— Приїду, відразу заяву подамо, обіцяю, — Роман поцілував наречену, а вона стиснула губки:
— Ой, не знаю, мені здається, твоя мама мене терпіти не може.
— Тетянко, на тобі одружуюся я, а не мої батьки, ми будемо жити окремо, обіцяю. Хоча ти могла б бути з ними ввічливішою, — Рома докірливо подивився на дівчину, а вона відразу розлютилася:
– Я не можу під когось підлаштовуватися! І жити окремо, це орендувати, так? Це ж дорого. А мені потрібно одяг купувати, сумочки там, я не хочу сірою мишею ходити!
– Будуть у тебе і сумочки, і сукні, не обіцяю найдорожчі, але необхідне буде, – з посмішкою заспокоїв Роман. – Все,малюк, мені пора, я так на потяг запізнюся.- Роман ще раз поспішно поцілував Таню і сів у таксі.
Він на два місяці відлітав у далеке відрядження.
Їхати йому зовсім не хотілося, але начальству, як то кажуть, видніше, тим більше Рома тільки влаштувався в цю фірму і відмовитися не міг. Одне добре, обіцяли непогано заплатити.
Таня, наречена Романа, навіть зраділа, адже тоді він їй купить саме ту весільну сукню, яку вона і хотіла. А ось його самого обтяжувала така довга розлука, він не знав, як без своєї коханої і день проживе, не те, два місяці.
У потязі Роман думав про те, як щасливі вони будуть з Тетяною. Вона буде готувати йому смачненьке, правда, особливо Таня не вміє готувати, але навчиться ж. А він буде їй допомагати, сміття виносити, картоплю чистити, подарунки купувати.
Потім дитинку народять, спочатку краще хлопчика. Він підросте і Рома буде його вчити кататися на велосипеді. А там можна і дівчинку. Таня каже, що поки не готова заводити дітей, але це вона зараз так каже, а потім, як приведе на світ дитину, так відразу і зрозуміє, яке це диво.
Роман посміхався, думаючи про майбутнє сімейне життя і хмурився, згадуючи, що їде так надовго.
У фірмі, куди він прибув, його прийняли дуже привітно. Симпатична секретарка показала, де буде його робоче місце, і повідомила, що в цей день він вільний, може поїхати в готель, де йому вже підготовлений одномісний номер, відпочити або піти подивитися місто, яке, як вона сказала з гордістю, дуже гарне і затишне. Романа навіть відвезли на службовій машині.
Молодий чоловік влаштувався в готелі, поїв, погуляв і добре виспався. А наступного дня приступив до роботи. З ним разом працював Степан, хлопець, який теж приїхав у відрядження, як і Рома.
Хлопці відразу знайшли спільну мову і навіть стали разом проводити вечори, тим більше, що жили вони в одному готелі, тільки на різних поверхах. Незабаром Степан познайомився з дівчиною, Сашею.
На вулиці був листопад, так що молоді люди спочатку сиділи в номері у Степана, а потім, коли до нього підселили сусіда, вони стали приходити до Романа. Роман не був проти, одному йому було нудно, а з ними час летів непомітно.
Ще йому було цікаво спостерігати за товаришем і його подругою. Степан був високий, дуже худий і галасливий. Він весь час сміявся, махав руками, щось вигадував.
Саша ж, навпаки, була невисока і трохи повненька, але це її зовсім не псувало, навіть навпаки, робило миловидною. До того ж дівчина була дуже спокійною, усміхненою, з живими яскраво-блакитними очима.
Одного вечора, за тиждень до закінчення відрядження, Роману зателефонував батько, він був дуже засмучений:
– Синку, у нас біда, – повідомив він тремтячим голосом. – Мама днями пройшла обстеження і виявилося, що у неї дуже серйозне захворювання. У нашій країні ліки від нього ще не виробляють, а щоб купити імпортні, з-за кордону, потрібна дуже велика сума грошей, просто величезна.
Можна продати нашу квартиру, але нам тоді зовсім ніде буде жити. Лікарі нічим допомогти не можуть, кажуть, що без лікування мама, в кращому випадку, проживе півроку. Що ж нам робити?
Роман нічого не відповів, застиг, дивлячись в одну точку. Він не знав, що робити. Його мама, така тендітна, спокійна, рідна, і раптом її може не стати? Як же бути? Де взяти такі гроші? Кредит не дадуть, він ще мало пропрацював, а батьки пенсіонери. І позичити ні в кого, таку суму ніхто і не дасть.
– Що сталося? – Степан обережно доторкнувся рукою до плеча товариша.
Роман рівним, важким голосом розповів про своє горе. Дізнавшись про проблему, Степан важко зітхнув, ось вже біда, так біда. А Саша нічого не сказала, дивилася своїми блакитними очима, хмурилася і куталася, немов замерзла.
Вранці Роман пішов до начальника і попросився поїхати раніше, але його вмовили залишитися, робота ще не була завершена, а потерпіти залишилося всього тиждень.
Навіть пообіцяли виплатити премію. А ось Степан через день зник. Просто поїхав, кинувши все. У фірмі навіть обурилися, він нікого не попередив про від’їзд.
Того вечора Роман сидів у кімнаті один і думав тільки про маму. Тут хтось постукав у двері. Це була Саша, бліда і розгублена.
– Рома, можеш мене виручити? – до сліз соромлячись запитала вона. – Розумієш, мені Степан пропозицію зробив, і я батькам сказала, що заміж виходжу. Навіть посварилася з ними через це, а він поїхав, нічого не сказавши і на дзвінки не відповідає.
Тепер, якщо з’ясується, що наречений мене просто кинув, батьки мене зовсім заклюють. Сходи зі мною до нас, ніби це ти – мій наречений і одружитися не передумав. Познайомишся з ними, посидимо, поговоримо просто. Можеш говорити про себе, так навіть краще, я не називала ім’я Степана.
Потім поїдеш додому, я трохи, ніби як, почекаю на тебе і, типу, передумаю виходити заміж, ну і все. Будь ласка, – дівчина так благально подивилася на Рому, що він розгубився.
Він не любив нікого обманювати, але хотів допомогти Саші. Та й відволіктися від важких думок можна було хоч на деякий час. Вона хороша дівчина, а Степан, мерзотник, так підло вчинив, хіба можна зробити пропозицію і втекти? Роман так не зміг би. І він погодився.
Батьки Саші виявилися дуже приємними людьми. Освіченими і не бідними. Вони обоє працювали у своїй фірмі, досить серйозній, але при цьому залишалися простими і гостинними.
– Значить, ти Роман? Гарне ім’я, – з добродушною посмішкою важко плеснув Рому по плечу Іван Віталійович, батько Саші.
– По очах бачу, людина ти гідна, а я ще жодного разу в людях не помилився, тому і фірма моя міцно на ногах тримається, так, мати?
Мама Саші, трохи повненька, як і дочка, і теж дуже симпатична, статечно кивнула. Вона намагалася залишатися серйозною, але було видно, що їй не терпілося відвести Сашу поговорити на кухню, так вирували в ній емоції.
– Знаєш, Рома, – кивнувши головою, додав Іван Віталійович, після того, як цілу годину про все розпитував молодого чоловіка, – за тебе я спокійно дочку свою віддам. Не думав я, що вона зможе нормального нареченого вибрати, все знаходила всяких несерйозних дурнів. А тут я просто радий. Коли заяву подавати підете?
Мама Саши, почувши слова чоловіка з кухні, куди вона все ж відвела дочку поговорити по секрету, виглянула і щасливо посміхнулася, знала вона, що чоловікові важко догодити, а дочку вдало заміж видати дуже хотілося.
Та й їй самій Роман сподобався, відчувалося, що з такою людиною, як за кам’яною стіною, Олександра буде. І дітей напевно любить, очі, он, які добрі.
– Тату, мамо, – раптом сказала Саша, глибоко зітхнувши, – у мене є ще дві новини, правда, одна хороша, інша погана. Але почну з хорошої. Ви скоро станете бабусею і дідусем.
Батьки Саші ахнули, але все ж вирішили зрадіти, адже батько їхнього майбутнього онука їм сподобався, та й весілля скоро. А ось Рома витріщив очі і вже було відкрив рот, щоб сказати, що гра зайшла занадто далеко, як Саша продовжила:
– Погана новина про маму Роми. Вона серйозно хвора, і, якщо їй не купити дуже дорогі ліки за кордоном, вона скоро піде з життя . У Роми і його батьків таких грошей немає. Але, татку, ти ж можеш допомогти їй, вона ж скоро буде моєю свекрухою. Ти ж даси їм грошей на ліки?
Іван Віталійович розгубився, але тут же підійшов і співчутливо обійняв збентеженого Рому:
– Звичайно, допоможемо. У мене мама пішла в інший світ, коли я ще в школі навчався, знаю, як це. Дам я тобі грошей, хоч скільки, у нас вистачить. А ми потім ще заробимо, правда мати? – він суворо поглянув на маму Саші, але вона й не думала заперечувати, заради щастя дочки вона була готова на все.
– Сашко, що ти наробила? – обурено прошепотів хлопець, коли вони з дівчиною зачинилися в її кімнаті, – Яка дитина? Ми так не домовлялися! Ти Степану про це розповіла?
– Рома, – дівчина винувато опустила голову, – так, я чекає дитину. Але і ти не врятуєш свою маму без грошей мого батька, так? А Степан знає, тому й втік, – Саша сумно посміхнулася,
– Добре, що зараз. Гірше, якби після весілля. Хоча, потім, напевно, не втік би, він же думав, я з бідної сім’ї, а тут такі гроші б звалилися.
Рома, може, я і не права, але інакше ти грошей ніде не знайдеш, а часу у тебе і у твоєї мами немає. Але, найголовніше, якщо батьки дізнаються, що батько дитини втік, вони напевно змусять мене позбутися малюка.
Батько, хоч і здається добрим, але дуже суворий і завжди говорив мені, що не дасть їх зганьбити. А я не можу так вчинити, вона моя, рідненька. Рома, всього пару місяців, а потім розлучимося і все.
Дитину я запишу тільки на себе, так що ніякої відповідальності за неї ти нести не будеш. – Саша підійшла близько до Роми, подивилася йому в очі: – Зате маму свою врятуєш.
– Я не хочу нікого обманювати, – тихо відповів їй молодий чоловік і тут же закрив обличчя руками.
– Що ж мені робити? – простогнав він і різко подивився на Сашу: – А що я Тані скажу? Я ж їй обіцяв, що, як приїду, підемо в РАЦС подавати заяву. А я свої обіцянки звик виконувати.
– А ти спробуй, поясни їй, попроси почекати місяці три, заради твоєї мами. А розлучишся, розпишетеся.
У Романа розколювалася голова.
Він розумів, що це єдина можливість врятувати маму, заради цього він був готовий на все, але не знав, як вмовити Таню, як правильно все їй сказати.
– Добре, я спробую поговорити з нею. Але врахуй, – він суворо подивився на Сашу, – гроші я всі поверну, нехай не відразу, але поверну.
Дівчина сором’язливо посміхнулася і кивнула.
– Тетяно, тут така справа, – несміливо почав розмову Роман, зателефонувавши нареченій, – ми зможемо одружитися тільки через кілька місяців. Почекай, вислухай мене спочатку, це дуже важливо…
Він розповів Тані про хворобу матері, про те, що тільки так може врятувати її, але дівчина різко перебила його:
– Що ти брешеш?! Бачила я твою маму, жива і здорова, але, якщо і захворіла, чому я повинна через неї весілля відкладати? Ще й такі гроші за лікування платити?
Краще б на весілля витратили. Ти все це вигадав, бо зрадив мене, знайшов там багатію, так? Ось і сиди там, а мені вже інший зробив пропозицію, теж багатий, і мама у нього здорова, зрозуміло? – і вона вимкнула телефон.
Роман довго дивився на темний екран гаджета, а потім повільно перевів погляд на Сашу і прошепотів:
– Знаєш, а я ж міг на ній одружитися…
Через кілька днів відрядження у Романа закінчилося, і він поїхав додому. Там, несподівано для батьків, він оплатив ліки для мами. Вона довго плакала, від радості, звичайно.
Питала, де він взяв такі гроші, а він лише знизував плечима, мовляв, так життя повернуло. Потім він домовився у фірмі про переведення в ту саму філію і поїхав. Роман і Саша подали заяву в РАЦС і незабаром одружилися.
Але вони не розлучилися через три місяці, як збиралися. Всього через місяць молоді люди зрозуміли, що просто створені одне для одного і їх фіктивний шлюб несподівано для них самих виявився найміцнішим і справжнім.
Через півроку після весілля у них народився Антон, чарівний малюк, схожий на діда Івана, за що тато Олександри його обожнював. І ніхто навіть не здогадувався, що Роман Антону не рідний батько, тому що любив він його так само сильно, як і молодших дочок-близнючок.
До речі, мама Роми одужала і разом з чоловіком приїжджала до дітей і сватів в гості. Коли вона дізналася, що гроші на її лікування дав Іван Віталійович, навіть розгубилася, не знаючи, як йому віддячити, на що той по-своєму плеснув її по плечу, начебто, не сильно, але так, що мама Романа мало не впала, злякано підтримав її і з посмішкою кивнув у бік зятя:
– Ваш син зробив мою дочку щасливою, так що ми в розрахунку.
А ось Таня розлучилася зі своїм багатим чоловіком, не порозумілася з свекрухою, та її швиденько і вижила.
Більше дівчина заміж не вийшла, чомусь ніхто не кликав.
Спеціально для сайту Stories
