– Ну що, наречена, як настрій? Ти хоч усвідомлюєш, що це найважливіший день у твоєму житті?
– Усвідомлюю, – Яна посміхнулася і стиснула подрузі руку. – І, чесно кажучи, трохи страшно.
– Що, боїшся передумати?
– Ні, звісно! Просто… стільки людей, така атмосфера.
Катя фиркнула:
– Яно, тобі не п’ять років. Ти ж розумієш, що всі ці люди прийшли не просто поїсти. Вони чекають шоу.
– Катю! – Яна розсміялася.
– Що? Давай по-чесному: весілля – це як фінальний епізод серіалу. Усі хочуть побачити красиву кінцівку.
– Ну, якщо вже ти порівнюєш моє весілля з серіалом, то хоча б скажи, який у нього жанр.
Катя примружилася.
– Сподіваюся, не трагедія.
– Мені більше подобається романтична комедія.
– Чудово, тільки без драми!
Вони розсміялися, але в цей момент до них підійшов Артем.
– Про що базікаєте?
Яна подивилася на нього з ніжністю.
– Про те, що це найкращий день у моєму житті.
– Ще б пак, – Артем посміхнувся і торкнувся її плеча. – Усе йде ідеально.
Мати Артема, Галина Сергіївна, сиділа за головним столом і уважно спостерігала за тим, що відбувається. Її губи були щільно стиснуті, а в очах миготіло самовдоволення.
Вона повернулася до сусідки і з легким презирством сказала:
– Як же добре, коли все по розуму організовано.
– У сенсі? – уточнила жінка поруч.
– Ну… коли одні платять, а інші насолоджуються.
Та не зрозуміла, але промовчала.
А в цей час Катя нахилилася до Яни і раптом сказала те, що переверне весь вечір:
– Слухай, а як твої батьки зважилися на таке дороге весілля?
Яна насупилася.
– У сенсі?
– Ну… я просто думала, це спільний внесок. Артем же казав, що його сім’я взагалі не витрачалася…
Яна завмерла.
– Що?
Катя зам’ялася:
– Та гаразд, не бери в голову, може, я не так зрозуміла.
Але Яна вже дивилася на нареченого.
– Артеме, скажи мені… правда?
Він знизав плечима, ніби йому нема про що хвилюватися.
– Хіба це має значення?
Яна відчувала, як усередині все стискається.
– Це помилка. Ми домовлялися…
Артем трохи подався вперед.
– Люба, твої батьки хотіли весілля – нехай і платять. Хіба це проблема?
Яна дивилася на нього, намагаючись усвідомити, що відбувається.
– Ти хочеш сказати, що ні ти, ні твої батьки не вклали жодної копійки?
– Ой, ну не перебільшуй, – Артем усміхнувся. – Ти ж знаєш, як буває. Жінки мріють про гарне весілля, а чоловіки…
– Чоловіки що?
– Ну, скажімо так… не так заморочуються.
Яна насилу ковтнула клубок у горлі.
– Але ми ж домовлялися навпіл…
– Ти справді думала, що це серйозно? – Артем розсміявся.
Яна різко розвернулася до матері Артема.
– Галино Сергіївно, а ви знали?
Жінка навіть не моргнула.
– Звичайно.
– Але…
– Дівчинка моя, – Галина Сергіївна нахилилася ближче. – Тобі не все одно, хто платить. Головне – що весілля відбулося.
Яна відчула, як у грудях розростається крижана порожнеча. Вона повернулася до Каті.
– Мені потрібно на хвилину вийти.
І, не чекаючи відповіді, попрямувала за лаштунки, відчуваючи, як серце шалено стукає.
Яна стояла в коридорі ресторану, притулившись до прохолодної мармурової стіни. Руки тремтіли. Вона глибоко зітхнула, змушуючи себе думати раціонально.
Потрібно просто перевірити. Можливо, Катя щось не так зрозуміла. Тремтячими пальцями вона відкрила банківський додаток.
Перший чек. Прізвище її батька.
Другий. Знову батько.
Третій. Четвертий. Десятий…
Жодної суми від Артема.
Яна відчувала, як світ навколо руйнується. Вона швидко перегорнула листування з нареченим. Там були слова про “наше свято”, “спільну справу”, “внесок”. Але жодної згадки про гроші. Жодної цифри.
Вона заплющила очі, намагаючись утриматися на ногах. Глухо застукали підбори. Артем з’явився в отворі, засунувши руки в кишені.
– Ти чого втекла?
Яна підняла на нього очі.
– Це правда?
– Що саме?
– Що ти… ви… не заплатили за весілля? Жодної копійки?
Артем поморщився, ніби запитання його дратувало.
– Ой, Яно, ну ти знову все перебільшуєш.
– Відповідай.
Він знизав плечима.
– Ну так.
Вона підняла голову.
– Як це “ну так”?
– Слухай, твої батьки хотіли весілля. Вони його оплатили. Хіба не логічно?
Яна завмерла, відчуваючи, як холод розливається всередині.
– Ми домовлялися порівну.
– Та хто ці домовленості взагалі всерйоз сприймає? – Артем розсміявся.
– Я.
Артем зітхнув і сперся плечем об стіну.
– Яно, давай міркувати тверезо. Весілля – це більше для нареченої. Чоловіки на такі речі не витрачаються.
– Це ти сам придумав?
– Це життя, дитинко.
Вона дивилася на нього, не впізнаючи.
– А на що ти розраховував?
Він усміхнувся.
– Що ти цього навіть не помітиш.
Глуха тиша заповнила простір. Яна зробила крок назад.
– Ти справді вважаєш, що так нормально?
Артем недбало повів плечима.
– Ми тепер сім’я, вірно? То яка різниця, хто скільки заплатив? Усе спільне.
– Спільне? – повільно повторила вона.
– Ну звісно, – усміхнувся він. – Я твій чоловік, а ти моя дружина. Хіба це важливо?
І тут Яна зрозуміла. Він ніколи не кохав її. Просто вибрав, бо було зручно.Повільно, впевнено вона кивнула.
– Добре.
Артем усміхнувся.
– Ось і добре. Давай повертатися в зал.
Вона кивнула ще раз.І пішла назад. Але не для того, щоб одягти обручку.
Яна зробила крок до зали, відчуваючи, як усередині в неї розгорається вогонь. Гості за столами розслаблено розмовляли, офіціанти спритно розносили страви. У повітрі витав аромат ігристого і дорогих парфумів.
На сцені ведучий уже піднімав мікрофон.
– Пані та панове! Зараз той самий момент! Готуйте хусточки, адже наші молодята ось-ось обміняються обручками!
Яна повільно йшла до центру залу. Катя помітила її вираз обличчя і різко завмерла.
– Яно?
Але Яна не зупинилася. Вона зробила крок на сцену, легко забравши мікрофон у ведучого.
– Вибачте, – її голос був рівним, але в ньому дзвеніла сталь. – Перш ніж ми обміняємося обручками, у мене є одне запитання.
Гості затихли.Вона розвернулася до залу.
– Хто оплатив це свято?
Кілька людей засміялися, думаючи, що це жарт. Яна не посміхалася.
– Ну ж бо. Хто?
У залі повисла напруга. Гості почали переглядатися.Хтось ніяково кашлянув.Яна перевела погляд на батьків.Батько виглядав розгубленим. Мати злякано стиснула губи. Яна кивнула.
– А тепер вгадайте, скільки вклав мій наречений і його сім’я?
Тиша.Вона зробила крок уперед.
– Ні копійки.
Гул здивування пройшовся рядами. Артем різко піднявся.
– Яно, ти несеш маячню.
– Правда? – її голос зірвався на хрипкий смішок. – То розкажи мені, любий, скільки саме ти заплатив?
Артем відкрив рот… і закрив.Гості завмерли.
– Ти взагалі розумієш, що ти влаштувала?! – взвизгнула мати Артема.
Яна повернулася до неї.
– Це я влаштувала?
Галина Сергіївна почала кричати.
– Та хто ти така, щоб нас ганьбити?!
Яна підняла брови.
– Я? Ганьблю вас?
Вона зробила крок до столика нареченого. Узяла келих ігристого. І повільно, не поспішаючи, вилила його на голову майбутньої свекрухи. Галина Сергіївна скрикнула, схоплюючись, хапаючи серветку.
Яна повернулася до Артема.
– Ти маєш рацію, Артеме. Яка різниця, хто платить? Так от – за це весілля я більше не плачу.
Розвернулася. І пішла до виходу. У залі панувала абсолютна тиша.
Усі дивилися на Яну, яка впевнено прямувала до виходу. Лише кроки її підборів лунали в цьому залі – повільні, чіткі, ніби удари серця.
Галина Сергіївна схопилася.
– Це що ще за цирк?! Ти нас принизила перед усіма гостями!
Яна навіть не повернулася.
– Не перед усіма. Тільки перед тими, у кого є совість.
– Ах ти… – Галина метнулася вперед, але хтось притримав її за плече.
Артем, червоний від злості, стиснув кулаки.
– Ти зовсім з глузду з’їхала?
Яна зупинилася біля виходу.
– Ні, Артеме. Я щойно врятувала себе.
Він зробив крок до неї, у голосі прорізалася істерика:
– Та кому ти тепер потрібна?
Вона усміхнулася, подивилася на нього через плече.
– Краще бути самій, ніж із таким, як ти.
Батьки Яни все ще сиділи за своїм столом, шоковані тим, що відбувається. Мати насилу встала, зробила крок до дочки:
– Яно, може… не зараз? Давай поговоримо…
Яна повернулася до неї, уперше за весь вечір по-справжньому посміхнувшись.
– Мамо, мені більше нема про що говорити.
Батько повільно кивнув, обличчя його освітилося гордістю.
– Ти все правильно зробила, донечко.
Галина Сергіївна не вгамовувалася.
– І що, тепер ти ось так просто підеш?!
Яна зупинилася. Простягнула руку до фати, повільно зняла її з волосся. Стиснула пальцями. І, не дивлячись, кинула її в найближче відро для сміття.
Гості ахнули.
Жінки в залі переглянулися – хтось зі схваленням, хтось із заздрістю. Артем дивився на неї в повному безсиллі.
– Та що ти собі дозволяєш?!
Вона зробила останній крок до виходу.
– Бути щасливою.
І відчинила двері.
Холодне вечірнє повітря обпекло обличчя Яни, коли вона вийшла з ресторану. На вулиці пахло свіжістю, з неба повільно падали перші сніжинки, танули на її щоках.
Вона зупинилася, глибоко вдихнула і заплющила очі. А всередині – тиша. Не біль, не образа, не гнів. Тільки легкість. Позаду гриміли голоси, хтось вибіг слідом.
Батьки.
Мати обережно доторкнулася до її руки.
– Донечко… Ти впевнена?
Яна розвернулася до неї.
На обличчі матері тривога, в очах сльози.
Батько стояв поруч, мовчав, але дивився на доньку так, як ніколи раніше.
Яна посміхнулася.
– Тепер – так.
Батько глибоко зітхнув, обійняв її за плечі.
– Поїхали додому.
Яна кивнула. Але перш ніж піти, вона обернулася. У вікні ресторану виднівся Артем.Він стояв із келихом у руці, блідий, розгублений. А потім Галина Сергіївна різко схопила його за лікоть, щось швидко зашепотіла, потягнула його геть.
Яна усміхнулася. Розвернулася і пішла до машини. Уперше за довгий час їй було легко.По-справжньому легко. Вона відчинила дверцята, сіла на заднє сидіння, розслабилася. Мати обережно поклала долоню їй на руку.
– Вибач, ми… ми не бачили цього.
Яна похитала головою.
– Усе гаразд. Тепер ви бачите.
Батько увімкнув запалювання. Машина м’яко рушила з місця.
Яна дивилася у вікно, спостерігаючи, як ресторан з його фальшивим святом залишається позаду. Шум вщухав. Тиша більше не лякала.Вона була наповнена свободою, життям.Спеціально для сайту Stories
