Після роботи я забіг у супермаркет, щоб купити додому молока та інших дрібниць. Я миттю зібрав усе необхідне і висунувся на касу. Черга там зібралася пристойна. Переді мною стояла літня жінка.
Вона була дуже акуратно одягнена. Видно, що її одяг старий і ношений, але якісний і доглянутий. Її сиве волосся зібране в пучок, губи підведені непомітною помадою.
Видно, що жінка вміє про себе піклуватися і красиво жити, але зараз у неї непрості часи. На стрічці перед нею лежали її скромні покупки: хліб, молоко, пакет вівсянки і невелика плитка шоколаду.
Касир почав пробивати продукти й озвучив суму. Жінка полізла в кишеню, дістаючи звідти монети. Перерахувавши, вона виявила, що їй не вистачає на все. Їй стало ніяково, вона вибачилася і попросила забрати шоколадку.
Люди в черзі почали обурюватися через затримку. Бабуся вся аж зігнулася і невтомно вибачалася. Мене захлеснули почуття, я не зміг просто дивитися на це. Я звернувся до касира і сказав, що заплачу за бабусю.
Діставши з гаманця велику купюру, я простягнув її касиру і сказав віддати здачу бабусі. Вона якось зовсім розгубилася, стала мені дякувати. Жінка зібрала свої покупки, взяла здачу і відійшла, чекаючи на мене.
Вона підійшла до мене, коли я заплатив за продукти і вже збирався йти. Бабуся подивилася мені в очі і ще раз подякувала, пропонувала повернути гроші, говорила, що з пенсії все віддасть.
Я посміхнувся і сказав, що це не потрібно. Вона посміхнулася, подякувала мені і пішла до виходу. Здається, сама її хода стала впевненішою. Я був щасливий.
Мені хотілося, щоб ця жінка відчула цю впевненість і змогла дозволити собі щось як раніше. Хто ж знав, що звичайний похід у магазин зробить цей день таким позитивним і приємним, бо я зміг допомогти.
