– Марію, ти бачила, з яким обличчям вона дивилася на нашого Семена, коли він їй троянду дарував? – коли Рита зникла в кабінці, її колеги зайшли до вбиральні й почали обговорювати привітання начальника.
– Бачила! Вона так на нього дивилася, наче зараз йому руки розцілує! Невже наша квашня закохалася в Семена Семенича? – розсміялася у відповідь Марія.
– Та ну? А здавалося, що вона чоловікові вірна, все в сім’ю, – з таким же сміхом відповіла колега.
– Вона навіть свій шматок торта в коробку склала зі словами “сама не буду їсти, віднесу моєму Андрюші до чаю”.
Жінки вибухнули реготом, а Риті стало не до сміху, вона зрозуміла, що розмова про неї. Ось значить, як її звуть позаочі – Квашня.
– Ну а чого вона тоді вся світилася від щастя?
– Напевно, Рітці, чоловік давно квіти не дарував, от і була вона з нас найвдячніша. Якійсь дешевій трояндочці рада, немов ключам від іномарки!
– Так, Семен Семенович міг би і побільше розщедритися на подарунки своїм дамам. Подарував би сертифікати на косметику, як усі… Або гроші!
– Точно. Такий подарунок соромно в соцмережу викласти… – Через щілину в дверцятах кабінки Рита побачила, як колеги з презирством подивилися на подаровані їм трояндочки й одночасно кинули їх у бік сміттєвого кошика. Квіти впали поруч… Жінки переступили через них і пішли.
Прокручуючи в голові слова колег, Рита вийшла з вбиральні й підібрала троянди.
– Бідні… Я вас оживлю.
Рита обгорнула квіти папером і поставила в офісний холодильник. До вечора “мляві” квіти ожили, тепер у неї був справжній букет із трьох троянд!
Коли робочий день був закінчений, Рита несла його додому з таким гордим виглядом, немов це був найдорожчий букет. Вона дуже любила квіти, але, на жаль, колеги мали рацію: букети їй дарували рідко.
– Андрюшо, ти вдома? Я тобі тортик принесла… – Рита скинула взуття і пішла в кімнату, притискаючи до себе квіти і контейнер із десертом для чоловіка. Андрій не обернувся. Він сидів у навушниках і щось дивився.
– Андрію…
– Ти зовсім?! Лякаєш мене! – чоловік різко сіпнувся і зачинив ноутбук. На його обличчі були злість і роздратування. Рита не зрозуміла, чому Андрій настільки розсердився.
– Вибач…
– Чого тобі?
– Тортик. Принесла.
– Мені треба не торт, а пожерти чого-небудь! Я вже зачекався! – Андрій ковзнув поглядом по квітах. Питань не ставив, напевно, зрозумів, що привітали на роботі.
– Зараз я швиденько курку посмажу. Потерпиш?
– Могла б і заздалегідь подбати.
– Був суп…
– Я його вилив! Він уже несвіжий.
– Учора варила…
– Супи не їдять два дні поспіль! Як тобі не соромно таке не знати?!
– Вибач…
Рита забрала квіти і вийшла з кімнати. Чомусь їй було соромно. Вона дуже не хотіла бути поганою дружиною.
За півгодини на тарілці лежала хрустка курочка.
– А соус де?
– Поспішала, не встигла… можу підливою полити…
– Це не підлива, а жир! Сама таке їж! – чоловік скривився. – Я сухий рис не хочу! І курка суха!
Роздратований, він встав з-за столу, штовхнув стілець, на якому сидів, і пішов у спальню, голосно грюкнувши дверима. Рита спробувала курку. Вона була зовсім не сухою…
Хотілося відпочити, але, зітхнувши, вона знову стала до плити. Для соусу була тільки сметана, і трохи подумавши, Рита все-таки начаклувала дещо для “поліпшення” смаку.
Коли на таці з’явилася нова страва, яку дружина планувала віднести в спальню чоловікові, у двері подзвонили.
– Хто?
– Кур’єр. Ваше замовлення, – хлопець простягнув три коробки з піцою.
– Я не замовляла… – Рита розгубилася.
– Адреса ваша.
– Та що ти за клуша така? Ясно ж, що твої помиї, я їсти не буду, але не ходити голодним?! – Зі спальні з’явився злий Андрій. Він вихопив коробки з рук кур’єра і знову пішов у кімнату.
– З вас , 900гривень, – оголосив кур’єр.
– Скільки?! – Рита ахнула.
– 900 гривень.
– Так дорого?!
– У нас преміум піца, на тонкому м’якому тісті, багато начинки, незабутній смак… – кур’єр почав нахвалювати товар, а Рита розвела руками. 900 гривень – рівно стільки, скільки їй не вистачало на нові джинси, які їй ну дуже були потрібні.
– Жінко, платити будете? Чи як?
– Андрію! Оплати своє замовлення!
– У мене немає готівки, а картку заблоковано. Оплати сама, тобі мали дати аванс. – Крикнув він у відповідь. – Це покарання за те, що не приготувала нормальну вечерю. А якщо не подобається – можеш разом із кур’єром тікати. А якщо залишишся, принеси мені чай із тортом у спальню. Хвилин за 15…
Риті було дуже соромно перед незнайомою людиною за слова чоловіка. Хлопчина зі співчуттям подивився на те, як Рита тремтячими руками нараховує 900 гривень і, кивнувши, дав чек і пішов.
– Та вже… Хоч із коробок з під піци штани собі ший, – дивлячись у спорожнілий гаманець, пробурмотіла Рита.
Курка з соусом так і залишилася стояти на столі.
Наступного дня з самого ранку дверний дзвінок не замовкав. Так вийшло, що Рита з чоловіком жили на першому поверсі, а по сусідству з ними був квітковий. І чоловіки з самого відкриття чомусь ішли саме до подружжя, плутаючи кнопку домофона.
– Та що б вас! Проклятий магазин! – Андрій начепив навушники. – Іди скажи цим дивакам, щоб не дзвонили! Або оголошення напиши, що в нас квартира, а не прохідний двір! Зроби що-небудь!
– Ну а що я зроблю? Сьогодні такий день…
– Який?!
– Усі своїх дружин вітають. І матерів…
– Точно, треба матері повідомлення написати. Напишеш? Від мене… – Андрій подивився на дружину.
– Гаразд… Може, ми покличемо маму на вечерю?
– Як хочеш. Тільки тещу не клич, вона вимагатиме подарунок, а я на мілині, – фиркнув Андрій.
– Моїй мамі не потрібен подарунок. Їй потрібна увага. Жінкам узагалі потрібна увага, – натякнула дружина.
Рита пам’ятала, як чоловік забув про їхню річницю місяць тому. Але тепер вона сподівалася, що Андрій не зможе забути привітати дружину, адже забути про свято з постійними дзвінками у двері було просто нереально. Але чоловік чомусь так і сидів перед монітором і не поспішав вітати навіть на словах.
А ось Рита встала до плити. Вона вирішила покликати родичів на вечерю і порадувати їх смачною їжею.
– Андрюшо, майонез скінчився! Андрію!
– І що? Зжерла весь? – розсміявся він, дивлячись на дружину.
– Сходи в магазин. І горошок купи.
– Ненавиджу Олів’є! Нема чого продукти переводити. Я ковбасу і так з’їм.
– Але я люблю…
– Обійдешся.
– Андрію!
– Іди сама, раз закортіло. Мені ніколи. У мене робота.
– Яка робота? Сьогодні в людей свято!
– Ніхто, крім тебе, цей день за свято не вважає! – рявкнув чоловік і показав дружині на двері. – Іди геть з очей .
У засмучених почуттях Рита пішла на кухню. Картопля та інші овочі для салату були готові, і вона стала зливати воду… Але, випадково перекинувши каструльку, сильно ошпарилася окропом. Та так, що ледь встояла на ногах від болю.
– Андрій! – крикнула вона, кидаючи гарячу каструлю.
Нуль емоцій.
– Андрію! – не стримуючи сліз, вона спробувала докричатися до чоловіка, але той навіть не відповів. У якомусь тумані вона сунула обпалену руку під крижану воду і набрала номер матері.
– Сильно обпеклася? Де твій чоловік?
Мовчання.
– Швидку треба?
– Не знаю.
– Приїду зараз. Тримай у воді щонайменше 20 хвилин, – сказала мати і викликала таксі.
Опік виявився дуже болючим. Про всяк випадок мати відвезла Риту в травмпункт. Після такого шоку і з травмованою рукою про застілля і готування вже не могло бути й мови.
Поки Риту дивився лікар, зателефонувала свекруха.
– Рито, зі святом. У вас усе добре?
– Ну…
– Що трапилося?
– Я в травмпункті, – відповіла Рита.
– А! тепер зрозуміло, чому син мені навіть не подзвонив. Зі святом не привітав. – Ображено сказала мати чоловіка. Рита відчула провину, що не надіслала їй повідомлення з привітанням.
– Вибачте… Я просто… – сльози почали литися з очей.
– Доню, не плач. Усе нормально. Розкажи, що в тебе сталося?
Рита повідала історію невдалого салату. Про чоловіка вона не стала нічого говорити, але ось мати Рити все прекрасно розуміла.
– Донько, ти б з Андрієм розлучилася, поки не пізно. Він тебе не кохає, схоже.
– Через подарунок, так? Може, потім подарує? – з надією сказала Рита.
– Ти зовсім дурненька? Річ не в подарунках! Він навіть не вийшов, коли ми в травмпункт їхали! Я вже не кажу про те, що він зі мною не привітався! Ця людина егоїст, їй не цікаво нічого, крім власної персони.
На підтвердження її слів телефон Рити ожив.
– Так?
– Рито, я чогось не зрозумів?! Якого дідька по кухні морквина розкидана? Ти її посіяти вирішила? І взагалі, де салати? Де накритий стіл? Ти за майонезом пішла і не повернулася? – злобно шипів голодний Андрій.
– Я через цей салат обварила собі руку! А ти навіть не чув, як я тебе кликала! – плачучи висловила Рита.
– Я, взагалі-то, голодний. Піцу довелося доїдати! Так ти коли повернешся? Давай швидше, – Андрію було байдуже, нехай хоч без рук, але дружина має швидше приїхати додому й обслужити його.
– Коли повернуся, щоб твоїх речей і тебе в моєму домі не було! – розсердилася Рита. Вона дійшла до точки кипіння. Стільки часу вона терпіла, чекала, сподівалася… А він? Справжнісінький егоїст. А що буде, якщо в них з’явиться дитина? Ні. З неї вистачить.
– Не зрозумів?
– Речі збирай і забирайся геть! І не забудь мамі квіти купити! Ось вона зрадіє… Буде їй подарунок до свята! – сказавши це, Рита скинула виклик і заблокувала номер чоловіка.
– Мамо, я поживу в тебе кілька днів? Квартиру оплачено на два місяці наперед, добре, що я з господинею сама все вирішувала. Андрій уже півроку мені грошей не дає… Подзвоню господині після свят, скажу що ми розлучилися.
– Гаразд, поїхали додому. Там тато салат настрогав і відбивні приготував.
– Тато?!
– Ну так…
– А, сьогодні ж жіночий день.
– Люба, чоловік має бути чоловіком не тільки раз на рік. Запам’ятай це, коли наступного разу заміж підеш. Поїхали. Таксі чекає. І тато. Теж чекає.
Рита з Андрієм розлучилися. Він довго поливав брудом нахабну дружину, яка посміла його вигнати. І все ж з’їхав.
З’їхав він до своєї нової подружки, з якою завів роман півроку тому. Ось тільки новенька одразу зрозуміла, що за фрукт цей Андрюша, і не стала його терпіти. Виставила через кілька тижнів споживацького ставлення. Довелося повертатися до мами.
Колишня свекруха, не бажаючи приймати сина, кілька днів поспіль телефонувала Риті, щоб умовити її помиритися з Андрієм. Жінка так і не зрозуміла, чому невістка різко “розлюбила” її дорогого сина.
Утім, Андрій поводився так само бридко і по відношенню до матері: грубіянив, вередував і не вважав за потрібне вітати зі святами.
Чи подобалося це його матері? Важко сказати. Утім, Андрюша був її єдиним сином, і діватися їй було нікуди. Доводилося терпіти.
