Познайомившись з Аллою Ігорівною, Софія відразу зрозуміла, що порозумітися з майбутньою свекрухою в неї точно не вийде.
Шістдесятирічна жінка була не тільки неприємною зовні, а й мала поганий характер. Її грубі коментарі та постійні глузування відштовхували оточуючих. Навіть добра і спокійна Софія так і не зуміла впоратися із собою і прийняти матір майбутнього чоловіка.
Втім, Матвій і сам не особливо бажав спілкуватися зі своєю матір’ю. Алла Ігорівна зробила все, щоб відштовхнути від себе власного сина. Маніпуляції, знецінення його дій, спроби тиснути на жалість і навіть погрози – це все лише мала частина тих прийомів, які використовувала жінка в процесі виховання єдиної дитини:
“Іноді мені здається, що я їй нерідний, – щоразу говорив чоловік, коли лаявся з матір’ю.
– Не звертай на неї уваги. Навіщо тріпати собі нерви? Якщо Алла Ігорівна не хоче змінюватися, то й тобі не варто під неї підлаштовуватися, – Софія, вже ставши дружиною Матвія, постійно намагалася переконати чоловіка не спілкуватися з матір’ю.
Жінка бачила, як чоловік страждає. Вона хотіла, щоб він жив вільно і щасливо, але чоловік не міг відвернутися від мами, вважаючи це підлістю.
– Вона мене виховала сама, розумієш? Батько нас покинув, коли мені й року не було. Тому я не можу припинити з нею спілкування. Почуття провини не дозволить це зробити.
– Це почуття провини тобі Алла Ігорівна і прищепила! Ніхто їй не заважав вийти заміж вдруге. Замість цього вона увімкнула жертву і звинувачувала тебе у всіх своїх нещастях. Хіба це по-материнськи? Хіба так чинять, коли люблять?
Під час таких відвертих розмов Матвій завжди розуміюче хитав головою і з усім погоджувався з дружиною. Але коли Алла Ігорівна знову дзвонила йому і просила виконати якесь чергове неймовірне, безглузде або абсолютно даремне прохання, він кидав усі справи і біг до матері. Чоловік розумів, що якщо він відмовить або просто не візьме слухавку, то вона знову дорікатиме йому в невдячності та безсердечності.
– Софіє, мама вчора дзвонила, – обережно промовив Матвій. – Вона запросила нас на вечерю.
– Що, твоя мама знову зібралася на той світ? – з ледь відчутною усмішкою відповіла Софія. Такі “останні вечері” були новою фішкою свекрухи. Вона їх придумала близько року тому. Відтоді жінка раз на два місяці запрошувала сина з невісткою на вечерю, за якою розповідала, як у неї все погано зі здоров’ям, і, можливо, це їхня остання зустріч.
– Ми підемо? – відповів запитанням на запитання чоловік.
– Підемо, – втомлено видихнула Софія. Вона хоч і не хотіла зустрічатися зі свекрухою, але без її присутності Алла Ігорівна стала б із подвоєною силою насідати на Матвія.
Можливо, вона вмовила б його перебратися ближче до неї, або знайти роботу біля її будинку, щоб постійно бути “під рукою”. Такі розмови діяли на нерви Матвію.
Потім Софії доводилося заспокоювати чоловіка і переконувати його припинити спілкування з мамою.І все ж відмовитися від зустрічі вони не могли.
Вечеря у квартирі Алли Ігорівни, на подив, пройшла благополучно, якщо не брати до уваги, що свекруха випадково вилила гарячий чай Соні на руку. Утім, обійшлося досить легко.
Потім господиня навіть не коментувала зовнішній вигляд невістки і не дорікала їй у тому, що вона привезла занадто мало гостинців. Цього вечора Софія вирішила, що свекруха справді захворіла і тепер намагається налагодити стосунки з сином, щоб той не залишив її на самоті. Але наступного дня Соня зрозуміла, що помилилася.
– Здається, я забула каблучку у твоєї мами, – заявила Соня, випотрошивши весь вміст сумочки. – Напевно, вона залишилася у ванній. Я її знімала, коли обробляла опік.
– Це те, що тобі батько подарував? – поцікавився Матвій. – Подзвони їй, скажи, нехай прибере, щоб не загубилося. На тижні заїду й заберу.
– Ні, не треба тобі зайвий раз до мами їздити. Я сама до неї доїду.
Цілий день Софія намагалася додзвонитися до свекрухи. Зазвичай Алла Ігорівна одразу брала слухавку, а того дня чомусь категорично відмовлялася підходити до телефону. Але наполеглива невістка все-таки домоглася свого. Подарунок батька був їй дуже дорогий, і вона хотіла якнайшвидше повернути його.
– Алло Ігорівно, вітаю! Цілий день намагаюся додзвонитися до вас. Із вами все гаразд?
– Усе нормально. Були деякі справи. А ти чого хотіла?
– Учора залишила у вас золоту каблучку у ванній. Ви її не знаходили, випадково?
– А, це з білим камінням, яка? Знаходила. Увечері прибрала її подалі, щоб у злив не покотилася.
– Ой, як добре, що ви її знайшли. Днями заїду й заберу. Так звикла до каблучки на руці, що тепер без неї незвично.
– Добре, тільки про гроші не забудь.
– Які гроші? – не зрозуміла Соня.
– Як які? За каблучку. Ти думала, я тобі її просто так віддам? Я її знайшла і прибрала, щоб не загубилася. А могла б сказати, що нічого не було. Пішла б і здала в ломбард. Утім, я туди вже ходила. Показала твою каблучку фахівцеві. Він мені назвав пристойну суму, але тобі, так уже й бути, віддам за половину вартості.
– У якому сенсі? Це ж моя каблучка, – ошелешена Софія не знала, як реагувати на слова свекрухи. Спочатку вона подумала, що це якийсь чорний гумор, але Алла Ігорівна навіть не думала з нею жартувати.
– Каблучка твоя, але знайдена вона в моїй квартирі. Кажу ж, я могла взагалі сказати, що нічого не знаходила. Тепер викуповуй її в мене, або здам твою каблучку в ломбард. Так, мені навіть вигідніше буде.
Продовжувати цю розмову було безглуздо. Софія навіть не попрощалася зі свекрухою, а просто поклала слухавку. Йти на поводу в Алли Ігорівни жінка не збиралася. Відклавши телефон убік, Соня одразу ж підійшла до чоловіка і в яскравих фарбах описала те, що щойно запропонувала їй його мама.
– Що?! – Матвій не повірив Соні. – Вона попросила плату за каблучку? Ти жартуєш?
– Якби ж! Я теж спочатку подумала, що в Алли Ігорівни раптово з’явилося почуття гумору, але вона говорила про це цілком серйозно!
– Не може цього бути! – похитав головою чоловік. Він знав, що його мати не найдушевніша людина, але щоб вимагати гроші в дружини за батьківський подарунок…
– І що мені робити? Ця каблучка мені дуже дорога, як пам’ять. А раптом мама справді її в ломбард віднесе?
– Не переживай, нічого вона не віднесе. Зараз я до неї з’їжджу.
Соня хотіла теж поїхати до свекрухи разом із чоловіком, але Матвій попросив її цього не робити. Чоловік був такий злий на матір, що не бажав скандалити з нею при дружині.
Коли він увійшов у квартиру Алли Ігорівни, то одразу простягнув долоню і суворо видав:
– Давай сюди каблучку!
– Яку каблучку?
– Мамо, припини грати в ігри! – зціпивши зуби, прошипів Матвій. – Поверни прикрасу Соні. Це подарунок її батька. Як ти взагалі додумалася до такого? Як можна було вимагати за неї гроші? Чи ти спеціально пролила на Соню чай?! Це був твій план?!
– А що такого? – незворушно знизала плечем жінка. – Раз ти мені не допомагаєш грошима, то доводиться по-різному викручуватися.
– Викручуватися? – Матвій уже закипав від злості. – Ти шантажувала мою дружину її ж річчю! Ти при своєму розумі? Наші стосунки і так на межі! Ти хочеш, щоб я зовсім перестав із тобою спілкуватися?
– Ось вона подяка! – протягнула Алла Ігорівна звичним осудливим тоном. – А я тобі все своє віддавала. Останню сорочку готова була пожертвувати…
– Не було такого! Досить цих казок! – чоловік вибухнув. У цей момент Матвій був готовий на все, аби повернути прикрасу дружини.
Побачивши озлобленого сина, Алла Ігорівна злякалася. Раніше в неї завжди виходило викликати в синочка почуття провини, але тепер усе було інакше. Жінка поспіхом відкрила шафу і вийняла звідти каблучку.
– На, тримай! Даремно я взагалі вас запрошувала на вечерю. Тільки витратилася, а ви навіть гостинців нормальних не привезли, – Алла Ігорівна простягнула синові прикрасу. Той, не дивлячись, схопив її і вийшов із квартири. Чоловік був так розлючений після слів матері, що більше не міг дивитися на неї.
У машині Матвій трохи заспокоївся. Він зателефонував Соні та сказав, щоб та не хвилювалася через каблучку.
– Ти забрав її? Покажи! Сподіваюся, ти нічого не платив мамі?
– Ні, – суворо відповів чоловік. – Ось вона.
Матвій підніс прикрасу до камери і продемонстрував її дружині. Але наступної миті він зрозумів, що мама знову над ним познущалася.
– Любий, але це не моя каблучка. Це взагалі якась біжутерія.
Чоловіка, який щойно заспокоївся, знову стало трясти від злості. Він не розумів, за що мати чинила з ним так:
– Ти впевнена?! У тебе є фото цієї каблучки? Вишли мені. Я зараз такий скандал влаштую, що мама пошкодує про свій вчинок.
Отримавши знімок справжньої прикраси, Матвій вилетів з машини і знову побіг додому до Алли Ігорівни. Про те, що трапилося між матір’ю і сином того дня, Софія дізналася значно пізніше. Чоловік повернувся додому без настрою, але з каблучкою. Він віддав її дружині, а потім плюхнувся на диван, і весь вечір пролежав у якихось роздумах.
– Що сталося? Можеш мені розповісти? – Софія кілька разів намагалася вивести чоловіка на розмову, але той так і не промовив ні слова.
З цього дня спілкування між матір’ю і сином повністю припинилося…
Лише через довгий час чоловік все ж розповів їй про те, що сталося.
Піднявшись на поверх матері, чоловік почав сильно бити кулаком у її двері:
– Відкрий, або я зараз їх виламаю! – Матвій розумів, що забрати каблучку буде нелегко.
– Чого тобі?! – побоюючись погроз сина, Алла Ігорівна все-таки відімкнула замок. Чоловік відштовхнув матір і увійшов усередину.
– Ти що, мене за дурня тримаєш? Думаєш, я той самий хлопчисько, над яким можна знущатися? Навіщо ти мені цю дешевку підсунула? – Матвій жбурнув біжутерію під ноги матері. – Поверни прикрасу Соні!
– Та як ти смієш зі мною так розмовляти?! – крикнула Алла Ігорівна і злобно насупила чоло. Цей презирливий вираз обличчя був знайомий чоловікові. У дитинстві він спостерігав за ним сотню разів, коли мати виявляла своє невдоволення. – Нічого я тобі не віддам! Будеш викуповувати її в мене!
– Ах, викуповувати?! – заволав Матвій. У цей момент він був такий розлючений, що вже не контролював себе. Чоловік схопив її за плечі, готовий струсити. Але зупинився. У цю вирішальну мить Матвій усе усвідомив. Він зрозумів, про що весь цей час твердила йому дружина. Алла Ігорівна ніколи не любила його. Син був для неї лише хлопчиком для биття.
Побачивши очі, сповнені розчарування і болю, жінка теж усе зрозуміла. Тепер вона не могла відмотати все назад. Тепер було вже надто пізно.
Алла Ігорівна мовчки глянула на тремтячу долоню, а потім узяла її своєю рукою і вклала в неї каблучку:
– Забирай і назавжди йди звідси.
Ця сцена в передпокої кілька днів крутилася в голові Матвія. Спочатку він внутрішньо переживав, але потім за його плечима виросли крила. Переставши контактувати з неприємною людиною, справи чоловіка одразу пішли в гору. Зміни в чоловікові помітила не тільки Софія, а й усі оточуючі.
Соня більше ніколи не нагадувала Матвію про матір, і чоловік був вдячний їй за це. Його нове життя без токсичної Алли Ігорівни почалося саме завдяки дружині. Якби не її забута каблучка, то чоловік досі б не зміг розірвати важкі стосунки з жінкою, яка його привела у світ.
