, і їй доводилося відволікатися весь час.
– Ну, приїхали! Ми ж гості! Чому ми маємо самі готувати? – знову обурилася дівчина.
– Я не розумію, Кіро, ти кого привезла? Ось у нас раніше собака була – дворняга, але найрозумніша істота! Її навіть вчити нічому не треба було – сама все розуміла. А твоя подруга, схоже, в сім’ї олігархів живе, де за неї все роблять? Вона хоч щось уміє сама?
– Ганно Петрівно, ми все приготуємо, – Кіра відсмикнула подругу і потягнула в будинок.
– Я не зрозуміла, мене зараз із собакою порівняли? – Параска навіть заїкатися почала.
– А чого ти виступаєш? – спалахнула Кіра. – Якщо тебе вдома ганяє братик твій старший, то що, значить, ти тут вирішила відірватися?
– Саме так! Вдома працюєш, працюєш, сюди приїхала відпочити – знову припахали! – надулася Параска. – Та ще й собакою обізвали.
– Та вона хороша, Ганна Петрівна, просто каже, що думає завжди, – пожаліла подругу Кіра. – Ходімо, допоможеш мені обід приготувати. А ввечері попросимо Ганну Петрівну млинці посмажити. Знаєш, які в неї млинці?! Витвір мистецтва!Спеціально для сайту Stories
За годину обід був готовий. Кіра пішла кликати свекруху до столу.
Пообідавши, Ганна Петрівна похвалила Кіру. І тут же додала:
– Посуд, сподіваюся, самі зможете помити?
– Та що ж таке? Обід приготуй, посуд помий! – Параска бурчала собі під ніс. – У гості, називається, приїхали!
– Взагалі-то, гості, це ті, кого запрошували! – почула бурчання дівчини Ганна Петрівна. – Не пам’ятаю, щоб вам, дитино, я висилала запрошення! А якщо вже ти приїхала непроханим гостем, то будь ласкава підкорятися правилам цього будинку.
Котловани рити вас ніхто не змушує, але зібрати відерце ягід, гадаю, ніхто з вас не переломиться. У підсумку замість того, щоб мені працювати у своєму темпі, доводиться відволікатися на вас і ваші закидони. Тож, звільніть! Мені такі гості не потрібні! Або ви допомагаєте мені, або… дорогу додому знаєте!
Обидві дівчини почервоніли, не змовляючись, схопили відерця і їх, немов вітром здуло. За хвилину в малиннику замиготіли дві голови. Ганна Петрівна посміхнулася, задоволена своїм виховним ефектом. Щоправда, посуд довелося мити самій.
До вечора на столі кухні стояв повний таз малини.
– Ну що ж, ви заробили вечерю, – похвалила подруг Ганна Петрівна і виставила на стіл свої знамениті млинці.
– А можна з малиною? – скромно запитала Параска.
– А як же жуки? – здивувалася господиня.
– А я із заплющеними очима, – під загальний регіт видала дівчина і, зачерпнувши повну ложку ягід і заплющивши очі, відправила їх у рот.
