Закінчивши інститут, Ліда, влаштувалася на роботу менеджером з реклами в одну велику фірму, яка робила всякі побутові хімічні штуки.
Її офіс займав три поверхи великого будинку в центрі міста і працювали в ньому найрізноманітніші люди. Ліда, молода і красива дівчина, отримавши цю роботу, в глибині душі була впевнена, що рано чи пізно знайде там якогось хорошого хлопця.
Так воно і вийшло. Одного чудового дня, обідаючи в їдальні, Ліда познайомилася з Сергієм. Вона спілкувалася з ним щодня, спокійно і по-діловому, за службовим обов’язком – але, бачачи, як він заправляє за вухо неслухняне світле волосся, як недбало перекладає папери на столі і якою ясною синявою виблискують його очі, дівчина мимоволі бачила перед собою принца з казки.
Тільки от як цей самий принц до неї ставиться, вона і знати не знала. Він ніколи і нікуди Ліду не запрошував. Можливо, тому, що бачив, що Ігор із відділу доставки закохався в неї по вуха.
І щодня проводжав Ліду додому. Це якраз було дуже доречно, зважаючи на те, що жила вона на околиці міста, куди ходив тільки один трамвай і одна маршрутка – і чекати на них часом доводилося довго.
Ігор відводив дівчину на зупинку, потім підходив трамвай, потім він запихував Ліду в заповнений людськими тілами вщерть вагон, потім запихувався сам і їхав разом із нею до кінця.
При цьому Ліда рідко запрошувала його до себе хоча б випити чаю, і він, довівши її до дверей, йшов у темряву. Дівчина думала, що саме тому Сергій не надавав їй знаків уваги і не говорив компліментів. Напевно, він вважав, що у Ліди з Ігорем уже все вирішено.
Одного разу в їхнє місто приїхав знаменитий цирк з-за кордону, і квитки на виставу були розкуплені задовго до цього. Ліді пощастило – тітка, яка працювала адміністратором, дістала їй два квитки.
Дівчина дуже любила цирк – тож одразу уявила, як сидить у напівтемряві циркової ложі й, затамувавши подих, милується на захопливе видовище. Добре б у цей вечір поруч була кохана людина. І її думки знову кинулися до Сергія.
І надвечір біля прохідної Ліда підстерегла Сергійка – і тільки-но зважилася підійти, як почула дзвінкий дівочий голосок:
– Привіт, Сергію! Що сьогодні так довго? Начальник не відпускав?
– Так, роботи багато! – відповів Сергій, розгублено дивлячись то на Ліду, то на милу блондинку, яка, власне, його й гукнула.
– А знаєш, у мене зайвий квиток у цирк той самий імпортний є. Там, кажуть, гімнасти класно сальто крутять. Підемо зі мною?
– Дякую, Іро! Звісно, піду.
Рука Ліди із затиснутим у ній квитком опустилася і вона поспішно сховала її за спину. Її випередили буквально на кілька секунд – це було б смішно, якби не було так сумно.
– Ти щось хотіла запитати, Лідо? – запитав Сергій, обернувшись до неї.
Вона вже не хотіла нічого.
«Забудь. Хотіла стрельнути в тебе сотку до получки, але бачу – ти зайнятий», – розгублено сказала Ліда.
Вона все ж таки наважилася піти до цирку – нехай і сама. І, за злою іронією долі, одразу ж побачила, як Сергій та Іра, обійнявшись, увійшли до будівлі. Вони так дивилися одне на одного, що було зрозуміло – їм ніхто не потрібен і що Ліда добре зробила, що не поспішила зі своєю пропозицією.
Вона так чекала цього вечора, щоб подивитися на чудеса, які творять знамениті циркачі! А натомість стоїть, ковтаючи сльози, і чекає на початок вистави, щоб тихо пробратися в зал – у темряві ніхто не побачить її засмученого обличчя.
Тут її окликнули:
– Пані, у вас випадково немає зайвого квиточка?
Ліда обернулася. Це був усміхнений Ігор.
– Місце зустрічі змінити не можна. Є квиток – підемо скоріше, – сказала Ліда.
Ігор був щасливий як хлопчисько і в антракті повів Ліду в буфет, пригощати смаколиками. Він зумів так підняти мені настрій, що дівчина почала сміятися і навіть кокетувати.
Ліді було вже байдуже, що Сергій обрав не її – вона ловила момент.
Ось так у Ліди закрутилося з її майбутнім чоловіком. Вона часто думає, якою примхливою є доля – а якби Ігор не любив цирк і не підійшов спитати – чи немає в неї зайвого квиточка…
