Вона була найслабшою у великому посліді цуценят. Народилася останньою – тринадцятою! І чому її не полюбила власна мама? Викидала з “лігва”, відштовхувала від со.ків?
Цуценя довелося підгодовувати штучно. А коли цуценятам виповнилося півтора місяця і будинок почали відвідувати потенційні господарі, ніхто не звертав уваги на “крихітку” – занадто маленька, худенька для добермана.
– Останньою народжена, невдаха, – переживала за дівчинку господиня мами – моя подруга Галя, – ніхто і дивитися на неї не хоче… . А вона буде дуже красивою і розумною – з віком перетвориться на “прекрасного лебедя”!
Емма – офіційне ім’я малятка в родоводі, росла спокійною, ласкавою, слухняною собачкою. І лише її власна мама вперто не хотіла ділити спільний дах з маленькою донькою.
Нерідко виникали конфліктні ситуації і, щоб уникнути можливих бі.ок між собаками, зціпивши зуби, Галя вирішила подарувати Емму своєму двоюрідному братові.
Олексій, хоч і любив собак, ніколи не мріяв тримати їх у своїй квартирі. Але, познайомившись з милим, ласкавим цуценям – подарунку зрадів.
Перша поява Емми в будинку не викликала особливої радості у його молодої дружини:
– Ти впевнений, що цуценя потрібне? Ніколи в житті ми не тримали собак. Не знаємо, як з ними поводитися. Стільки турбот! Гуляти, годувати, вставати рано! Я вже не кажу про погризені меблі, взуття, шпалери… а скільки коштів доведеться витратити на всілякі щеплення, глистогінні засоби? Нам грошей реально не вистачить!
Але Емма швидко підкорила серця нових господарів, і, вже зовсім скоро, сумніви змінилися радісними повідомленнями:
– Привіт! У нас тепер цуценя. Кумедна дівчинка – Емма, доберман! Любить кашку, молочко, зовсім як маленька дитина. А ласкава! Прекрасна! Ой! Льошка, хапай її – біжи на вулицю! А то зараз все на килимі буде!!! Не встигли…
– Дівчинка звикає! Гарчить на чужих, якщо щось не так, захисниця наша маленька! Грайлива, друзів у неї багато! Апорт приносить, м’ячик… Команди розуміє і виконує, а адже не вчили, в школу – на загальний курс дресирування, не ходили!
– Знаєш, я не хочу в кіно, сеанс пізно закінчується, а вдома Емма чекає, переживає, якщо ми затримуємося… Вчора прийшли пізніше, ніж зазвичай, дивимося, а собачка шкарпетки чоловіка і мій шарфик до себе на матрацик поклала ,щоб запах рідних з нею був.
Незабаром в родині народилася дитина, і доберман відразу стала охоронцем малюка.
Якщо молоді втомлювалися від нічного плачу сина, Емма лягала поруч з ліжечком і пильно спостерігала: при будь-якому русі – насторожувалася, звуці – скиглила, плачі – бігла будити батьків.
Перші кроки дитини, прогулянки, ігри – супроводжувала Емма.
– Сашко в садок пішов. Щоранку проводжаємо разом з Еммою. Нещодавно одна жінка сказала: – “Яка ж у тебе собака красива, сильна!” і синок почервонів від щастя – пишається нею…
Емма завжди і всюди була поруч. Влітку – на дачі, в походах за грибами, на риболовлю; взимку – на санках, в тривалих прогулянках по парку…
– Мамо! Емма мене на санках в упряжці тягає! Як конячка! Класно! Всі хлопці заздрять! Вітька просив, щоб і його покатала. Не далася, не підпустила! Тільки мене!
– Ми підемо з Еммою на річку? Вона поплавати хоче! М’яч навіть з води приносить! Розумниця моя! Не хвилюйся, мамо, не потону! Моя собака не дозволить!
А одного разу…
– Емма захворіла! Сашко зі школи прийшов, а собака лежить, навіть зустріти не захотіла. Дзвонить дитина в сльозах мені на роботу – треба терміново до лікаря!
– Їхали до ветеринара довго, в заторах простояли годину, собаці все гірше. Діагноз – піроплазмоз! Боже, допоможи нам! Врятуй нашу улюблену собачку!
Тоді Емма одужала і прожила ще майже п’ять років…
Біда сталася відразу після новорічних свят:
– Мамо! Зимові канікули! Йдемо в парк? Я – на санках! І Емма з нами!
Прекрасний ранок! А вчора була сильна заметіль, хуртовина…
– Еммі чистий сніжок-то як подобається! Не старіє собака! Дванадцятий рік, а бігає, як в молодості! З цуценятами грається, за воронами по безкрайніх полях носиться, птахом літає! Радіє, грається наша «бабуся»!
Раптом собака насторожилася, потім кинулася вперед, пробігла метрів сто, загальмувала, понюхала сніг… Різко розвернулася і кинулася назад, до рідних.
– Не стрибай на мене! Емма, припини! Не гавкай, заспокойся, не стрибай! Ти ж Сашка звалила, божевільна! Що ж з нею відбувається?! Відчепися від мене! Емма, куди ти? Стій!
– Мамо! Чому собака так кричить?! І кров, судоми?
– Зупинись! Не біжи до неї – вже не допоможеш…
Намагалася попередити, а ми не зрозуміли і йшли прямо до обірваних проводів високовольтної лінії…
Взимку 2…. року дванадцятирічна Емма пожертвувала своїм життям заради порятунку рідних людей – Олександра і його вагі.ної мами, кинувшись на дроти, що лежали прямо на алеї парку…
Якби не героїчний вчинок собаки, невідомо, хто б міг стати жертвою людської безтурботності та безпечності.
Тіло добермана пролежало кілька годин на оголених дротах.
Відповідь ДСНС по телефону на прохання про допомогу – “одягніть гумові рукавички і зніміть тіло з дротів”, вкрай здивувала жінку на восьмому місяці…
Кожен раз, згадуючи Емму, думаю про те, що її поява на світ не була випадковою – собака, немов посланий Богом ангел-охоронець, виконала своє вище призначення. Скільки таких охоронців бродить поруч з людиною – незрозумілих, неприйнятих, непомічених.
– Прощавай, Емма! Ціною власного життя ти врятувала трьох! М’якої травички, білих хмаринок і вічна тобі пам’ять!
Спеціально для сайту Stories
