Нікчемна… Так називала її остання господиня. У всякому разі, кішка сподівалася, що їй більше не доведеться міняти своїх людей. Вона дійсно вважалася в «своєму» домі нікчемною.
Багато років виключно домашня, диванна кішка, вона раптом опинилася на приватному подвір’ї. Вона не вміла ловити мишей, не вміла уникати небезпек, що підстерігають кішок на вулиці. У неї не було пружних м’язів, і найостанніша курка на подвір’ї з легкістю її проганяла.
Але її прийняли… Прийняли в цьому будинку, і тут вона вважалася своєю. Господиня жаліла цю непутящу кішку, яка виглядала як суцільне непорозуміння. Сусіди навіть посміювалися і за місяцеподібність мордочки прозвали її Японкою.
— Надька, глянь, знову твоя Японка звідкись чапає. Знову їй Василь за рогом наваляв, а вона, дурна, все гуляє!
Жалів її і господар. Але намагався не показувати цього. Лише потайки, коли був точно впевнений, що його слабкості ніхто не побачить, гладив зашкарублою рукою довгошерсту спинку і чомусь відводив погляд від запитальних, майже людських очей. Йому було соромно…
Не за себе, а за зовсім незнайомих йому «нелюдів», які, орендувавши будиночок на околиці, через місяць поїхали, залишивши там це «диво», абсолютно не пристосоване до самостійного життя.
— Нікчемна кішка, — говорили сусіди. — Хоч би одного мишеня зловила. Та у нас тримісячні кошенята вже щурів тягають, а ця? І шерстю сипле, як божевільна. Даремно годуєте.
Надії дуже хотілося відповісти, поставити місцевих бабусь на місце. Особливо крикливу Анну. Адже у Наді був навіть вагомий аргумент — дочка Анни пересувалася виключно з паличкою. Одна нога коротша за іншу, та ще щось там із хребтом.
Також хотілося сказати у відповідь, що даремно годують дитину, адже користі від неї ніякої немає і не буде. Тоді б Анно сто відсотків замовкла. Але, згадавши добрі і ясні очі Оленки, Надія стримувала злі слова, що рвалися з язика. Олена точно не заслужила їх.
Нікчемка теж переживала, хоч по кішці цього і не помітиш. Від неї немов чогось чекали. Але вона не може зловити мишу. У неї періодично нили суглоби, Нікчемі навіть було важко залягти в засідку, а вже наздогнати спритного гризуна — про це не могло бути й мови.
Нікчема не була здатна на це. А найголовніше — мишу ж треба вбити, але кішка була занадто доброю і нікому не могла заподіяти шкоди. Нікчема б із радістю дружила з усіма, але цю радість і бажання ніхто з нею не поділяв.
Кішка гуляла, вона любила гуляти. У селі було практично безпечно — всі собаки господарські, сидять за парканом. Місцеві люди чужу власність не ображають — з цим тут суворо.
Кішки хоч і відвертаються від неї, але теж вважають за краще обходити стороною. Ось тільки Василь… Нахабний котяра, який при зустрічі так і норовить її погнати. Але так як він зустрічався кішці не щодня, то вона майже без побоювання дефілювала по вулиці.
Нікчема була обережна… Вперше гризун не намагався втекти, побачивши її. Та й сама мишка якась дивна — практично зовсім біла, пахне не по-мишачому і навіть не злякалася.
Навпаки, мишка немов зраділа застиглій неподалік кішці і радісно побігла їй назустріч. Миша з полегшенням сперлася на передню лапу Нікчеми і почала перебирати своїми пальчиками звисаючу шерсть.
Кішка відступила і розкрила зубасту пащу. З величезною обережністю Нікчема схопила мишку за шию. Вона не хотіла їй нашкодити, але і втрачати таку здобич кішка не планувала. Сьогодні вона доведе господині, що вона не нікчемна, що і вона дещо може.
Як на зло, на шляху кішки опинився Василь, який точно не пройде повз неї. Але Нікчема не збиралася здаватися — нехай він її поб’є потім, в будь-який інший раз, але тільки не зараз.
Спостерігаючи за Василем, що грізно наближався, Нікчема раптом заричала, намагаючись при цьому утримати мишку зубами. Її довжелезна шерсть раптом немов розлетілася в різні боки, спрямувавшись своїми кінцями вгору. Шерсть була така довга, що кішка збільшилася в розмірах практично наполовину.
Василь ошелешився, встав боком і, прошипівши щось схоже на:
— Ой… Здається, у мене молоко втекло!
гідно сховався під найближчим парканом.
А Нікчема продовжувала свій шлях. Надя стояла біля сусідського двору, з’ясовуючи в черговий раз стосунки з Анною. І неважливо, з якої причини — вони їм були не потрібні, достатньо було найменшого приводу. Це вже перетворилося у двох жінок на традицію.
Нікчема, захекавшись, майже врізалася в ноги господині і, піднявши на неї радісні, щасливі очі, всунула Наді в долоні мишку. Жінки на мить замовкли, оцінюючи ситуацію, а в цей час до них наблизилася Олена.
— Ой, це ж моя Принцеса Лея. Мамо, вона знайшлася.
Анна теж була рада і, не приховуючи цього, сказала:
— Уффф, як же Ленка переживала за цю свою мишку. І як вона примудрилася втекти. Думали, що вже все, до кішок в лапи потрапила. А вона і потрапила…
Тільки твоя Японка її не чіпала. Інша на її місці давно б Лейку заду шила. А твоя знайшла і принесла, і навіть практично не пом’яла.
Анна замовкла, спостерігаючи, як поспішно, спираючись на палицю, її дочка забирає додому втікачку білу мишу, і, важко зітхнувши, повернулася до Надії.
— Надю, а Японка-то у тебе не нікчемна. Це я так, від заздрості говорила. Красуня вона у вас і он яка розумниця. Олена моя цю Лею дуже вже любить. Переживала вона за мишу сильно, навіть хвороба загострилася.
Ти це, приходь ввечері зі своїм чоловіком в гості. Я пирогів напечу, а мій коханий дістане пляшечку з запасів.
Нікчема була задоволена і горда собою. Та що тут говорити — вона була щаслива. Кішка зловила мишу, і її похвалили. Напевно, миша була особливо небезпечна, раз Нікчема отримала на свою адресу стільки захоплених відгуків.
І ось тут Нікчема зрозуміла. Не її це справа — ловити звичайних, сірих і погано пахнучих мишок. Її призначення — виключно чисті, пахнучі дитячим шампунем, миші білого кольору.
Спеціально для сайту Stories
