Вероніка Сергіївна нарешті вирвалася у відпустку. Можна було розслабитися, вийти з щоденного образу суворого завуча гуманітарного ліцею, зняти незмінний костюм і злегка послабити тугий пучок на потилиці.
Вона навіть розраховувала дозволити собі деякі вольності на шведському столі – готель славився чудовою кухнею.
Дивацтва почалися ще в дорозі. Вероніка Сергіївна зайшла в продуктовий магазинчик в аеропорту і чомусь купила велике кільце копченої ковбаси, на яку зазвичай навіть не дивилася.
Потім, так само дивуючись собі, вона з великою швидкістю цю ковбасу з’їла цілком, не знімаючи оболонки і практично гарчачи вголос від задоволення.
— Треба ж так втомитися, божеволіти починаю, — сором’язливо подумала вона, витираючи руки вологою серветкою.
Наступним здивуванням стало повне небажання читати. Зазвичай вона брала з собою любовно відкладені на цей випадок три-чотири книги і із задоволенням їх «проковтувала».
А тут — варто було тільки взяти книгу в руки, як вона моментально засинала. У будь-якому місці – на жорсткому лежаку біля моря, на мокрому шезлонгу біля басейну, в номері під кондиціонером. Мало того, що засинала – ще й спала міцно і солодко, хропучи уві сні, прицмокуючи і пускаючи струмінь слини по прим’ятій щоці.
З’явилася якась дитяча безпосередність – Вероніка Сергіївна, незграбно оступаючись, таким собі козлячим галопом вбігала в море і голосно кричала.
У ресторан йшла першою. Твердим кроком проходила повз звичну для себе зелень і салати і відразу прямувала до м’яса. Особливе бажання викликав піднос з ковбасою. Набирала собі її всякої і при цьому в голові грав улюблений Моцарт.
— Збожеволіла! — впевнено підсумувала Вероніка Сергіївна і радісно кивнула своєму відображенню в дзеркальній колоні.
За день до від’їзду подивилася на себе у велике дзеркало — мабуть, вперше за всю відпустку. Воно відбило блискучі тугі щоки, засмаглий ніс і округлу фігуру.
-Кілограмів п’ять-сім набрала, не менше… Нічого, зараз вдома сяду на кефір і капусту, до навчального року – скину ,– і не засмутилася.
Вдома навіть не пішла в магазин після приїзду – подруга Ніна купила кефір, як завжди – і поки що вистачає.
Вночі снилася ковбаса. Різна. Нарізка на великому блюді і велике апетитне кільце – краківська.
Прокинулася від цього запаху, не змогла терпіти і, накинувши плащ на піжаму, побігла в цілодобовий за рогом. Найбільше спантеличило, що два чоловіка напідпитку, запропонували бути третьою в їх теплій компанії.
Ображено загорнувшись у плащ, як Бетмен, втрачаючи на ходу гумові капці і притискаючи жадану ковбасу до живота, вона влетіла в квартиру, зачинилася на всі замки і з’їла цю ковбасу прямо сидячи на пуфіку в коридорі і не знімаючи плаща.
Тут вже серйозно замислилася і більше не змогла заснути до ранку. Прийшовши о дев’ятій, Ніна була вражена, коли Вероніка, пахнучи копченою ковбасою, в піжамі з жирними плямами на животі, відкрила їй двері. Такого за все життя ще не було – а дружили вони з восьмого класу.
Вероніка Сергіївна почала розповідати, які дивні і жахливі фокуси викидає її організм і в підсумку розплакалася від жалю до себе.
— Так зазвичай все і починається, організм дає збій і з’являються всякі страшні хвороби.
Ніна здивовано, мовчки довго дивилася на подругу, потім різко обірвала:
— Хворий організм не буде вимагати стільки ковбаси.
Єдине, чим можна було пояснити цю зміну смаків – гормональний збій, 44 роки – вже цілком собі таке буває – і записали Вероніку до гінеколога.
Привітна і усміхнена лікарка дуже швидко оглянула Вероніку Сергіївну і веліла одягатися. Чекати, поки вона заповнить все у комп’ютері, сил не було, і Вероніка, яка накрутила себе вже майже до тихої істерики, перервала цю тишу:
— Скажіть мені, лікарю, чесно, я готова до всього!
— А у вас все добре! Ви чекаєте на дитину.
— Як це? — не зрозуміла Вероніка Сергіївна.
Приємна лікарка здивовано відірвалася від комп’ютера, потім посміхнулася:
— Ви не знали? Дев’ять тижнів! Все чудово, кого ви хочете — хлопчика чи дівчинку?
– Звідки? – нерозуміла Вероніка Сергіївна.
— Це вам краще знати! – розсміялася лікарка і виставила розгублену Вероніку з аркушем в руках за двері.
Вероніка Сергіївна сіла на лавочку біля консультації (ноги не тримали) і набрала Ніну. Нічого толком пояснити не змогла, налякала подругу своєю несамовитістю і та, кинувши справи, примчала до неї.
Відібрала пом’ятий висновок лікаря, пару разів перечитала і впала поруч на лавку.
Навіть обговорювати не стали. Обидві пам’ятали, як кілька місяців тому їхній клас збирався – кругла дата. Всі так веселилися, Вероніка навіть скинула піджак і залишилася в мереживній блузці з дуже глибоким вирізом.
Після цього Сергій Симоненко, який весь вечір не зводив з неї очей, осмілів:
— Лук’яненко, я ж тебе три роки кохав, а підійти боявся. І зараз боюся!
І далі якось все так закрутилося, що вони пішли разом, а вранці прокинулися в одному ліжку в люксі.
У Вероніки потім при кожному спогаді, про це, гаряче кидалася кров до обличчя і щось обривалося в животі. Сергій дзвонив, вона в жаху (що з усім цим робити?) не брала слухавку, потім він поїхав у відрядження (надіслав смс) і Вероніка постаралася все забути. І ось – привіт зі шкільного минулого.
Дві ночі Вероніка не спала. Думала. Їла.На третю ніч Вероніці приснився янголятко – маленький, товстенький блондин з крильцями і довгим шампуром шашлику в пухкій ручці.
Він махав шашличком Вероніці і стріляв соусом з іграшкового зеленого пістолетика. Вероніка Сергіївна прокинулася з мокрими від слини щоками, з полегшенням від прийнятого рішення зслишити дитину і терміново побігла дзвонити в доставку шашлику.
В кінці серпня вона вийшла з відпустки в сукні з воланами і з зачіскою «кінський хвіст». Колеги ахнули – за всі двадцять років це був перший раз.
Довго шепотілися в учительській, потім всі прийшли до висновку, що сувора завуч нарешті закохалася і потроху заспокоїлися.
У міру похолодання на вулиці, шари одягу збільшувалися, Вероніка Сергіївна завоювала схвалення учнів і здивування вчителів модними широкими светрами і сукнями в стилі «бохо», і весь ліцей як грім вразила новина, що завуч Лук’яненко йде в декрет.
Пересуди пішли з новою силою, але вона вже давно була готова і була зайнята своїм новим життям.
Після того, як лікар роздрукував їй нечітку маленьку фотографію з УЗД, вона носила її з собою в гаманці і ні про що інше вже не могла думати.
Ближче до появи малюка до неї переїхала мама, яка вже не чекала на онуків і знайшла новий сенс у житті, щоб бути під рукою.
І вона відразу зрозуміла, що відбувається, коли Вероніка Сергіївна цілий день скаржилася на раптовий біль у нирках.
У пологовий будинок Вероніка приїхала вже в розумінні процесу, періодично кричачи добре поставленим вчительським голосом. Чомусь басом.
У залі було порожньо і спекотно, в перервах між переймами чітко було чутно, як двірник чистить сніг лопатою.
Потім на сусіднє ліжко привезли молоденьку дівчинку з непомірно великим для її худеньких рук і ніг животом, яка тримала в кожній руці по пляшечці з краплями в ніс.
— Вероніко Сергіївно? — здивувалася дівчинка.
— Сушко? — впізнала свою колишню ученицю Вероніка.
Довго дивуватися не вийшло, вони кричали по черзі: гучний бас «ааааааа» Вероніки Сергіївни переходив у тоненьке «оооооо» Сушко. За цю годину вони стали найкращими подругами. Вероніка скаржилася на опухлі ноги. Сушко – на посилену алергію.
Вони підбадьорювали одна одну і навіть намагалися триматися за руки. Пробували вставати, Сушко було легше на підлозі і чомусь головою в тумбочку, а Вероніка випадково відірвала товсту залізну перемичку на спинці ліжка.
Акушерка веліла йти за нею. Тримаючись за руки, вони” поповзли”.
Далі ніяких чітких спогадів не було.
Потім несподіваний плач немовляти – хлопчик! – потім до нього приєднується ще один збоку – дівчинка! – і тиша.
Потім страшенно хочеться їсти, і акушерка приносить їм по сосисці з хлібом і солодкий чай. І ця сосиска з чаєм – найсмачніше з усього, що Вероніка коли-небудь їла у своєму житті.
Перед тим, як заснути в палаті, Вероніка Сергіївна бачить у дверному отворі світло і в променях цього світла – янголятко зі сну, але вже без шампура.
Він сміється, кружляє в повітрі, допомагаючи собі іграшковими крильцями і привітно махає Вероніці пухкою ручкою.
Вранці вона прокидається від звірячого голоду. Санітарка приносить їм із Сушко сніданок, і вони з’їдають його весь з великим апетитом і просять добавку.
Вероніка обережно цілує ніжне чоло над бровою і тане від розчулення і любові. Малюк дивно схожий на Сергія.
У Сушко дивно маленька і біленька дівчинка. Їм можна вставати і, тримаючись одна за одну, охаючи і обережно, вони повзуть до вікна в коридорі.
Вероніка виглядає і бачить Ніну, і з нею… Сергій. Вони махають руками, трясуть телефоном.
Вероніка бере свій телефон і відповідає на дзвінок:
— Лук’яненко! Я ж тебе шукав — а ти ось що! Пропоную сина назвати або Костею — Костянтином, або Олександром. Вибирай, що тобі більше подобається, філолог ти мій ненаглядний!
Вероніка кладе слухавку і плаче солодкими, рясними сльозами, не соромлячись і не витираючи обличчя.
Кожен день Сергій вранці, перед роботою, варить і приносить їй літрову банку м’ясного супу, і вона жадібно з’їдає його прямо з банки.
А потім сідає і пише йому листи. Розповідає все життя – від школи і до цього моменту. Тому що коли дитина виросте – ці листи вони подарують йому.
Син же повинен знати свою сімейну історію…
Спеціально для сайту Stories
