У свої майже 60 я дуже добре знаю ціну грошам. Насамперед, це час. Праця, відмова від якихось речей, відпочинку. Напрямок усіх амбіцій в одну точку. Робота, ризики, вміння порозумітися з клієнтами та партнерами.
З колишнім чоловіком ми розлучилися за взаємною згодою. Частину бізнесу забрав він, я залишилася з другою половиною, будинком та двома дітьми. Довелося наймати няньок, щоб дивитися за дітьми.
З кожним роком я бачила, як мої діти перетворюються на тих самих мажорів, яких я так не могла терпіти в молодості. Але сил і часу на їхнє перевиховання не вистачало. Потрібно було будувати майбутнє для всіх нас.
Тато їх прогорів і зник з усіх радарів. Я сподівалася лише на себе. Молодша дочка не вважала за потрібне цікавитися, чим займаюся я. Школу та університет сплатила я, дочка практично не ходила ні на уроки, ні на пари.
Зате часто їздила закордон, знайшла собі таких самих подруг, і вони разом цілими днями займалися лише тим, що вешталися по магазинах. Салони, нічні клуби та інші розваги.
Вона без жартів вважала, що таким чином вона знайде собі заможного чоловіка. Наївна дурепа. Старший син хоч старався. Він часто випрошував у мене ту чи іншу «позику» на новий стартап.
Їх у нього було багато, а фантазія, треба сказати, працювала на ура. Кавові автомати, товари з Китаю, модна перукарня чоловіча — це тільки те, що я пам’ятаю. Але хватки бізнесмена синові не вистачало.
Через кілька місяців він втомлювався від монотонності і виходив із гри. Потім приходив до мене з новою ідеєю і ми починали все спочатку. І ось я зважилася на такий експеримент. За легендою – аварія.
Мене не впізнати, всі ритуальні справи відбуваються дуже швидко, дітям дзвонить підставний нотаріус, і всі вони збираються в одному місці. Простий план, проте він хоча б може показати мені, що діти думають про свою матір.
Це був дійсно чудовий досвід. Завдяки прихованим камерам та мікрофонам я змогла почути кожен шурхіт і побачити будь-яку, навіть найдрібнішу емоцію. Спочатку діти робили вигляд, що вбиті горем.
Вони шморгали носами, витирали неіснуючі сльози. Навіть обнялися один раз, хоча останні роки практично не спілкувалися. А коли зачитали несправжній заповіт почався скандал – син вимагав, щоб йому віддала компанію, а дочка раділа грошам.
Вони ще трохи поговорили про всяке, але мені було зрозуміло, що моя доля їх мало хвилювала. Два дні я не могла прийти до тями. Думки були, звичайно, обтяжливими.
Мій заступник, а за сумісництвом і мій чоловік, запропонував плюнути на все та розкрити карти. Але я й так збиралася це зробити. Треба було зробити важливий крок. Спускати таке з рук я не могла.
У призначений час нотаріус знову зібрав моїх дітей. На зустрічі була присутня і я, власною персоною. Побачивши свою матір у доброму здоров’ї, дітлахи почали голосити і плакати, як же добре, що це була помилка.
Потім вони вдавано раділи і сміялися. Але моє рішення було непохитним. Я заявила, що дочці віддам хату, а сину дістався конверт з банківсько. Карткою. Після цього я сказала, що більше бачити їх не хочу.
Ще 10 хвилин вибачень і розповідей про те, як вони мене люблять. Від цього починаєш втомлюватися, тому я одяглася і вийшла надвір до машини. Мене навіть ніхто не проводжав.
Я так зрозуміла, діти нарешті зблизилися і залишилися обговорювати свої нові придбання. Добре. А мені й справді треба відпочити. Поїжду кудись з чоловіком. Ми заслужили.
Цікаво, якою буде реакція дочки на її новий «будинок»? Стара коробка, що заросла плющем, з гнилим шифером. Та ще й вона знаходиться кілометрів за 70 від міста. Адже там я народилася…
Ну а син, хай спробує щось зробити з тими грошима на карті. Може, заправить свою ненажерливу машину кілька разів, та в кафе сходить. А що, у нас із його батьком грошей було навіть менше, коли ми все починали.
Не знаю, чи це справедливо чи ні. Час покаже. Ось тільки мене роль ходячого банкомату для своїх дітей вже дістала. Зараз саме час трохи відійти від цього. Зайнятися собою. Я теж хочу бути жінкою.
